30. Будівлі громадського центру

Церкви. У церковному будівництві вже на початку XVI ст. вироб­лено кілька типів дерев'яних храмів. На цей час викристалізо­вувались основні прийоми будівництва тридільних і хрещатих церков. Цілком можливо, що тоді поряд з дводільними одновер-хими храмами (цей тип вважався найархаїчнішим) побутували тридільні одноверхі храми з квадратним або восьмигранним верхом, а також тридільні триверхі церкви з квадратними і восьмигранними верхами. Триверхий храм — це слава українського церковного стилю.

Три зруби, поставлені в ряд по поздовжній осі зі сходу на захід, складають типову церкву, в якій середній зруб шир­ший і вищий за бічні. Коли наметове перекриття є тільки над середнім зрубом, то це — одноверха церква, а коли над усіма зрубами — триверха. Якщо до середнього зрубу з південного і північного боків додати ще по одному зрубу — маємо п'яти-зрубну церкву, в якій знову ж таки середній зруб вищий за бічні. Розрізняють такі варіанти п'ятизрубної церкви: з одним вер­хом — центральним (бічні мають двосхиле перекриття) або з п'ятьма верхами (над кожним зрубом окремий намет), причому центральний значно вищий за бічні. Коли ж у п'ятизрубній церкві заповнити зрубами з верхами западаючі кути, то буде дев'ятизрубна будова.

Багато уваги під час спорудження храмів приділялось надглавним хрестам. Всюди вони прикрашались легким прозірчастим орнаментом, що складався з зірочок, ліній, тюльпанів.

Біля церков завжди ставлять дзвіниці. Вони бувають різної форми і конструкції. Найдавніші дзвіниці — квадратні у плані, з опасанням (виступом унизу даху), дуже нахиленими до середини стінами, наметовим дахом. Дослідники народної архітектури виводять родовід дзвіниці від фортифікаційного будівництва.

Каплиці ставили на роздоріжжях та узбіччях шляхів. У них обладнували невеличкі іконостаси, ставили свічники. Найпоширеніші каплички мають прямокутну форму, двосхилі або чотирисхилі дахи. Вхід розташований з причілкової (вужчої) стіни, а перед ним — обов'язково піддашшя, яке утримується на двох стовпчиках.

Плебанії («резиденції», «попівства»). Таку назву мав будинок, в якому жив священик. Від селянських хат вони відрізнялися більшими розмірами, висотою стін, наявністю (дуже часто) підшивної стелі й підсуфітків. Будинки найчастіше ділились сіньми на дві частини: в одній розміщувалися «салон» (вітальня), канцелярія з бібліотекою і приймальнею для відвідувачів, а в іншій — кухня, спальня, комора, спіжарка. У середній частині сіней була «вуджарня» — спеціальне приміщення, над яким на сволоку тримався димар. Таким чином, у будинку було двоє сіней. Плебанії споруджували з матеріалів, які побутували в даній місцевості: у Карпатах, на Поліссі — з дерева, на Поділлі — з глиносолом'яних вальків, каменю. Згодом усюди ці споруди зводили з цегли.

Будинки сільської управи. На переважній частині території України, яка входила до складу царської Росії, урядування селами здійснювалось у волостях (10—15 сіл). У волосному управлінні вели військовий облік, адміністративні справи, влаштовували суд, здійснювали акцизний нагляд. Найчастіше будинок сільської управи складався з трьох основних частин. З сіней (у центрі довшої стіни) відразу можна було потрапити в «збірну», де за бар'єром працювали помічники писаря; наліво розміщувалась канцелярія і кімната для мирового (після реформи 1861 р. у повітах посередник між поміщиками і громадою), направо — квартира писаря.

Школи у давні часи не мали власних приміщень. Навчання відбувалось у хаті дяка. У більших і багатших селах у середині XIX ст. розпочалося спорудження окремих будівель для шкіл. Спочатку вони нічим не відрізнялись від звичайних хат: у приміщеннях, де навчалися, були традиційні великі печі, ліжка. У другій половині XIX ст. школи будувались уже за стандартними планами: довгий коридор шириною на всю будівлю; з одного боку був один, а в більших спорудах — два класи, з другого — житло вчителя. Наприкінці XIX ст. планування шкіл ускладнюється: з обидвох боків коридора розташовуються класи, у кінці коридора — вхід до кухні вчителя, по боках кухні — дві кімнати.

Шкільні будинки, як і хати, споруджувались з місцевих матеріалів. У класному приміщенні було підвищення — «градус», на якому з одного боку стояв стіл для вчителя, з іншого — «таблиця» (дошка). На столі — каламар, ручка з пером, широка дерев'яна лінійка і журнал успішності. Навпроти «градуса» стояли шкільні лави, на них — грифельні дошки, каламарі, ручки, зошити. На стінах над столом висіли хрести з розп'яттям або ікона, на інших стінах — портрети царів, імператорів, географічні карти, азбучні таблиці, картини з біблейськими та історичними сюжетами.

Громадські шпихліри («хлібозапасні магазини», «гамазеї») будувались в Україні на випадок неврожаїв, воєн, пожеж. Найчастіше це були зрубні будинки, споруджені з високоякісного дерева і поставлені на високі штандари (дубові або соснові колоди). Шпиталі були тільки у великих селах. У них жили убогі старці, каліки, іноді сироти. Шпитальні будинки мало чим відрізнялися від звичайних селянських хат, хіба що тим, що були більші за розмірами.

Народні доми почали виникати в Україні у другій половині XIX ст. При них були бібліотеки, читальні, зали для виступів народних театрів і хорів, приміщення для роботи різних гуртків (хліборобства, пасічництва, садівництва). Спочатку в селах з'являлися читальні, які розташовувались у вільних приміщеннях звичайних хат. Згодом для них стали будувати толокою за кошти громади окремі будинки, а потім — народні доми.

Корчми у багатьох місцевостях України називали «шинок», «корчма-заїзд». Вони мають давню історію і були знані ще з часів Київської Русі. Корчми виконували функції сучасних готелів, а навіть клубів. Сюди заходили випити і потанцювати, селяни обговорювали тут приватні й господарські справи, а торговці, ремісники, промисловці навіть укладали різні угоди тощо.

У плані будинок корчми найчастіше складався з двох чітко розділених сінями приміщень: корчми і житла. Корчма стіною ділилась ще на два приміщення: в одному був шинок з прилавками, у другому — один або два масивні столи зі стільцями, де відвідувачі могли відпочивати і розважатися. У містечках і великих селах, особливо на узбіччях доріг, були корчми з заїздами (у деяких місцевостях — «заїзди»). У плані це широкі і досить довгі будинки, які мали посередині фасадної стіни в'їзд у формі брами в підсіння (коридор) через усю будівлю. По боках — кімната для приїжджих, корчма і житло корчмаря.