6.Методика збору польових етнографічних досліджень

Проводячи збір польових етнографічних матеріалів, кожен

дослідник мусить прагнути зібрати якомога повніший і достовір­

ніший матеріал про об’єкти своїх наукових зацікавлень.

Спостереження. Методика особистих спостережень практи­

кується при проведенні всіх етнографічних експедицій. Вона спи­

рається на особистий контакт дослідника з об’єктом наукових

зацікавлень. При короткотермінових експедиціях дослідник лише

виявляє, спостерігає і фіксує відомості та факти, які його цікав­

лять. При стаціонарних і, частково, тривалих експедиціях, до­

слідник органічно входить у повсякденне життя досліджуваної

спільноти, спостерігає і вивчає її зсередини, тобто бере участь у

господарському, соціальному чи родинному житті, є учасником

різних свят, обрядів, ритуалів тощо. Особисті спостереження ве­

дуться як для збору окремих відомостей, так і для широкого чи

комплексного їх збору за спеціальними програмами. Всі особисті

спостереження фіксуються стандартними прийомами фіксації та

за допомогою сучасних технічних засобів.

Методика безпосереднього спостереження, що супроводжуєть­

ся різними методами фіксації і опису предмета дослідження, збе­

рігає незмінну вартість, інформативну об’єктивність і пояснює

традиційно-побутову культуру краще, ніж її наукова інтерпрета­

ція.

Опитування. Однією з основних і найскладніших методик

збору етнографічної інформації, що практикує різні способи її

одержання, є опитування.

Усне опитування. Воно спирається на встановлення безпосе­

реднього контакту з інформаторами, вміння налаштовувати їх

ЗО

на невимушену розмову і непомітно спрямовувати бесіду в потрі­

бне русло, своєчасно і якісно фіксувати етнографічний матеріал.

Усне опитування дає найкращі результати тоді, коли воно ве­

деться за розробленими заздалегідь питальниками. Ними корис­

туються навіть при прямому спілкуванні з інформаторами.

Письмове опитування (анкет ування). Крім усного опиту­

вання, практикується ще й письмове, що ведеться шляхом за­

повнення анкет. В етнології такі анкети мають тематичний хара­

ктер і використовуються для одержання даних статистичного ха­

рактеру. Письмове опитування (анкетування) дає достатньо по­

вну і достовірну інформацію при вивченні етнодемографічних,

етносоціальних та сімейно-шлюбних відносин. Таке опитування

було започатковане ще в 1930-х роках. З 1960-х років воно набу­

ло масового поширення і привело до остаточного формування

етносоціології як самостійної дисципліни.

Анкетування може проводитись і без прямого контакту дослі­

дника з його інформатором. В етнології воно зрідка практикуєть­

ся при проведенні етносоціологічних досліджень, а широко —

при проведенні етнологічних експертиз, до яких залучаються фа­

хівці, а не інформатори.

Інтерв’ю. Одним із видів усного опитування є інтерв’ю, що

обов’язково передбачає особисту бесіду дослідника з інформато­

ром (респондентом). В етнології практикуються відкриті інтер­

в’ю, що заздалегідь визначають основні питання бесіди. Якість

інтерв’ю залежить від взаємодії і взаєморозуміння дослідника й

респондента. Воно дає непогані результати при вибіркових озна­

йомленнях з метою уточнення територій проведення майбутніх

етнографічних експедицій, при вивченні психологічних харак­

теристик етносів (етнічних стереотипів, ментальності, мовно-куль-

турної і релігійної орієнтації і т.ін.).

Методика ф іксації польових етнографічних м атеріалів. На­

віть найбільш точні і всеохоплюючі матеріали, які збирають

шляхом проведення етнографічних експедицій, не матимуть

жодної наукової цінності, якщо не будуть відповідно зафіксова­

ні. Тому правильному заповненню і оформленню польових доку­

ментів надається велика увага. До польових документів нале­

жать: щоденники польових досліджень, зошити польових мате­

ріалів, питальники, анкети, малюнки, фотографії, кіноматеріа-

ли, ві^еоматеріали і т.п. Щоденники використовуються для ре­

гулярних ділових записів. До них щодня заносять усю інформа­

цію про зустрічі, всі вихідні дані про населені пункти, відомості

про інформаторів і т.ін.

31

В експедиції основним робочим документом є зошит польо­

вих матеріалів. На його титульній сторінці позначають назву і

адресу наукової установи, яка проводить експедицію чи опиту­

вання, наводять вихідні дані про збирача інформації. Сторінки

зошита нумерують. Кожну розмову з інформатором записують з

нової сторінки і лише на одному боці аркуша. Зворотний бік

аркуша залишається вільним і на нього можна записати окремі

відомості і факти, що доповнюють розмову. До зошита заносять

всю деталізовану етнографічну інформацію, наводять вичерпні

дані про інформаторів, населені пункти, їх жителів і т.ін.

Ілюстративний матеріал — креслення, малюнки, замальов­

ки, плани, схеми, викрійки тощо — зберігають в окремих пап­

ках. У них зазначають прізвища авторів, дату і місце виготов­

лення, назву матеріалу, з якого виготовлені зображувальні доку­

менти, і т.п.

П ідготовка етнографічних м атеріалів до фондування. Зібрані

польові матеріали систематизують і старанно обробляють. Запи­

си і креслення, зроблені в польових документах, повністю пере­

писують, креслення та фотокіноматеріали уточнюють (в разі по­

треби робляться нові), всі документи нумерують, складають їх

повний реєстр, тематичний покажчик, додають словник регіона­

льних і локальних назв, слів-діалектизмів і т.п. У ході обробки

польових етнографічних матеріалів створюють письмові, графіч­

ні і зображувальні документи та фонозаписи, що набирають важ­

ливого самостійного значення. Такі документи після належного

оформлення поповнюють відповідні фонди наукових установ,

архівів та рукописні фонди бібліотек.

У ході польової роботи виявляють, описують і фіксують зна­

чну кількість об’єктів народної архітектури, побутових і мисте­

цьких речових та зображувальних матеріалів, що є важливими

пам’ятками історії і культури етносів і варті того, щоб поповни­

ти колекції історичних, краєзнавчих та етнографічних музеїв.

Щоб підготувати матеріали до їх можливої музеєфікації, готу­

ють додаткові документи. Такими документами є польові описи

предметів, що можуть поповнити музейні колекції. У них позна­

чають назви і наводять короткі описи предметів, приблизний час

і місце їх виготовлення, розміри і стан збереженості, прізвища

їх власників, приблизну вартість кожного з предметів тощо. Такі

звіти є джерелом достатньо повної інформації про об’єкти і речо­

ві предмети, що можуть поповнити етнографічні фонди музеїв.