48. Українська етнографія у хіх ст.

Становлення української етнографії як окремої наукової дисципліни відбулося в середині XIX ст. Її розвиток тісно пов'язаний з іменами Михайла Максимовича, Миколи Костомарова, Павла Чубинського, Миколи Сумцова,Володимира Шухевича, Федора Вовка, Дмитра Яворницького та багатьох інших видатних діячів української культури. Значний внесок у розвиток українського народознавства зробили письменники Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш,Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та ін. Провідну роль в дослідженнях з етнографії відіграло Львівське наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка, при якому в 1898 p. була створена Етнографічна комісія, яка видавала «Етнографічний вісник», «Матеріали до українсько-руської етнології» та ін.

Українська етнографія біля своїх витоків формувалася переважно як описова дисципліна. Вона ґрунтувалася на базі трьох народознавчих центрів: Харківського університету (початок XIX ст.). Київського університету (40-і pp. XIX ст.) таЛьвова (кінець XIX ст.). Харківська «романтична» школа (І.Срезневський, А.Метлинський, М.Костомаров, К.Сементовський та ін.) зосереджувалася, насамперед, на вивченні міфології і демонології; київська (М.Максимович, П.Куліш, Т.Шевченко, О.Афанасьєв-Чубинський, П.Чубинський та ін.) — на вивченні етнічної історії і культури, розпочавши систематичні етнографічні обстеження, утворивши «Етнографічно-статистичну експедицію»; львівська (М.Грушевський, І.Франко, В.Гнатюк, Ф.Колесса, В.Шухевич та ін.) — на розробці карпатської проблематики, висвітлюючи її на сторінках першого спеціального друкованого органа «Етнографічний вісник» та «Матеріали до українсько-руської етнології».Як самостійна галузь науки етнографія оформилась у середині XIX ст. з виникненням еволюційної школи, появою досліджень Л. Генрі Моргана і праці Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884р.), в якій сформульовано основні положення про первіснообщинний лад.

У процесі розширення знань про культуру народів та їхню діяльність виникали різні школи і напрями в етнографічній науці.

Розвиток етнографії в Україні проходив у постійних зв'язках з російською та білоруською етнографією. Перші свідчення про українців як окремий народ відносяться до XVI — першої половини XVII ст. Вони містяться в різних світських і церковних актах, творах Івана Вишенського, Климентія Зіновіїва, літописах Самовидця, Самійла Величка, Григорія Грабянки, записках зарубіжних авторів (Б. де Віженера, Є. Лясоти, Г. Л. Боплана, С. Герберштейна та ін.).

У XIX — на початку XX ст. центрами етнографії в Україні стають Харківський,Київський,Новоросійський(Одеський) іЛьвівський університети, а також Комісія по описанню губерній Київського навчального округу, Південно-західний відділ Російського Географічного товариства. Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові, Етнографічна комісія Українського наукового товариства в Києві. Розвиток передової етнографічної думки в Україні тісно пов'язаний з іменами Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, М. М. Коцюбинського, Лесі Українки, П. А. Грабовського, С. А. Подолинського. Цінний фактичний матеріал міститься також у дослідженнях з етнографії М. Ф. Сумцова, В. Д. Шухевича, Я. Ф. Головацького, П. П. Чубинського і особливо — Ф. К. Вовка (Волкова). Важливе значення для етнографії України мають публікації Д. І. Яворницького, згодом академіка АН України.