64. Народний календар. Метеорологія.

Поряд з народним побутував світський календар, основною одиницею якого був рік, поділений на 12 місяців, а з запровадженням християнства — і церковний календар. Проте для хлібороба основним залишався аграрний, який згодом з'єднався з церковним календарем.

Головним для селян був поділ року на чотири пори — зиму, весну («ярь»), літо, осінь. Менші відрізки часу визначали за проведеними сільськогосподарськими роботами: наприклад, «як орали», «як сіяли», «як жали», «сінокоси», «як худобу відганяли» тощо. Таке означення пори року стосувалось саме певної місцевості, оскільки, скажімо, час оранки, сівби чи жнив був інший у Карпатах, ніж у Подніпров'ї, на Поділлі чи у степовій частині України. Однак співвідношення часу з церковними святами було притаманним для всієї території України: «по Великодню декілька тижнів», «по Різдві», «на Спаса», «на Івана», «Іллі день», «на Купала» тощо.

Водночас звикали й до світського календаря. Рік («літо», «гід») мав 12 місяців, кожен з них — свою власну назву, прив'язану до тих чи інших робіт, найчастіше до хліборобських. Українці перший місяць року назвали січнем. Цієї пори підсікали («сікли») дерева для пасік, на яких потім вирощували хліб, попередньо пропаливши ділянки у березні — напаливши попелу («березоль»). На Гуцульщині другий місяць року — лютий — називали «казибрід», «казидорога», що пояснюється відповідним заняттям — тваринництвом. У деяких регіонах України лютий звався січнем, а січень був «просинцем» (запрошували зиму зі снігом).

Якщо поділ місяця на чотири тижні, а тижня — на сім діб був загальноприйнятим в Україні, то доба у народі мала свої виміри і означення. Серед них основними були: «рано», «в обід», чи «в полуднє» (12 година), «увечері» (коли смеркається), «опівночі» (12 година ночі), а також «удосвіта», «на зорях» (перед ранком) тощо.

Метеорологія. Хліборобська праця вимагала від селянина знань, як безпосередніх — про предмет занять, так і опосередкованих — про природні явища, що певним чином могли впливати на її результати. З'ясування справжніх причин впливу зовнішніх явищ на врожай, пізнання їхнього зв'язку з особливостями вирощування тих чи інших культур — це складний багатовіковий процес, безперервний хід якого не могли зупинити жодні містичні заборони.

Сонце, Зорі, Вітер, Дощ — не лише містичні образи; реалії, що супроводжували селянина у повсякденній праці. Вивчаючи їх справжню силу, він матеріалізував колишні ідилічні уявлення, які перетворювалися на знання.

Так, зокрема, вироблялася наука, відома нині як метеорологія. Людина спостерігала за поведінкою птахів, комах, тварин, ростом рослин, розташуванням і станом небесних світил і з часом могла досить точно передбачити зміну температури, атмосферні опади.

Йдеться про передбачення на різні часові проміжки — від доби до тижня, місяця, навіть року. Подальші ж перспективи хлібороби осягали через кількісні опади снігу, морози, іній, початки брунькування тих чи інших дерев, приліт птахів тощо.

Якщо, скажімо, сніг лягав на промерзлий ґрунт, вкритий крижаною кіркою, віками здобутий досвід хлібороба безпомилково підказував, що посіви спаряться і загинуть без доступу повітря, а насіння бур'янів збережеться. У цьому випадку для боротьби зі стихією селянин застосовував простий, але ефективний засіб — виганяв на поле худобу, яка, проламуючи крижаний панцир, рятувала посіви. Ідеальними умовами вважались такі, коли багато снігу випадало на непромерзлу землю. Якщо під вагою снігу вгиналися гілки дерев,— бути доброму врожаю. Довго нема снігу — на неврожай. «Зима без снігу — стіл без хліба», — застерігали хлібороби. Раділи, коли багато снігу випадало саме у другій половині січня (на голодну кутю) — сніг своїм теплом захищав від морозів-тріскунів тендітні живі паростки у землі. Якщо з'являлося багато інею на деревах на початку року, це втішало селянина. Сухий промерзлий ніздрюватий сніг добре пропускав повітря та різні мікроелементи, що добре впливали на мікросередовище насіння. Високе голубе небо, мерехтливі чисті зорі у січні, коли на землі не було багато снігу, змушували переживати за долю майбутнього врожаю. Майже повсюдно в Україні швидке танення снігу сприймалось як добра прикмета: «Вода зразу велика — хліб уродить добрий»; «Тане сніг швидко — зародить хліб рясно, розтає поволі — вродить не дуже». Однак у Карпатах повільне танення снігу добре насичувало гірський глинистий ґрунт, не вимиваючи з нього поживні речовини.

Відомо, що найбільш чутливо на зміну погоди реагують тварини і птахи. Як тільки прилітали журавлі, жайворонки, ластівки, селянин ладнав плуга, готував насіння — наставало тепло. Крик деркачів віщував добрий урожай всіх культур. «Коли солов'ї співають у голому лісі — не буде врожаю»; «Зозуля закує на голому дереві — на неврожай». Поведінка птахів органічно пов'язана з річним календарем; вони активізуються саме тоді, коли має установитися тепло. А от як ставився селянин до різних видів комах: «Не буде комарів — не буде вівса»; «Багато хрущів — буде врожай проса»;

Таким чином, прикмети за природно-кліматичними явищами, поведінкою птахів, комах, за появою рослинності — лише незначна частка стихійно-матеріалістичних передбачень хлібороба, який упродовж віків намагався осягнути зв'язок загадкових для нього законів і явищ природи.