12. Структура і функції громади. Молодіжні громади й ініціації.
Найвищим керівним органом громади була копа, копний сход або віче. Перші дві назви більше вживалися на сході України, третя — у Карпатах та Прикарпатті.
В мирний час (сход, віче) переважно збирали для розв'язання чергових проблем громади або виборів нових функціонерів.
Віче розглядало такі питання: вибори "посадових" осіб, розподіл і перерозподіл земельних ділянок між членами громади (господарськими дворами), визначення земельних ділянок, що мали залишатися в общинній власності для спільного загального користування, надання окремих ділянок поміщику, іншим громадянам чи приватним особам, питання про оренду, визначення земель під відповідні сівозміни, розподіл або передання іншим користувачам тих ділянок, які з різних причин виявилися без господарів. Окрему групу становили питання, пов'язані з фінансовими справами.
Залежно від того, хто вважався власником села, уряд (король, поміщик), а також від характеру сільськогосподарського виробництва (землеробство, скотарство, лісові промисли та ін.), нерідко — і від місцевої традиції встановлювались різні форми феодальної повинності селян перед феодалом або феодальною державою. Найпоширенішими вважалися три форми: відробіток повинності у панському господарстві (панщина); натуральна оплата феодальної повинності; грошова оплата повинності — чинш.
Внаслідок цього копні сходи і віче визначали обсяг натуральних продуктів або кількість грошей, що повинен був внести кожен її член залежно від величини чи якості земельного наділу, яким він користувався. Грошові, натуральні збирання могли встановлюватися, коли віче вирішувало, чи споруджувати громадські будинки або общинні господарські об'єкти: церкви, хати для священика (плебанії), школи, корчми, млини тощо.
Вибори "посадових" осіб проводилися переважно через три роки. На допомогу старості, отаманові чи війту віче вибирало інших громадських слуг.
На Гуцульщині обирали депутатів, відповідальних за організацію літнього випасу овець та іншої худоби на полонинах і за облік та розподіл виробленої полонинської продукції. Обрання на "посади" — від війта до пастуха — засвідчувало довір'я громади до обранців, а це слугувало моральною підставою практики взаємозамінюваності.
Важливою функцією сільської громади вважалася турбота про дотримання всіма її членами норм звичаєвого права. За цим стежили так звані копні та волосні суди, у Карпатах і на Прикарпатті — зборові суди.
Молодіжні громади й ініціації.
Важливим інститутом сільського суспільства були молодіжні громади і пов’язані з вступом до них ініціаційні ритуали. Відомості про них походять з часів, коли це вже були релікти глибокої давнини. У селах різних реґіонів України громади молоді ділилися на дівочі й парубочі. Парубоча громада мала ватажка — "старшого парубка", "отамана", "березу", "вожая", який часто мав помічника і скарбника. У дівочих громадах старша звалася "отаманкою", "березою", "маткою". Молодіжні громади влаштовували вечорниці, досвітки, "грища", "вулиці", різні спільні забави, проводили святково-обрядові дійства в дні календарних свят. Ватажки мали керувати організацією таких розваг, проведенням обрядів, боронити інтереси молоді перед сільською владою, вирішувати непорозуміння.
У межах громад здійснювалися й ініціаційні ритуали. Класична схема ініціації переважно складалася з трьох фаз: виділення індивіда з суспільства і його ритуальне "вмирання", далі межовий (лімінальний) період, упродовж якого ініціанти проходили навчання й різноманітні випробування, — врешті, включення до колективу вже у новому статусі як повноправного члена.
У сільському суспільстві перша фаза зводилася до ритуального виділення хлопця в "підпарубки", а дівчини в "переддівки". Виділення ініціанта в несоціальний простір проявлялося в тому, що посвячення його в члени громади відбувалося у спеціально відведеному місці — на "вечорницях", у вечорничій хаті, або ж під час "вулиць" (літня форма організації молодіжного дозвілля) — на вигоні, за селом, на роздоріжжі (місце збору "нечистої сили").
Символічна смерть ініціанта і його перебування на межі між колишнім і новим становили новий зміст другої фази ініціації. Оскільки ініціанти вмирали у старій якості, а нової ще не набували, вони під час лімінальної фази не мали ніякого статусу і, фактично, становили "ні те, ні се", "перебуваючи в проміжку між становищами"
Посвячення в повноправні члени колективу становило зміст третьої фази ініціації. В парубоцьких громадах це був обряд "коронування" на парубка: хлопця, зокрема, садовили на коня, що виступав ритуальним перевізником на "той світ" і назад. Центральною подією дівочої ініціації було розбивання горщика з кашею, що її зварила посвячувана. Це символізувало втрату дівоцтва і пов’язувалося з ідеєю плодючості жінки. Значні пережитки дошлюбної статевої свободи молоді в пізніший час, а також ряд вказівок, що дійшли до нас у деяких джерелах з епохи середньовіччя про "блуд" на молодіжних зібраннях 26, дають підставу припускати, що в той час, особливо на початку розглядуваного періоду, в деяких місцевостях (
- 3) Предмет і завдання
- 4. Етнографічне районування України
- 5. Етнографічні групи українців
- Литвини
- Поліщуки
- 10. Антропологічні дослідження українців
- 11. Сучасні антропологічні типи українців.
- 12. Структура і функції громади. Молодіжні громади й ініціації.
- 13. Громадське самоврядування
- 14. Звичаєві норми спілкування. Традиційна етика громадського життя.Традиції колективної взаємодопомоги.Звичаєві норми спілкування.
- Традиційна взаємодопомога
- 15. Осередки громадського дозвілля
- 16. Система спорідненості українців.
- 26. Типи і форми сільських поселень.
- 27. Селянський двір
- 28. Українська хата та інтер’єр
- 29. Господарські будівлі та виробничі споруди.
- 30. Будівлі громадського центру
- 32.Вівчарство та скотарство українців.
- 33. Птахівництво та бджільництво.
- 34. Мисливство, рибальство та збиральництво.
- 35. Чумацтво лісорубство, виробництво вугілля,
- 37. Художні промисли українців:
- 38. Художня обробка шкір, деревообробництво, гончарство, гутництво, художній метал.
- 41. Повсякденне харчування українців.
- 42. Харчові заборони й обмеження українців.
- 43. Обрядово-рітуальна їжа українців
- 44. Етапи формування календарно-побутова обрядовість
- 45. Обрядовість зимового циклу
- 49.Весняні свята та обряди
- 47. Літні свята
- 48. Осінні звичаї та обряди
- 49. Народженням дитини та звичаї й обряди
- 51. Шлюбні звичаї
- 52. Похоронні та поминальні звичаї і обряди
- 53. Загальні відомості про одяг
- 54. Найдавніший одяг на теренах України
- 55. Вбрання в Україні-Русі X—XIII ст.
- 56. Український народний стрій XIV— XVIII ст.
- 57.Регіональні риси традиційного вбрання українців XIX—початку XX
- 58. Українське весільне вбрання
- 59. Особливості української міфології.
- 61. Класифікація, типи й види головних уборів українців
- 62. Український олімп
- 63. Поняття про духів, демонів, демонологію.
- 64. Народний календар. Метеорологія.
- 65. Медицина і ветеринарія
- 66. Метрологія і математика
- 67. Етноботаніка і зоологія
- 68. Космогонія і астрономія
- 69. Найдавніші знаки-символи в Україні.
- 70. Символіка українського рушника, вишивки
- 71. Походження та значення тризуба.
- 72. Витоки слов'яноукраїнської прабатьківщини
- 73. Проблема походження українців
- 74. «Русь» як давній етнонім українського народу.
- 75. Появая, поширення й утвердження етнотопоніма «Україна» та етноніма «українці»
- 76. Українські історичні етноніми та політоніми.
- 77. Передхристиянські вірування наших українців.
- 78. Християнізація українського народу