7.1. Одеська область

розташована на південному за­ході країни, де проходить держав­ний кордон із Румунією і Молдо­вою. На півдні і південному сході її територія омивається Чорним морем. Площа області — 33,3 тис. кв. км (5,5% території країни). На території Одещини протікає 225 річок. Головні з них - Дунай (його Кілійське гирло), Дністер, Південний Буг. В заплавах Дунаю і Дністра є озера Кагул, Катлабуг, Саф'ян, Ялпуг та ін. В області 15 лиманів, найбільші з яких - прісноводний Дністровський і солоні Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський, Шагани, Алібей.

В області налічується 92 природно-заповідні території та об'єкти, в тому числі заповідник Дунайські плавні, який лежить у пониззі Кілійського гирла Дунаю, займає частину островів і акваторії Чорного моря. Пам'ятками природи є Михайлівський яр і Одеські катакомби. Наукову і естетич­ну цінність має флористична колекція ботанічного саду Одеського університету.

В північно-західній частині чорноморського узбережжя розташований скелястий острів Зміїний площею 1,5 км², на якому були давні грецькі поселення

Сприятливі кліматичні умови, тепле море, численні пляжі (довжина Чорноморського узбережжя — більше 300 км), значні запаси лікувальних грязей, джерела мінеральних вод обумовлюють розвиток рекреаційного господарства. В об­ласті функціонують курорти: Аркадія, Великий Фонтан, Кароліно-Бугаз, Куяльницький (Куяльник), Лузанівка, Лебедівка, Лермонтовський, Малодолинське (Холодна Балка), Хаджибейський (Хаджибей), Чорноморка, Сергіївка.

Одним із найвідоміших і найстаріших курортів, що функціонує на основі лікувальних грязей, є Куяльник. За своїм лікувальним впливом Куяльницький лиман порівню­ється з відомими близькосхідними курортами Мертвого мо­ря. Перший лікувальний заклад — «теплі ванни» — був ство­рений тут у 1833 р. за ініціативою військового лікаря Е. Андрієвського, який використовував грязі для лікування поранених. У 1892 р. засновано найбільшу на той час у Росії грязьову лікарню, яка функціонує й досьогодні.

Нині в Куяльнику три 15-поверхові санаторні корпуси на 3000 місць, курортна поліклініка, грязьова лікарня, куль­турний і торговельний центр. Тут лікують захворювання органів опорно-рухового апарату, центральної і пери­ферійної нервової системи, гінекологічні хвороби. Місцеві мінеральні води використовуються для лікування захворю­вань шлунку, печінки, жовчного міхура, кишечника, регу­лювання обмінних процесів.

Найстаріший в Україні дитячий оздоровчий центр зна­ходиться в Лузанівці. Він заснований у 1923 р. в колишнь­ому маєтку Лузанових для порятунку дітей Одещини, що страждали від голоду, і мав назву «Сонячні табори». Ініціатори його створення — Всесвітня єврейська конфе­ренція допомоги, фонд Нансена і Червоний хрест. У 1935 р. збудовано капітальні кам'яні приміщення. Тут було створе­но хорошу медичну базу, яка згодом дозволила перепрофілювати цей дитячий курорт на один із найкращих у країні дитячих туберкульозних санаторіїв. Після реорганізації са­наторію в 1956 р. на його базі було створено республікансь­кий піонерський табір «Молода гвардія» (з 1992 р. — дитя­чий центр «Молода гвардія»).

В 60 км від Одеси на піщаній косі, яку з одного боку омиває солоне Чорне море, а з іншого — прісноводний Дністровський лиман, розташований кліматичний курорт Кароліно-Бугаз.

В області є 44 готелі, один мотель, два кемпінга. В Одесі розміщені комфортабельні готелі — «Чорне море», «Лондонська», «Красна», «Вікторія», «Одеса». В Ізмаїлі туристів приймає готель «Дунай», у Білгород-Дністровському — «Русь». Діють також кемпінг «Дельфін» і готельний комплекс «Турист» в Одесі, кемпінг «Кароліно» в с Зато­ка, туристичний комплекс «Південний» у с Сергіївка, тур­база «Чорноморський дельфін» у с. Фонтанка.

В області є один заповідник. Тут функціонують також З музеї з 7 філіалами і відділами, в тому числі перший в Україні музей (створений у 1825 р.) — музей старожитностей в Одесі.

На державному обліку перебуває 7,4 тисяч пам'яток, з яких 1440 —- пам'ятки містобудування і архітектури. Пере­важна більшість пам'яток зосереджена в Одесі.

Одеса розташована на місці давнього та­тарського поселення Хаджибея (Качибея), що вперше згадується в 1415 p., — хоча перші по­селення на території сучасного міста виникли приблизно 5 тис. років тому. В давніх лоціях (XII—XIV ст.), на морських картах 1311 р. зустрічається назва стоянки генуезьких суден Джінестра.

В 1794 р. царським указом започатковано будівництво портового міста для військових і торгівєльних цілей. Уже на початку XIX ст. одеський порт вийшов на третє місце в Росії за вантажним оборотом (після Петербурга і Риги), а за обсягом вивезення вантажів — на друге (після Петер­бурга).

В 1819-1859 pp. Одеса була зоною порто-франко, тобто містом, у межах якого дозволявся вільний безмитний про­даж і зберігання іноземних товарів. Цим місто значною мірою зобов'язане своєму першому градоначальнику фран­цузькому емігрантові А. Рішельє.

Місто швидко розвивалось, відповідним темпом зроста­ла чисельність його населення: якщо в 1803 р. тут прожи­вало 9 тис. чол., у 1861 р. — 100 тис, то в 1897 — 404 тис. чол. За цим показником Одеса вийшла на четверте місце після Петербурга, Москви, Варшави. Найвиразнішим архітектурним ансамблем міста є При­морський бульвар, — парадний морський фасад міста. Його забудова в цілому сформувалась у першій половині XIX ст. Тут споруджено пам'ятник А. Рішельє роботи скульптора І. Мартоса.

В 1833 р. споруджено будинок градоначальника графа Завадовського, який у середині XIX ст., після відповідного пе­репланування, було перетворено на готель «Петербурзький».

Палац генерал-губернатора Новоросії графа М. Ворон­цова (1824-1834 pp.) являє собою комплекс споруд, який включає палац, бельведер, стайні.

У 1837 pp. ансамбль було доповнено будівлею Старої біржи, де сьогодні міститься міськрада.

В 1837-1842 pp. побудовані знамениті Приморські сходи.

Міській музей і бібліотека, що є найстарішими в Ук­раїні, розмістилися в будівлі, спорудженій у 1883 р. (нині Археологічний музей НАН України).

В ансамбль Приморського бульвару входять також го­тель «Лондонський», Присутствені місця, палац Шидловсь-кого, житлові будинки.

Однією з найкрасивіших у світі вважається будівля міського театру опери і балету (1884-1887 pp.), зведена за проектом віденських архітекторів Ф. Фельнера і Г. Гельмера.

В будинку Нової біржі (1894-1899 pp.) сьогодні містить­ся Одеська філармонія.

Одеса є батьківщиною відомих письменників І.Бабеля, Ю. Олеші, К. Паустовського, В. Катаева, І. Ільфа, Є. Петро­ва та ін. В кінці XIX ст. в місті створено Одеське літератур­но-артистичне товариство, яке з 1898 р. містилося в палаці Гагаріна. Тут бували відомі поети, письменники, актори, ху­дожники: І. Бунін, В. Катаев, О. Толстой, Е. Багрицький та ін. Тут уперше було влаштовано виставку творів В. Кан-динського. З 1977 р. в цьому приміщенні діє Одеський літе­ратурний музей, колекція якого налічує близько 40 тис. ек­спонатів. Його філіал — музей-квартира О. Пушкіна. В 1823-1824 pp. у місті побував О.С Пушкін.

В 1899 р. відкрито Одеський художній музей, де пред­ставлені роботи Д. Левицького, В. Тропініна, І. Айвазовського, І. Рєпіна, О. Саврасова, І. Крамського, М. Врубеля, В. Серова, М. Реріха, В. Кандинського, К. Сомова та ін.

Серед експонатів Одеського музею західного і східного мистецтва (створений у 1923 р.) — давньогрецька кераміка, римське скло. Широко представлене західноєвропейське ми­стецтво - твори видатних майстрів Італії, Голландії, Франції, Фландрії. Серед експонатів - полотна М. Караваджо.

Колекція східного мистецтва репрезентує декоративно-вжиткове мистецтво Китаю, Японії, Індії, Монголії, Тібету.

Історія Білгород-Дністровського налічує понад 2,5 тис. років. У VII ст. до н.е. греки за­снували тут колонію, що мала назву Офіус (пізніше — Тіра, за давньою назвою Дністра). В першій половині І ст. до н.е. поліс входив до складу Понтійської держави Митридата Євпатора. У III ст. Тіра приходить до занепаду. Вона неодноразо­во зазнавала руйнувань і відбудовувалась. Через цю тери­торію пройшли гуни, авари, болгари та інші кочові племена. У XII—XIII ст. поселення належало Галицькому князівству. На рубежі ХНІ—XIV ст. генуезькі купці розпочали тут будівництво фортеці. У XV ст. Тіра увійшла до складу Мол­давської держави, де вона була найбільшим містом: на той час її населення досягало 20 тис. чол. Молдавани називали її Четатя-Албе (Біла фортеця). В 1484 р. місто перейшло під владу турків, які перейменували його на Акерман.

На скелястому правому березі Дністровського лиману у східній частині Білгород-Дністровського на місці укріплень IV—V ст. до н.е. височить фортеця.

Турецькою фортецею Ізмаїл у ході росій­сько-турецьких війн неодноразово оволодівали російські війська (в 1770, 1790, 1809 pp.). В її облозі в 1809 р. брав участь офіцер І. Котля­ревський.

В 1856 р. ізмаїльська фортеця була зруйно­вана: залишились тільки фундаменти і мечеть XVI ст., перебудована в XIX ст. на православний храм — Хрестовоздвиженську церкву. В центральній частині міста зберігся Покровський собор.

Українською Венецією вже на початку XIX ст. назива­ли поселення, розташоване на лівому березі Кілійського гирла — Вилкове, засноване в середині XVIII ст. Вулиці в містечку заміняють протоки і канали, якими місцеві жителі пересуваються на човнах. Через них перекинуті дугоподібні містки загальним числом 76. Прокладені уздовж вулиць-каналів тротуари на високих сваях. Від кожної такої «вулиці» прориті менші канали до кожного двору: рибальство є ос­новним заняттям місцевого населення.

Село Шабо стало заселятися з 1820 р. вихідцями із Швейцарії. За задумом царського уряду, тут мав бути за­снований зразковий осередок виноградарства і виноробства.

Переселенці завезли сюди цінні сорти винограду: кабер­не, совіньйон, рислінг, мускат, шасла та ін. Були виведені і нові сорти, відповідні місцевим кліматичним умовам. Тут і сьогодні культивується понад 70 сортів винограду. Відомі в Україні вина, що виготовляються місцевим винзаводом.

З другої половини XIX ст. Шабо поступово перетво­рюється на курортне містечко. Тут побували Леся Українка, М. Лисенко та ін.

Нащадки колишніх швейцарських колоністів залишили Шабо в 1940 p., після приєднання Бессарабії до Радянсько­го Союзу.