16. Система спорідненості українців.

Побратимство та кумівство

Хрестове побратимство ототожнювалося з християнськими символами: ті, хто братався, обмінювалися натільними хрестами, одержуючи назву хресних братів. Згідно з церковними канонами хрестове побратимство прирівнювалося до спорідненого братства, а тому визнавалося за гріх кровозмішення не тільки у родстві, але й у кумовстві, сватовстві та побратимстві. З кола тих, хто побраталися, вилучалися сестри і брати хресних братів.

Посестринство (посестріє) було аналогічним звичаєм у жіночому середовищі і достатньо поширеним в Україні явищем. Як і побратимство, воно також існувало в двох варіантах: названому і хресному. Неоднозначним воно було і за своєю природою. Щодо цього можна виділити три їх різновиди: однокупельне, звичайне і кумленне. Перший різновид посестрин (так само як побратимства), пов'язаний із хрещенням немовлят, коли їхні батьки-побратими, бажаючи продовжити братні узи через дітей, хрестили їх у одній купелі. Такі діти називалися «однокупельними» (хресними) сестрами і братами.Звичайні посестрини майже не відрізнялися від побратимства: сестрилися так само, як і браталися. Тільки подарунки були іншими: рушник, курка або щось з жіночого господарства. Загальна ситуація посестринства та побратимства зафіксована етнографічними матеріалами.

Найпоширенішою в Україні формою посестринства було колективне обрання наречених сестер через обрядове кумлення (кумання, кумування).

Кумівство— ще один поширений в Україні різновид духовної спорідненості, спрямований на опікування дітей, а через них — і на духовні взаємини між їхніми батьками. Звичаю кумівства надавалося в середовищі українців надзвичайно великого значення: воно цінувалося не менше, ніж кревна спорідненість, а у плані духовного, культового єднання мало більшу вагу.

Щодо структури, то розрізняють три варіанти кумівства: 1) історично найдавніший варіант — це такий, коли для хресника обирали одного кума або одну куму; 2) пізніший варіант — обрання пари кумів; 3) регіональний підтип колективного кумівства — обрання декількох пар кумів.

Коріння інституту кумівства, зокрема першого його варіанта, сягає часів матріархату, коли всі народжені в роду діти вважалися причетними до матері, а їхні брати брали на себе їх опіку (роль батька тоді ще не була вирішальною). Цю практику пізніше використала християнська церква в обряді хрещення, визначивши для новонародженого «воспреємника» — в миру хрещеного батька, який мав заплутати диявола, котрий міг завдати лихо дитині, якщо її не передати під захист християнських святих. Народна ж традиція мала інші символічно-числові критерії, віддаючи перевагу парі. Саме тому і хрещених батьків обирали пару, називаючи їх кумами. Така практика колись побутувала скрізь по Україні, але пізніше (деякі дослідники пов'язують це з проникненням в Україну католицького віросповідання) у куми почали обирати кілька пар кумів.