37. Динаміка чисельності українського етносу наприкінці хіх – у першій чверті хх ст.

На межі ХІХ—ХХ ст., за матеріалами Першого загального перепису населення Російської імперії 1897 р. та австрійського й угорського державних переписів 1900 p., а також за іншими даними, у світі проживало близько 26,4 млн українців. З того числа в Росії, за згаданим переписом, налічувалося 22 380,6 тис. осіб (84,46%), Австро-Угорщині — 3 814,9 тис. чол. (14,40%). Близько 215 тис. (менше 1%) проживало поза межами обох імперій, зокрема в США, Канаді, Бразилії.

В наступні періоди динаміка чисельності українців, як і населення України загалом, характеризувалася значними відмінностями, зумовленими насамперед політичними й економічними факторами. Таких відмінних періодів у XX ст. було кілька: 1900—1914 pp., 1914—1925, 1926—1939, 1939—1945, 1946—1959, 1960—1989 pp., з 1989 p. і дотепер.

На початку століття, в 1900—1914 pp. динаміка чисельності українців вирізнялася великою рухливістю, переселенням селян підросійської України в східні області та губернії імперії, еміграцією галицького, буковинського та закарпатського селянства, міських низів у заокеанські країни. Еміграції підлягало населення західних українських земель у Росії.

Вже до другої половини XIX ст. значні групи українського населення проживали на Північному Кавказі, де вони, за переписом 1897 p., становили 33,6%, тоді ж в Сибіру і на Далекому Сході чисельність українців досягла 223,9 тис. (3,9%), Казахстані та Середній Азії — 101,6 тис. осіб (1,3%). У східних районах наприкінці XIX ст. найпомітнішою була частка українців у Приморській (19,3%) та Амурській (17,5%) областях. Були це переважно переселенці з Чернігівської, Полтавської та Київської губерній, котрі почали переїжджати до Примор'я у 80-х роках XIX ст.

Особливо активізувалось переселення українських селян на схід з 1907 p., що можна проілюструвати на прикладі Волині. Так, за даними Челябінської і Сизранської реєстрації впродовж 11 років (від 1896 р. до 1907 р.) з Волинської губернії на Сибір пройшло через пункти реєстрації 1659 сімей, а всього з членами сімей і одинокими — 10 781 осіб. Однак вже лише за 1907 р. ті самі пункти зареєстрували перехід 1516 волинських сімей, усього 8665 осіб. Крім цього, на Сибір прийшли 2303 ходаки з Волинської губернії. У 1908 р. потік переселенців з Волині становив 1806 сімей, 11 148 переселенців, 1645 ходаків; у 1909 р. — відповідно 1564, 5796, 2322. Отже, лише за три роки (1907—1909) з Волині на Схід переселилося 29 609 осіб і прийшли в пошуках "долі" 6270 ходаків.

Дуже масовим було переселення з Кременецького повіту, звідки лише 1909 р. виїхало близько 1 тис. селянських сімей. З Дубенського в тому ж році до Алтайського краю, Амурської й Акмолінської областей, у район Томська і Єнісея переселилось 292 сім'ї, з Рівненського — до Акмолінської й Амурської областей та Приморський край — 85 сімей, із Володимира-Волинського — 73 сім'ї тощо.