20. Нооеволюціонізм в етнології

Повернення до еволюціонізму сталося на початку XX ст. Причинами тому стали зовнішні фактори по відношенню до самої етнології. Одним з них став швидкий розвиток і часткова "європеїзація" традиційних культур Африки, Австралії, Океанії, які довгий час були "полігоном" для етнологічних досліджень. Відповідно, виникла необхідність в появі такої методології, яка б робила акцент на динаміці культурних змін. Такий парадигмою, в переробленому вигляді, став еволюціонізм, так як інші, що існували на той момент, теорії акцентувалися саме на статиці, без урахування культурних процесів.

Одним з основоположників неоеволюціонізма був американський вчений Леслі Уайт. Займаючись вивченням культури індіанців, він також розробляв основи нової науки про суспільство - культурології, запропонувавши в якості базового феномена, що формує культуру, здатність людини до символізації, приватним проявом якої є членороздільна мова.

Іншим відомим прихильником неоеволюціоністской концепції був Джуліан Стюарт. Свої розробки в теорії етнології, опубліковані під назвою "Теорія культурних змін: методологія многолинейной еволюції" він присвятив доведенню концепції многолинейной еволюції культури. Також він запропонував принципи класифікації товариств за культурним типам, в основу формування яких ставився технологічний фактор, котрий залежав, насамперед, від навколишніх умов (культурно-екологічний підхід).

До нееволюціоністстам прийнято відносити Маршалла Салінза - одного із засновників економічної антропології. У роботах "Соціальна стратифікація в Полінезії", "Еволюція: загальна і специфічна", "Економіка кам'яного віку" він, переважно на матеріалах по культурах Фіджі, Нової Гвінеї, розробляв періодизацію розвитку соціальних інститутів від локальної групи до держави.

Як і багато інші школи в етнології, неоеволюционізм за своїм характером не представляється єдиним в теоретичному плані. Відмінності між теоріями його прихильників полягали, передусім, у ставленні до ідеї існування однолінійної еволюції. Так Л. Уайт, по суті, був еволюціоністом-класиком, а віднесення його до неоеволюционізм продиктовано періодом, до якого відносилося його творчість, а також кореляцією теорій з ідеями інших представників цієї школи. Він повністю поділяв точку зору попередників на сутність еволюційного процесу. Складнощі, які були пов'язані з класичними теоріями, він спробував вирішити, перейшовши від еволюції окремих спільнот до еволюції людства в цілому. Саме такими проблемами повинна була займатися запропонована ним нова наукова дисципліна - культурна антропологія.

Прикладом зміни точки зору на вивчення культури з'явилася розроблена Л. Уайтом "енергетична теорія культурної еволюції", що є показовим у появі нової хвилі глобальних периодизаций в етнологічної літературі. У ній основним критерієм розвитку пропонувався обсяг енергії, який здатне виробити суспільство в певний період часу. На першому етапі, коли людина, будучи мисливцем, збирачем або рибалкою, добував засоби до існування тільки за рахунок власної мускульної сили, кількість видобутої ним енергії було невеликим. У зв'язку з цим кожен повинен був більшу частину часу присвячувати видобутку їжі, що призводило до існування досить простої структури соціальної організації. Обсяги енергії збільшилися, коли людина освоїла сонячну енергію через заняття сільським господарством. Виходячи з цього, відбулося ускладнення соціальної структури. Нарешті, процес освоєння нових джерел енергії все прискорювався, у міру того як людина освоював енергію вітру і води, нафти та вугілля, а потім і атомну енергію. Паралельно з цим йшов і процес розвитку і ускладнення культури - змінювалося будова суспільства і його ідеологія, так як вони повністю залежать від енергетичного фактора.

Серед недоліків даного підходу можна відзначити те, що цієї періодизації не вистачало конкретики. Сам Л. Уайт говорив, що теорією не можна користуватися стосовно до конкретних культурам.

Протилежну позицію по відношенню до сутності культурної еволюції займав Дж. Стюарт. Він ввів поняття многолинейной еволюції, яка є сумою паралельно розвиваються культур. У порівнянні з ідеями Л. Уайта, теорія Дж. Стюарта більшою мірою корродіровалі з конкретним етнографічним матеріалом. Суперечності класичної теорії еволюції він спробував вирішити шляхом зменшення ступеня схематичності еволюціонізму. Для нього суть явища "еволюція" полягала в існуванні загальних законів розвитку людства, а не в наборі деяких етапів, які має пройти кожне суспільство в своєму розвитку. Згідно Дж. Стюарту, все культури розвиваються одноманітно, по одним і тим же законам. Причину ж того, що культури не схожі один на одного, він бачив у специфіці природно-кліматичних умов, які формували різні техніки адаптації, в процесі чого виникала спеціалізація культур. Ця спеціалізація в свою чергу обумовлювала ту чи іншу форму кожного культурного феномена.

М. Салінз займав проміжну позицію, намагаючись поєднати різні неоеволюціоністской підходи. Наприклад, використовуючи багатолінійний підхід, він, тим не менш, створював періодизації розвитку окремих культурних інститутів, які за своїм характером були близькі до класичного еволюціонізму. Це, наприклад, періодизація соціального розвитку людських колективів, яка включала в себе чотири етапи розвитку: локальна група - плем'я - Вождівство - держава.

Тим не менш, незважаючи на наведені вище відмінності в поглядах, всі неоеволюціоністи сходилися в тому, що, по-перше, еволюція, як загальний напрям розвитку людської культури, існує, а, по-друге, що економічне і, вже, технологічний фактор відіграє вирішальну роль у розвитку людських спільнот.