Туристичні ресурси слобожанщини

Слобожанщина - це історична область, яка включає те­риторію сучасних областей України — Харківської, східної частини Сумської (до р. Сейм), північних районів Донець­кої (до р. Бахмутка) та Луганської (до р. Айдар), а також частину Воронезької, Бєлгородської, Курської областей Росії. Регіон склався протягом XVII—XVIII ст. на роз­доріжжі Дикого степу між неусталеними політичними кор­донами трьох держав: Речі Посполитої, Московського цар­ства і Кримського ханства.

Слобідська Україна отримала свою назву від типу посе­лень, які засновували тут у XVII ст. втікачі з Придніпров'я. Жителі слобід тимчасово звільнялися від повинностей з ме­тою інтенсифікації заселення цих територій. Але вже у XVIII ст. слободи втратили свої тимчасові привілеї, злив­шись із містами або перетворившись на звичайні села і се­лища.

Ландшафт цієї території горбкувато-рівнинний, із чис­ленними річками, що течуть у південному напрямку серед широких долин, гаїв і дібров. Але в міру просування на південний схід ландшафт змінюється, переходячи з лісосте­пового в степовий, із численними крутими ярами, а уздовж річкових русел — із скелястими крейдяними виступами. Всі річки мають крутий і високий правий берег, а лівий — по­логий, низинний.

Люди селилися в цьому краю з давніх часів: тут вияв­лено поселення періоду раннього палеоліту. Археологічні знахідки дають підстави для висновку про поширення на цій території кочової культури, носіями якої були скіфські, сарматські, аланські та інші племена.

В VI ст. край населяло слов'янське плем'я сіверян. Тери­торія Слобожанщини в різні періоди входила до складу Київської держави, а також Чернігівського, Переяславського, Новгород-Сіверського князівств. Після татаро-монгольської навали спустошений регіон перетворився на дике поле.

М'який клімат, повноводні річки з великими рибними запасами, багата наземна фауна приваблювали в ці краї людей, даючи можливість займатися природними промисла­ми — бортництвом, полюванням, рибальством тощо. З дру­гої половини XVI ст. починається посилена колонізація те­риторії, що здійснювалася двома потоками: з півночі, з російських земель, у зв'язку з будівництвом військових обо­ронних ліній на кордонах із Кримом і Річчю Посполитою; з заходу, де основною масою були українські селяни і козаки, що йшли сюди в пошуку родючих земель, прибуткових при­родних промислів, а також порятунку від гніту польської шляхти.

Першими були заселені північні райони Слобожанщи­ни, де виникли засновані росіянами сторожові станиці -Орел, Ливни, Вороніж, Єлець, Бєлгород. За межами цих укріплень майже не було постійних поселень.

Колонізація цих земель українськими козаками відбува­лась кількома хвилями протягом XVII—XVIII ст. Активне масове переселення в 1630-х роках було викликане приду­шенням козацьких повстань у Речі Посполитій. Посилення потоку переселенців спостерігалося також під час національ­но-визвольної війни і Руїни.

З середини XVII ст. Слобожанщина адміністративно поділялася на 5 полків: Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський, Харківський. До XVIII ст. слобідські ко­зацькі полки підпорядковувалися спочатку Розрядному, а з 1688 р. — Посольському приказу. З 1708 р. вони були пере­дані у відання азовського генерал-губернатора, з 1718 -

київського і воронезького, а з 1726 — Військової колегії. Ко­зацькі полки підлягали також московському воєводі. На них покладався обов'язок охорони державних кордонів, що гарантувало козакам збереження їх внутрішнього полково­го устрою і традиційних порядків.

Заселення Слобожанщини протягом одного століття розширило українську етнічну територію майже на 100 тис. кв. км, відсунувши її межі на схід на 120-200 км. На сере­дину XVIII ст. Слобідська Україна становила майже чверть української етнічної території і близько 10% населення Ук­раїни.

У 1796 р. в цей регіон було переселено 1,5 тис. кал­миків, в 1711 р. — групу селян із Валахії чисельністю 4 тис. чол. на чолі з молдавським господарем князем Д. Кантеми­ром. З часом населення цих територій поповнилося за ра­хунок євреїв, греків, циган.

З середини XVIII ст. козацька автономія поступово об­межувалася, поки не була остаточно ліквідована Катериною II. Козацькі полки були перетворені на регулярні, всі привілеї відібрані, козацька старшина урівняна в правах із російським дворянством. У 1765 р. створено Слобідсько-Українську губернію у складі Харківської, Ізюмської, Сумської, Охтирської, Острогозької провінцій. У 1780 р. гу­бернію ліквідовано і включено до складу Харківського намісництва, за винятком Острогозької провінції. В 1796 р. Слобідсько-Українська губернія, була відновлена як адміністративна одиниця, а в 1835 р. перейменована на Харківську. В 1932 р. створено Харківську, а в 1939 р. -Сумську області.