29. Господарські будівлі та виробничі споруди.

Найважливішими спорудами в садибі були клуня та хлів.

У клуні знаходився тік, де обмолочували збіжжя, а також засторонки, в яких тримали привезені сніпки пшениці, жита, ячменю, обмолочену солому. Клуні на великій території України мали не тільки різні розміри, форми, а й назви, наприклад, у Карпатах — «боїще», «боїско», на Прикарпатті — «стодола», на Поліссі, крім відомої назви «клуня», зрідка вживали також «тік», «ток», «стодола». Тік у клуні робили з глини.

Клуні в Україні мали високі дахи і низькі стіни з високими, найчастіше двостулковими, в'їзними воротами. У плані вони були квадратні, прямокутні, наближені до овалу. Дахи у клунях тримались на ключинах, які лежали на сволоку, покладеному на поставлені в ряд сохи — основні конструкційні елементи стіни.

Худобу утримували в хлівах («стайнях» — на Прикар­патті, «одринах» —у деяких місцевостях Полісся, «кошарах» — у Карпатах). Будували хліви з тих же матеріалів, що й хати.

Свиней відгодовували у спеціальних спорудах кучами а на Придніпров'ї й Лівобереж­жі — «саж».

Комора — призначалася для зберігання запасів зерна, господарського ін­вентарю та речей вжитку. Майже всюди в Україні вона була при хаті, вхід — найчастіше з сіней, у Карпатах — переважно окремий, з подвір'я. Зрідка траплялися комори, до яких вхо­дили просто з житлового приміщення. Окремі будівлі для комор у XIXст. були тільки в заможних селян.

Повітки (в західних обла­стях — «шопи»), тобто навіси, відкриті з одного боку будівлі. Там складали дрова, сільськогосподарське знаряддя, ставили вози і сани. На Поліссі для цього в деяких місцевостях при хаті відводили окремі приміщення — колешні. На Покутті, Закарпатті для возів будували спеціальні будиночки або наві­си — возівні.

Сіно зберігалося в засторонках клунь, на горищах хліва чи стайні, а також в оборозі — простій споруді з чотирьох стовпів, над якими споруджувався пересувний (по вертикалі) солом'яний дашок.

Виробничі споруди Водяні млини. Вони з'явилися на території України ще в XII ст., аз XIV ст. Селяни і міське населення змушені були молоти зерно тільки на панських млинах, інакше накладався штраф. Існував звичай, за яким за помол збіжжя платили не грішми, а зерном. Розрізняють водяні млини двох видів: колісні й мунтовчасті.

Мунтовчасті (це праобраз сучасної турбіни У них на вертикальній осі були лопаті, розташовані під кутом. Потік води, потрапляючи на лопаті, змушував вісь з насадженими на неї жорнами обертатися. Це одні з перших примітивних млинів, які будували на ріках із сильною течією.)

Колісні водяні млини бувають переважно двох видів: наливні й підливні. Воду пускають лотком на ринву (жолоб). Приблизно на половині віддалі від ринви до водяного дзеркала потоку обладнують вал з водяним колесом. Вода, падаючи на нього, заповнює по колу ящички-кювети і своєю вагою обертає колесо. На рівнинних річках вода на колесо потрапляє завдяки створенню (з допомогою гребель) спеціальних водоймищ.

У підливному колесі замість ящичків розташовані лопаті. Колеса приводяться в рух течією води. Щоб такі млини працювали продуктивно, споруджували спеціальні греблі, які заходили далеко в ріку. Млини з підливними колесами були і плаваючі — переважно на Дніпрі, Прип'яті, Горині. їх ставили на пором або два човни, які кріпили до берегів линвою.

Вітряки у поширені були XVIII—XIX ст. Розрізняють вітряки двох типів: кізлові («стовпівки») і шатрові. Кізлові вітряки є найбільш давнім типом. У центрі будівлі млина-стовпівки закріплено товстий дерев'яний стовп, навколо якого можна її повернути. Стовпом вітряного млина служив товстий стовбур дуба або сосни. На вершині його закріплювався горизонтальний вал — «баба». На кінці цього вала і спирався будинок млина, каркас якого складався з чотирьох кутових стовпців і двох горизонтальних ярусів, обшитих вертикальними дошками. Млини повертали до вітру за допомогою ворота. Загальна висота таких вітряків сягала 15 м.

Перекриттям, спертим на горизонтальний вал, млин ділився на два яруси — нижній і верхній, не рахуючи основи («бази»). У нижньому ярусі розміщувався ящик для борошна та клин для регулювання віддалі між жорнами («каменями»). У верхньому ярусі знаходився власне механізм — вал з насадженим на нього зубчастим колесом і жорна з кошем для засипання зерна.

У передній частині вала, який виступає назовні, закріплені чотири крила. Жорна приводяться в рух насадженим на вал великим зубчастим колесом за допомогою шестерні.Вітряки шатрового (голландського) типу були поширені переважно в Прибалтиці, Білорусі, Росії. Будували їх з дерева, каменю, зберігаючи при цьому всі принципові особливості конструкції. Ці вітряки де-не-де прижилися у Чернігівській, Київській, Житомирській, Рівненській, Запорізькій областях. Особливістю цього типу є те, що вся будівля вітряка залишається нерухомою, а для орієнтування його на вітер повертають лише шатро (верх) з крилами.

Кузні. На території України обробка металів відома з доісторичних часів. Залізо вироблялося поблизу річок. Ще в XV—XVI ст. за допомогою води дерев'яні колеса приводили в рух молоти, ковальські міхи, що роздували вогняну масу в печі. Руда сплавлялася у великі кулі, які клали під молоти, вибивали шлак та шкідливі