37. Художні промисли українців:
Ткацтво На землях України ткацтво було відоме вже в період Трипільської культури. Саме до цього періоду відносяться найдавніші знайдені археологами такі прядильно-ткацькі знаряддя, як глиняні пряслиця та грузила. Очевидно, існував уже вертикальний ткацький верстат -- кросна. Відомості про тогочасну тканину (III--І тис. до н. е.) можуть дати глиняні статуетки та поліхромна кераміка. Знаряддя, техніка ткання постійно, хоч і надзвичайно повільно, оскільки були детерміновані натуральним господарством, все ж таки вдосконалювалися. Київська Русь (зокрема. Західна Волинь) вже знала ткацький верстат горизонтального типу. Ткали не тільки технікою простого переплетення, а й складнішого -- комбінованого. Літописи X--XII ст. вказують на виробництво тканин з льону і конопель. З вовняних шили свити, опанчі, серм'яги. Тканини декорували технікою вибивання (кам'яні штампи-печатки XI--XII ст. з Чернігівщини). Це було домашнє ремесло. Воно збереглося упродовж віків і подекуди (північ Полісся, окремі райони Карпат, окремі місцевості над Дністром) тривало до середини XX ст. Водночас вже з IX -- X ст. з цієї категорії ткачів відокремлюються ті, котрі працюють тільки на ринок. Перевиробництво, тобто виготовлення тканин більше, ніж на них було замовлень у даному селі, призвело до виникнення поселень ткачів біля феодальних володінь, монастирів, міст. Часто майстри-ткачі, маючи зобов'язання перед феодалами, користувалися певними привілеями. З XVI ст. було відоме «двірське» ткацтво. Виготовлення тканин у домашніх умовах не припинилося. Воно тільки зменшилося за обсягом. Мануфактурні, а згодом (з XIX ст.) фабричні дешеві тканини, з якими не могли конкурувати сільські ткачі, зумовили скорочення видів продукції.
Килимарство Найдавніші відомості про килими зберегли літописи X-- XII ст. (менше -- археологія), зокрема, в описах похоронів князів Володимира, Андрія Боголюбського. Килими того часу виконували нескладною технікою, подібною до простого плетіння, з місцевої сировини: льону, конопель та овечої вовни, їх орнамент був скромний,-- паралельні смуги з геометричних узорів. Барвники виготовляли з рослин, наприклад, лушпиння цибулі, кори вільхи, дуба, ягід крушини тощо. З комах -- червця та кошенілі отримували червоний барвник. Ткали ручним способом на вертикальних і горизонтальних верстатах. Всі килими, що виробляли на Україні, можна поділити на два основних види: гладенькі (основний) та ворсові. На перші з них візерунок наносився переплетінням основи кольоровими нитками (гребінкова техніка).
Килимарство виникло як домашній промисел. Вже в часи Київської Русі воно виділяється в окреме ремесло. В XIV ст. виникають цехи виробництва килимів. У XV--XVI ст. килими все більше місце посідають у феодальному побуті, житті міщан. Різко зростає торгівля ними. Килимарські майстерні з підневільною кріпацькою працею створюються при поміщицьких володіннях. В інвентарних описах феодальних володінь трапляється назва панський килим. Виготовлювані на мануфактурах у XVII -- початку XIX ст. на замовлення панів, вони відрізнялися від народних внесенням в них композиційних, образних орнаментальних схем, запозичених з європейських художніх стилів -- барокко, рококо, класицизму.
У XIX ст. килими переважно виробляли в домашніх умовах. Фабричне виробництво дешевих тканин, засилля скупщиків призвело до остаточного занепаду мануфактур, міських майстерень. Поступово, в другій половині XIX ст., килимарство згасає і як домашній промисел
Вишивка Фрагментарні зразки давньокиївського вишивання на шкірі та тканині дійшли до нас з X -- XI ст. З первісного заняття вишивка згодом перетворилася у ремесло, яке потрібно було добре знати. Відомо, що таку школу, очевидно, першу на українській землі, у XI ст. організувала сестра Володимира Мономаха Ганна. В ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо. У XVI--XVII ст. успішно діяли промисли гаптування в Києві, Чернігові, Корці та інших містах. У Львові вишивальний цех створений у 1658 р. Численні такі майстерні були в XVIII--XIX ст. при монастирях, поміщицьких садибах. Тут вишивали одяг, скатерки, рушники, наволочки та ін. Кінець XIX -- початок XX ст.-- це період, коли вишивка набула масового застосування на жіночому і чоловічому одязі. В цей час локальні стилістичні, художньо-технічні прийоми вишивання, образний, орнаментальний лад набувають чітко означених рис. Вже в кінці XIX -- на початку XX ст. вишивальницям на Україні були відомі понад 100 художньо-технічних прийомів вишивання, хоч століттями існувало два основних методи нанесення вишивальними нитками стібків на тканину -- двосторонній і односторонній.
Плетіння з рослинних матеріалів
До давніх видів народної творчості відноситься плетіння з різних рослинних матеріалів -- лози, рогози, соломи, коренів тощо. Це кошики різного призначення (для перенесення картоплі, овочів, грибів, збереження м'яса, св'ячення паски), солом'яники на зерно, рогозяні мішки, покривала, хідники, меблі, іграшки, компоненти одягу тощо. Більшість з цих виробів мали естетичний вигляд, їх декоративізм був зумовлений не стільки матеріалом, технологією виконання, як привнесенням неповторного творчого начала їх виконавцями. Наприклад, лоза, з якої був плетений кошик, мала різну товщину, колір (природний або наданий їй), і майстер, відповідно її підбираючи і переплітаючи, надавав виробу певної емоційної вимовності.
У другій половині XIX ст. створюються численні промисли для плетіння виробів, передусім з лози (кошики та меблі). Виникають так звані кошикарські школи. І не тільки у містах (Львів, Тернопіль, Станіслав та інші), а й у селах Чернігівщини, Поділля, Галичини. В них навчання (1--2 роки) поєднувалося з практичною виробничою діяльністю -- виготовляли крісла, етажерки, трюмо, шкатулки, кошики, а з соломи -- жіночі та чоловічі капелюхи.
Вироби з бісеру та ювелірні прикраси
З XIX ст. на Україні "популярними стали вироби з бісеру. Це передусім жіночі прикраси. З фабричних намистин із фарфору та кольорового скла в домашніх умовах виготовляли гердани (Гуцульщина, Поділля), «силлнки» (Закарпаття), «крайки» (Лемківщина). Бісер широко використовували і для декорування жіночого одягу. Традиційне використання бісеру не припинилося і в наш час, тільки розширився діапазон його застосування (наприклад, для виготовлення настінних панно, картин тощо).
Окремі види художніх ремесел, промислів, що були поширені в часи Київської Русі, наприклад, виробництво жіночих прикрас з дорогоцінних металів та ємалі з перегородчастою емаллю, браслети, нагрудні хрести в наступні віки зазнали трансформації, але ніколи не припинялися, за винятком виробів з перегородчастої емалі. Так, на Подніпров'ї у XVIII-- XIX ст. було розповсюджене виробництво таких жіночих прикрас, як дукачі.
Ремесла, народні художні промисли є тим компонентом матеріальної та духовної культури українського народу, в якому надзвичайно повно проявляються і його світоуявлення, його працьовитість, гармонійний зв'язок з природою і естетичні уподобання.
- 3) Предмет і завдання
- 4. Етнографічне районування України
- 5. Етнографічні групи українців
- Литвини
- Поліщуки
- 10. Антропологічні дослідження українців
- 11. Сучасні антропологічні типи українців.
- 12. Структура і функції громади. Молодіжні громади й ініціації.
- 13. Громадське самоврядування
- 14. Звичаєві норми спілкування. Традиційна етика громадського життя.Традиції колективної взаємодопомоги.Звичаєві норми спілкування.
- Традиційна взаємодопомога
- 15. Осередки громадського дозвілля
- 16. Система спорідненості українців.
- 26. Типи і форми сільських поселень.
- 27. Селянський двір
- 28. Українська хата та інтер’єр
- 29. Господарські будівлі та виробничі споруди.
- 30. Будівлі громадського центру
- 32.Вівчарство та скотарство українців.
- 33. Птахівництво та бджільництво.
- 34. Мисливство, рибальство та збиральництво.
- 35. Чумацтво лісорубство, виробництво вугілля,
- 37. Художні промисли українців:
- 38. Художня обробка шкір, деревообробництво, гончарство, гутництво, художній метал.
- 41. Повсякденне харчування українців.
- 42. Харчові заборони й обмеження українців.
- 43. Обрядово-рітуальна їжа українців
- 44. Етапи формування календарно-побутова обрядовість
- 45. Обрядовість зимового циклу
- 49.Весняні свята та обряди
- 47. Літні свята
- 48. Осінні звичаї та обряди
- 49. Народженням дитини та звичаї й обряди
- 51. Шлюбні звичаї
- 52. Похоронні та поминальні звичаї і обряди
- 53. Загальні відомості про одяг
- 54. Найдавніший одяг на теренах України
- 55. Вбрання в Україні-Русі X—XIII ст.
- 56. Український народний стрій XIV— XVIII ст.
- 57.Регіональні риси традиційного вбрання українців XIX—початку XX
- 58. Українське весільне вбрання
- 59. Особливості української міфології.
- 61. Класифікація, типи й види головних уборів українців
- 62. Український олімп
- 63. Поняття про духів, демонів, демонологію.
- 64. Народний календар. Метеорологія.
- 65. Медицина і ветеринарія
- 66. Метрологія і математика
- 67. Етноботаніка і зоологія
- 68. Космогонія і астрономія
- 69. Найдавніші знаки-символи в Україні.
- 70. Символіка українського рушника, вишивки
- 71. Походження та значення тризуба.
- 72. Витоки слов'яноукраїнської прабатьківщини
- 73. Проблема походження українців
- 74. «Русь» як давній етнонім українського народу.
- 75. Появая, поширення й утвердження етнотопоніма «Україна» та етноніма «українці»
- 76. Українські історичні етноніми та політоніми.
- 77. Передхристиянські вірування наших українців.
- 78. Християнізація українського народу