Etnologiya

7.Методи етнологічних досліджень

Етнологія, що вивчає етноси та розмаїття їх традиційно-по-

бутової культури в часовому поступі історії людства, використо

вує найрізноманітніші методи (способи) їх дослідження, осмис

лення і пізнання. Багатоаспектність предметної області етноло

гії вимагає використання найрізноманітніших методів вивчення

етносів та їх культури.

Порівняльно-історичний метод. Метод дає можливість вияви

ти особливе і загальне в розвитку етносів та їх культури, з’ясува

ти причини цих спільностей і відмінностей, уточнити генезу і

поширення окремих явищ матеріальної, духовної і соціальної

культури, пояснити причини і хід формування історико-етногра-

фічних областей, вивчити етногенез народів, реконструювати іс

торію первісного суспільства і т.ін.

Спробу порівняти і пояснити схожості в культурі і побуті різ

них етносів зробив ще давньогрецький історик, “батько історії”

Геродот (484-425 рр. до н.е.). З географічними відкриттями XVIXVII

ст. інтерес до порівняльних досліджень зріс, але як само

стійний метод почав складатись лише з XVIII ст. Вперше його

застосував у 1724 р. французький монах-єзуїт і етнограф

Ж.-Ф.Лафіто в книзі “Звичаї американських дикунів у порівнян

ні із звичаями стародавніх часів”. Відстоюючи ідею єдності похо

дження людства, він схожості традиційної культури індіанців і

давніх європейських етносів пояснював тим, що нібито індіанці

ведуть своє походження від стародавніх греків. Значно далі пішов

німецький вчений Г.Форстер, учасник плавань Дж.Кука, який

схожості в традиційній культурі полінезійців і греків гомерівсь

кої епохи пояснював однаковим рівнем розвитку їх культури.

Ще наприкінці XVIII ст. були зроблені спроби сформулювати

основні принципи порівняльного методу. Провідну роль у його

розробці відіграли ті етнографи і археологи, які стояли на пози

ціях еволюціонізму. Великий вплив на складання порівняльно-

історичного методу мали праці Л.Моргана, Е.Тайлора, Дж.Мак-

Леннана, Дж.Фрезера, які вивчали розмаїття традиційно-побу

тової культури в його історичному розвитку, намагалися вияви

ти тенденції і закономірності такого розвитку. Еволюціоністи

XIX ст. в основу своїх наукових концепцій ставили положення

про поступальний розвиток людського суспільства і культури від

простого до складного. Тому при реконструкції попередніх істо

ричних епох та вивченні традиційно-побутової культури вони ви

користовували не лише матеріали, що збереглися в культурі ет

носів у вигляді пережитків і реліктів минулого, а й порівнювали

їх із культурою та історією тих етносів, котрі перебували на різ

них етапах історичного та соціально-господарського розвитку.

Еволюціоністи більшість явищ традиційно-побутової культури

тлумачили як пережитки минувшини, але не пояснювали, чому

ті зберігаються протягом тисячоліть, водночас вони майже пов

ністю ігнорували ті явища народної культури, які зумовлені спе

цифікою місцевих природно-географічних, соціально-госпо

дарських та історичних умов.

Сучасний порівняльно-історичний метод розглядає етноси та

їх культури як цілісні системи, враховує як загальні тенденції

їх розвитку, так і вплив місцевих факторів на складання особли

востей їх традиційно-побутової культури. Нині застосовуються

три види порівнянь: історико-генетичні, історико-типологічні та

історико-дифузійні.

Історико-генетичні порівняння найчастіше застосовуються для

реконструкції первісного суспільства, при вивченні явищ, які

мають спільне історико-стадіальне чи єдине генетичне походжен

ня. Метод вимагає строгого добору фактів, встановлення їх істо

ричної давності, окреслення ареалів поширення, виявлення ана

логій у діючих культурах інших етносів і проведення узагаль

нень за аналогією.

Історико-типологічні порівняння проводять при вивченні як

нині побутуючих компонентів культури етносів, так і тих, які

відтворюються на основі різноманітних джерел. При цьому в ге

нетично споріднених культурах виявляють схожі компоненти,

вивчають їх генезу аж до виявлення архетипів, окреслюють і

картографують ареали їх поширення.

Історико-дифузійні порівняння проводять при вивченні тих

явищ традиційно-побутової культури, які набули схожих ознак

внаслідок взаємозв’язків і контактів. Таке порівняння не тільки

дає змогу встановлювати часові рамки і шляхи поширення окре

мих культурних елементів, а й уточнює, як запозичені елементи

поступово вписуються в культуру конкретних етносів.

Названі види порівнянь дають добрі результати, якщо їх вико

ристовувати комплексно. У такому разі порівняльно-історичний

метод дає можливість розв’язати найскладніші проблеми етноге

незу, еволюції і поширення господарсько-культурних традицій.

Метод типологічного аналізу. Нині він є загальноприйнятим

і універсальним методом систематизації й аналізу емпіричного

матеріалу. Він дає змогу виділити з масового фактичного матері

алу загальні і особливі, схожі і однакові явища традиційно-побу

тової культури, згрупувати їх в окремі системи чи цілісності.

Головним поняттям методу є тип — побудована дослідником іде

альна модель, яка передає найбільш істотні ознаки і риси дослі

джуваних явищ, об’єктів чи етнічних спільнот. При цьому від

кидають значну кількість другорядного і неістотного фактично

го матеріалу.

Етнологія користується такими процедурами типологічного

аналізу, як класифікація, типологізація і періодизація.

Класифікація — упорядкування зібраного фактичного мате

ріалу, побудова на його основі реальних і конкретних моделей

традиційно-побутової культури за схожістю і однаковістю ознак

і рис. На цій основі в етнології розроблено релігійну, расову,

лінгвістичну, господарсько-культурну, історико-етнографічну та

інші класифікації етносів.

Типологізація — науково-теоретична модель упорядкування і

виділення особливостей традиційно-побутової культури на осно

ві поєднання кількох особливостей предмета дослідження. Оскі

льки типологізація — своєрідний інструмент наукового дослі

дження, то його процедура передбачає виявлення певної кілько

сті відмінних і схожих рис та ознак. Чим більша їх кількість

виявляється, тим складніший рівень створюваної типології. Це

свідчить, що типологізація завжди дає ієрархічну будову дослі

джуваних об’єктів від загального до одиничних рівнів. Напри

клад, при типологізації традиційного скотарства Українських

Карпат другої половини ХІХ-першої половини XX ст. виділя

ють ієрархічну структуру від господарсько-культурних типів, го

сподарсько-географічних поясів і систем кормозабезпечення до

форм, видів і типів скотарства.

Періодизація — побудова наукових моделей однопорядкових

ознак традиційно-побутової культури в їх часовому розвитку.

Розглядаючи етноси і традиційно-побутову культуру в їх розвит

ку, етнологія виділяє епохи, етапи, періоди і т.д. Найвиразніше

періодизація проявляється в археології, історії первісного суспі

льства та при вивченні проблем етногенезу. Наприклад, при ви

вченні первісного суспільства виділяють епохи становлення пер

вісного суспільства, первісної общини та розкладу первісного

суспільства, а в кожній із них — етапи та певні періоди.

Типологічний аналіз як своєрідний метод наукових досліджень

дає добрі результати тоді, коли поєднуються всі названі вище про

цедури аналізу. Таке поєднання не лише аналізує вже зафіксовані

явища традиційно-побутової культури, але й виявляє конкретні

об’єкти, які ще не зафіксовані і не вивчені наукою.

Метод комплексного аналізу. В його основі лежить підхід до

етносів (їх етногенезу, культури і побуту) як до неповторних між-

поколінних людських спільнот зі своєрідною внутрішньою моза

їкою і складною соціальною структурою. Щоб дати достатньо

повну характеристику етнічних спільнот, етнологи проводять

комплексні польові експедиції. При їх проведенні прагнуть зі

брати якнайповніший матеріал, що дав би змогу скласти деталь

ну характеристику етносів. Але науково описати і характеризу

вати будь-яку з етнічних спільнот окремій науці не під силу.

Тому етнологія широко використовує фактичні дані і висновки

інших наук, зокрема: археології, антропології, історії, фолькло

ристики, лінгвістики, географії, зоології, ботаніки, мистецтво

знавства, релігієзнавства та ін. Отже, суть методу комплексного

аналізу зводиться до широкого використання даних етнографії у

поєднанні з матеріалами і висновками інших наук.

Метод компонентного (системного) аналізу. Використовується

названий метод при потребі дати цілісну характеристику етніч

них спільнот, що вимагає описати всі складові компоненти етно

сів як динамічних систем: внутрішню етнографічну мозаїку (ет

нографічні зони, субетноси, етнографічні групи, етнографічні

райони), традиційно-побутову культуру (господарські заняття, по

селення, житло, одяг, транспорт, сім’ю, систему спорідненості,

сімейні свята, обряди, вірування і т.д.), їх демографічні, соціа

льні, економічні, мовні, психологічні особливості тощо.

В основі компонентного аналізу лежить кількісна характери

стика явищ традиційної культури і побуту. Найефективніші ре

зультати дає метод компонентного аналізу при вивченні етносів

як соціальних спільнот, зокрема форм і кількісного складу сі

мей, систем спорідненості і свояцтва, етнічного складу населен

ня окремих країн чи територій, соціальної структури етносів,

рівня їх освітнього і культурного розвитку і т.ін. Компонентний

аналіз не лише виявляє всю систему внутрішніх взаємозв’язків

між окремими складовими етносів та їх культурою, а й визначає

серед них основні та другорядні.

Реконструктивний метод (метод пережитків). В основу мето

ду покладено факт про те, що в культурі кожного народу зберіга

ється чимало залишкових явищ (пережитків) культури і побуту

попередніх історичних епох у вигляді традиційних звичаїв, обря

дів, вірувань, звичок, норм поведінки і виховання, художніх сма

ків і т.ін. Спираючись на них, можна вести не лише реконструк

цію окремих явищ традиційно-побутової культури більш ранніх

історичних епох, а й повністю відтворити цілі культурно-побутові

комплекси. Метод пережитків достатньо повно розробив Е.Тайлор.

Під пережитками він розумів “ті обряди, звичаї, уявлення, котрі,

будучи в силу звички перенесені з однієї стадії культури, якій

вони властиві, в іншу, більш пізню, є живими свідченнями або

пам’яткою минулого.” В українській етнології І.Франко тлумачив

пережитки як залишки соціального організму попередньої епохи,

що можуть видозмінюватись, відроджуватись і функціонувати як

складова частина живої соціальної системи.

Пережитки можуть мати одне з трьох значень: а) бути не

змінними залишками попередніх історичних епох; б) бути зви

чаями, обрядами, віруваннями і поглядами, що у процесі змін

пристосувалися до нових умов; в) бути заново відродженими тра

диціями. Спираючись на метод пережитків, вчені відтворили ряд

особливостей функціонування первісного суспільства.

Метод пережитків в етнології не є універсальним, бо пережи

тки дають лише загальні вказівки на історичне минуле народів,

на їх основі не можна відтворити традиційно-побутового компле

ксу етносів. Крім названих методів, етнологія користується ще й

методом конкретно-соціологічних досліджень, методом картогра

фування, методом абсолютизації місцевих факторів (чинників)

та ін.

8. Етнографічні знання в стародавні та античні часи

Стародавні і античні часи. Етнологія сягає своїм корінням у

глибоку давнину. Уже в первісну епоху племена нагромадили

знання про своїх близьких і далеких сусідів, їх культуру і побут,

зберігали і передавали їх усно та образотворчими засобами. Вже

з часів палеоліту зустрічаються костяні скульптури і рисунки,

які фіксували відмінності в одязі, підмічали антропологічні осо

бливості окремих груп людей. Вже тоді люди усвідомлювали свої

культурно-побутові особливості та фізичні відмінності від близь

ких і далеких сусідів. Можемо говорити, що саме ці знання —

джерело, з якого згодом виросли етнологія і антропологія.

Нагромадженню етнографічних знань сприяла не лише люд

ська спостережливість, а й господарсько-культурні та військово-

політичні інтереси. Потреба в етнографічних знаннях швидко

наростала в епоху розпаду первісного суспільства, коли війни

стали ремеслом, йшов процес становлення ранньодержавних утво

рень. Збирались і передавались вони очевидцями (воїнами, куп

цями, мандрівниками, послами), інколи вони зводилися до уза

гальнюючих характеристик окремих етносів чи населення окре

мих областей. Багато відомостей про культурно-побутові особли

вості і зовнішній вигляд народів зберігається в писемних пам’ят

ках та творах мистецтва давньосхідних цивілізацій, в яких ви

хвалялися військові перемоги вавілонських, ассирійських, єги

петських, персидських царів, описувались і зображувалися фі

зичні й культурно-побутові особливості підкорених ними етно

сів. Одним з найдавніших і найвидатніших писемних джерел, в

якому зберігаються багаті етнографічні відомостЦє Біблія!

Письмові пам’ятки античності засвідчують, як накопичува

лися знання давніх греків, а потім і римлян про близькі і дале

кі етноси тогочасного світу. Ці відомості часто перемішувалися

з легендами, вигадками та анекдотами, цікавими бувальщина

ми. Поступово вони ставали все точнішими, змістовнішими і

об’єктивнішими. Повні й багаті етнографічні матеріали зібрали

і впорядкували Геродот (V ст. до н.е.) про скіфів, сарматів, ет

носи Кавказу і Середньої Азії, Ксенофонт (кінець У-перша по

ловина IV ст. до н.е.) — про етноси Малої Азії, Цезар (І ст. до

н.е.) — про кельтів і германців, Страбон (І ст. н.е.) — про етно

си Південної і Центральної Європи, Кавказу, Тацит (І ст. н.е.)

— про германців. Загалом античні автори зібрали багато точ

них відомостей про етноси Європи, Північної Африки, Півден

ної і Передньої Азії. Але при цьому вони дивились на них, як

на такі, що живуть за незрозумілими законами і дотримуються

дивних звичаїв.

Уже в античні часи окремі мислителі пробували узагальнити

нагромаджений матеріал. Так, роздумуючи про причини схожо

стей і відмінностей традиційно-побутової культури різних етно

сів, Геродот пояснював схожості культурними взаємовпливами,

Демокріт (V ст. до н.е.) — однаковими ступенями розвитку куль

тури, Арістотель (IV ст. до н.е.) — однаковістю чи схожістю при

родно-географічних умов і т.д. Інколи античні автори ставили

питання про походження етносів, їх спорідненість та сформулю

вали гіпотезу про поступальний розвиток господарства від збира

льництва Т^полювання до скотарства, а від нього — до земле

робства.

Усі ці пошуки стали підґрунтям для формування поетично-

філософської концепції Лукреція Кара про поступальний розви

ток людства від кам’яного до мідного, а від нього — до залізного

віку. При цьому давньоримський поет і мислитель достатньо то

чно відтворив життя первісних людей у печерах, винайдення ними

вогню, одягу, житла, виготовлення знарядь праці з дерева і ка

меню, а потім — з міді і заліза. Узагальнення Лукреція Кара —

вершина античних теоретичних висновків про розвиток людства

і причини культурно-побутових відмінностей між етносами. За

галом для античних часів був характерний етноцентризм, поділ

етносів за рівнем їх культурного розвитку на цивілізовані й вар

варські (дикі)

Содержание