67. Прабатьківщина слов’ян та їх розселення vі-vіі ст.:

У результаті демографічного вибуху та під натиском кочо­ виків у середині І тис. розпочинається новий динамічний період етнічної історії Євразійського континенту, головний зміст якого відображає явище, відоме під назвою «Велике переселення народів». Невід'ємною важливою складовою цього процесу ста­ ло велике розселення слов'ян. Характер його раннього етапу був зумовлений зовнішніми чинниками. Він припадає на І—II ст, коли під тиском ґото-гепідів із північного сходу та зустрічного потоку сарматів з південного сходу частина зарубинецького населення переміщується з Середнього Дніпра у верхів'я Дес­ ни, а з Волині — у верхів'я Дністра. У наступному столітті один зі струменів вехньодністровського населення відходить на Лівобережжя, де розміщується посмужно з носіями київ­ ської культури, а другий струмінь спрямовується на терито­ рію Молдови. Основний етап великого розселення слов'ян припадає на V—VII ст, коли вони перебували на завершальній стадії етніч­ ного самоутвердження. Одним із головних теренів, звідки роз­ гортався цей процес, було дніпрово-дністрянське межиріччя. У цьому регіоні, що становив порубіжну зону між лісостеповою і степовою частинами Європи, відбувалася інтенсивна сло­ в'янська інтеграція. Отже, закономірно, що активну участь у пе­ реселенських рухах передусім взяло празько-склавинське, а також пеньківсько-антське населення, об'єднане у великі ет- ноплемінні союзи. їхнє переміщення розгорталося у двох го­ ловних напрямах: південно-східному — на Балкани та північному і північно-східному — на балтійське узбережжя й одеро-ельбське межиріччя. Найпотужніший потік переселення слов'ян спрямовував­ ся у південному напрямі, на Подунав'є, до кордонів Візан­ тійської імперії. Вони просувалися під тиском гунів шляхом, 169 який дещо повторював маршрут ґотів. Склавини Прикарпат­ тя та анти Північного Бугу і Середнього Дніпра, спускаю­ чись уздовж Пруту і Серету, займали Подунав'я. Питання щодо періодизації цього процесу залишається дискусійним, хоча Йордан та Прокопій Кесарійський зафіксували, що анти і склавини вже у 520—60-х роках перебували в Північному Подунав'ї, звідки робили набіги на Візантійську імперію. її правителі не змогли стримати нашестя слов'ян, тому доз­ волили їм селитися на Балканах, а згодом вони з'явилися і в Малій Азії. їхнє розселення в цьому реґіоні було трива­ лим та супроводжувалося як військовими сутичками, так і мирною інфільтрацією. Античні автори залишили про це різні відомості. Зокрема Йордан (VI ст.) відзначав: «Зараз через гріхи наші вони [склавини, анти] бушують повсюдно». А візантійський імператор Костянтин писав, що «зіслов'я- нилася земля наша і стала варварською». Антська і склавинська групи просувалися в балканському на­ прямі кожна окремо, а з Подунав'я вони пішли в різні сторони: антське населення — вглиб балканського півострова, а склавинсь- ке, піднімаючись угору Дунаєм, з'явилося на території Моравії та Словаччини. Потім, можливо, через сутички з аварами склавини повернули на захід й опинилися у верхів'ях Ельби, де вони зустрі­ лися з іншим слов'янським потоком — носіями дзєдзіцької культу­ ри, що рухалися з території Польщі. На цій основі під впливом германського населення у Південно-Східній Європі починають фор­ муватися нові слов'янські угруповання, в яких виразно збереглися склавино-празькі етнокультурні риси. Внаслідок розселення слов'ян на Балканському півострові ви­ никали етнокультурні ареали, які являли різні комбінації синтезу слов'янських і місцевих традицій, що відображає перемішуван­ ня прийшлого і тубільного населення. Так, у Придунайській до­ лині досліджено старожитності, які ввібрали елементи празько- склавинської, гето-дакійської та візантійської культур. Зумовлені цими переселенськими процесами взаємозв'язки слов'ян із фра­ кійськими і східнороманськими народами, які тоді жили на тери­ торії сучасної Молдови і Східної Румунії, знайшли прояв як 170 у мовних діалектах карпатських українців, так і в румунській мові й топоніміці. Цей процес мав надзвичайно важливе значення для україно- генезу, оскільки саме тоді зароджується український етнос.