58. Українське весільне вбрання

БУКОВИНА. Додільна довга весільна сорочка молодої має густо вишиті рукава з характерними навкісними смугами («одскочками»). В колірній гамі вишивки на сорочці переважають чорний та бордовий відтінки, що контрастують з іншими багатобарвними елементами вбрання молодої. Стан від пояса до низу оповитий характерною для цієї зони України опинкою («фотою») з горизонтальними широкими фіолетовими та вузькими білими смугами. Симетрично з обох боків від пояса до низу спущені квітчасті весільні хустки з тороками. Своєрідності дівочому одягу буковинок надавала довгопола з відбіленої овчини та оздоблена по низу, вздовж пілок, навкруги пройм хутром тхора хутряна безрукавка — т. зв. «мунтян», «ментян», «цурканка». Вона була прикрашена також аплікацією з кольорового сап'яну, сукна, шкіряними та вовняними шнурками, вишивкою, кольоровою вовною. Особливої уваги надавали кількості та якості шийних прикрас, які мали символічно забезпечити багате та щасливе майбутнє життя молодим,— чим більше було прикрас, тим більша була уявна впевненість в багатстві майбутньої родини.

Прикраси виготовляли, нашиваючи монети на ткану основу, створюючи цим своєрідний зйомний монетний нагрудник. Так само своєрідністю позначений і головний убір молодої — «карабуля», «кодам». Позаду до карабулі кріпились кольорові стрічки— «коди», «кодинки».

Своєрідність чоловічому костюму надавав верхній халатоподібний з білого доморобного сукна прямоспинний двополий одяг з широкими рукавами, т. зв. «манта». На груди з лівої сторони поверх манти молодому дружка чіпляла весільну хустку— «ширінку». На голові у молодого — солом'яний капелюх з широкими крисами, пишно прикрашений бісерними стьожками — ґерданами, пір'ям та т. зв. «трясунками», «колотильцями». На ногах — чоботи з високими халявами.

ГУЦУЛЬЩИНА ЗАКАРПАТСЬКА. важали насичені тони вишневого, брунатного, чорно-зеленого кольорів. На лінії талії запаски утримували плетені волічкові шнури «байори», «баюри», «плетінки». На плечі молода вдягала хутряну прямоспинну безрукавку— «кожушок», «кожусик», «кептар». Поверх кожусика вдягали сукняний прямоспинного крою т. зв. «сердак», прикрашений вишивкою, плетеними шнурками з жовтої та червоної вовни. На шиї багато рядів скляних бус «лискавок», венеціанські писані «пацьорки», хрестики, одно-, дво- та трирядні «згарди» з мосяжних вирізьблених бляшок, «хрящиків» та срібних монет. Попід шию поверх цих прикрас вдягнуто плетену з різноколірних бісеринок — пацьорок — стьожку, т. зв. «очка», «ґердан», «силянку». Особливою ритуальною значимістю наділявся головний убір молодої. На ногах — шкіряні постоли.

Вбрання молодого складається з гуцульської вишитої на комірі, грудях («пазусі») та рукавах шитої тунікоподібної білої полотняної сорочки, випущеної поверх вузьких штанів з доморобного битого сукна темно-вишневого кольору. Вони заправлені в білі плетені з білої вовни та вишиті вгорі шкарпетки — «капчурі». Кептар та сердак такі ж, як і у молодої. Весільний головний убір — «джумері» — своєрідно скроєний з темних смушків, на кінцях оздоблений хвостиками та прикрашений по центру віночком і трьома «сороківцями», як і у молодої.

ЗАКАРПАТТЯ. Весільна дівоча сорочка русинів-верховинців Міжгірщини на відміну від загальнопоширеної на Україні додільної складалась з двох частин: верхньої короткої полотняної сорочки «опліччя» та нижньої білої полотняної спідниці, т. зв. «біленника», «білинника». Своєрідним був крій кожної з частин. Опліччя — безуставкова з суцільними рукавами і з розрізом пазухи, не попереду, як це загальноприйнято на Україні, а збоку. Перед сорочки мав дрібне узорне збирання на грудях, в результаті чого утворювалась геометрично-декоративна верхня частина біля шиї — «кобшивка». Рукава по низу «на зап'яснику» так само призбирували і декорували обшивкою, а викінчували зубчиками «фодрами». Фартух («запинка») так само, як і білинник, збирали у дрібні складочки («рисували»), обшивали по контуру «плетінкою» — мереживом. Поверх сорочки вдягали коротеньку з сукна розпашну безрукавку «камізолю» із застібкою на середині грудей. На передні поли камізолі нашивали по дві накладні кольорові кишеньки «жебички». Ритуальним елементом весільного вбрання верховинців була «гуня» — плетений з довговорсої вовни прямоспинний верхній одяг з рукавами («гуня пелехата», «гуня коцьовата»). Розплетене волосся молодої покривали білим платом «фустою», «білилом», «ручником», тканим з тонкого відбіленого полотна. Поверх нього покладали весільний барвінковий вінок («вінець»), доповнений кетягами вівса, штучними квітами («косицями») та пір'ям.

Весільна сорочка молодого, що дарувала її молода, була пишно вишита на відкладному комірі, грудях, манжетах. Молода на ліву руку молодого пов'язувала червону вовняну або шовкову стрічку («пантлик»), щоб знешкодити небажані для жонатого чоловіка можливі дівочі приворотні чари. Чоловічі з білого доморобного сукна штани були вузькокроєні. Ритуальний весільний одяг молодого — пелехата гуня та весільний барвінковий вінок — три плетених «вінці», вдягнуті на фетровий капелюх.

СЛОБОЖАНЩИНА Основу весільного вбрання молодої на слобідських землях України становила весільна сорочка, оздоблена по нижньому краю плетеним мереживом. Поверх сорочки вдягали рясну спідницю з шерстяного, ситцевого або шовкового купованого краму. Спідницю спереду покривали кольоровим фартухом, по низу обшивали бахромою, а в нижній частині декорували нашивками з різноколірного мережива та зубчастими стрічками переважно темних кольорів. Типовим верхнім святковим одягом молодої в цих районах був шитий з тонкої шерсті, сукна або оксамиту керсет з рукавами, т. зв. «юпка», «куцина». Найврочистіші куцини оздоблювали різноколірними гарусними шнурками, кантами, стрічками, сітками з мережива, позументом та блискучими металевими ґудзиками. Голову молодої пов'язували шовковою, переважно білою, хусткою, зверху накладали весільний із штучних квітів вінок, а з лівого боку у вінок вставляли павине перо. Молоду обов'язково замість пояса оперізували весільним рушником. На ноги взували кольорові сап'янові чоботи. Шию прикрашали низками намиста, бурштину, коралів.

На молодого поверх весільної, вишитої молодою, сорочки одягали безрукавку. Штани шили з фабричної, т. зв. «черкесинової» або «шведської» тканини. На бриль сестра молодої пришивала круглої форми квітку. На плечі накидали святкову полегшеного типу свиту, т. зв. «чумарку», «чинарку» з купованих бавовняних тканин, а в заможніших — з тонкого фабричного сукна. Передні поли та комір чумарки прикрашали блискучими металевими ґудзиками та вишивали різноколірним шовком.

ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ. Комплекс весільного вбрання молодих півдня України в кінці XIX — на початку XX століття значного мірою складався з елементів, шитих з купованих тканин. І лише сорочки молодих, весільні рушники, ткані плахта та фартух («запаска») молодої виготовлялись власноручно молодою до весілля.

Своєрідності костюму молодої надає сорочка з кокеткою, пишно розшита рослинним орнаментом, та високий весільний «вінець».

Відзнакою молодого є весільний рушник, пов'язаний на руці, та весільні стрічки на грудях і біля коміра сорочки, поверх якої вдягнуто жилет та чорну чумарку. Широкі штани, підперезані тканим червоним поясом, заправлені в чоботи з високими халявами. На голові молодого — купований кашкет, який в кінці XIX століття ввійшов у моду в південних та східних областях України.