Франки в гостині у Косачів на Волині

Географія подорожей Івана Франка не надто простора. Дрогобич — Львів — Прага — Будапешт — Відень — Київ — Одеса... Це основні її контури. Була, щоправда, ще одна мандрівка до Італії. Зате Галичину — Бойківщину, Львівщину, Гуцульщину, Тернопільщину — письменник переміряв власними ногами. Сусідня Волинь — колись органічна половина єдиного державного утворення — Галицько-Волинського князівства — була тоді вже за кордоном російсько-австрійським й інтенсивних зв’язків з Галичиною не мала. Але дух великого Каменяра витав над цими землями. «Волинь незабутня, країна славутня» зі своєю давньою «українською вдачею» (Олена Пчілка) оживала в уяві Франка-вчeного: і древній Володимир, де християнство було прийняте раніше, ніж у Києві, а, отже, і раніше виникло письмен­ство, і старий Луцьк, де певний час жив Іван Вишенський, а також Острог як центр книгодрукування й Ковель — місце постання знаменитої «Палеї ковельської».

З Ковеля раз-у-раз приходили листи від невтомної Пчілки — матері Лесі Українки. Саме біля цього містечка в тихих лагідних лісах поліських розташувалось маленьке село Колодяжне — всього 50 хат, якому в кінці XIX—на початку XX ст. судилося стати найбільшим і найяскравішим літературним осередком на Волині. Це був родинний оседок сім’ї Косачів, що поряд з Лисенками й Старицькими належала тоді до «найукраїніших» і найкультурніших. Є своя закономірність у тому, що родини Франків і Косачів тяжіли до себе. Михайло Драгоманов, за образним висловом Франка, тримав у своїй руці нитки від усіх міст України. Ця літературна династія ставала осередком всеукраїнської культури. З Женеви та з Софії щоденно летіли й розліталися «по всіх українах» листи Драгоманова-громовержця, що його називали сумлінням народу. Олена Пчілка вела відкритий дім у Києві, у Колодяжному, у Гадячі. Письменники, художники, композитори постійно гостювали у Косачів. На своєрідні Афіни перетворювалося тихе Колодяжне, особливо влітку. Тут не затихали палкі дискусії в домі Косачів, лунали акорди фортепіанної музики, зринали пісні. До найбільших атракцій Колодяжного належав «наїзд» Франків.

Як виникло знайомство обох родин — галицької й волинської? Усе почалося з приїзду Михайла Драгоманова до Львова. У 1876 р. він побував на університетській лекції професора Омеляна Огоновського й познайомився з його студентами Михай­лом Павликом та Іваном Франком, розпочав з ними листування. Відкривши для себе Галичину й Буковину, Драгоманов з великим ентузіазмом розповідав киянам про цей край та його людей. За це захоплення Житецький прозвав його Михайлом Галицьким. Від свого брата Олена Пчілка дізнається про Франка й Павлика. Вона підтримує перший революційний журнал — «Громадський друг», який ці бойові хлопці заходилися видавати. Присилає їм гроші й перекладену статтю про чиншовиків зі своєю передмовою. Статтю при арешті Франка забрала поліція, а передмова до неї Олени Пчілки «Чиншова справа» була надрукована 1878 р. у «Молоті». А 2 січня 1879 р. Франко сповіщає Ольгу Рошкевич про те, що він познайомився з подружжям Косачів у Львові особисто. «Щодо женщин, які тут бували, то скажу тобі ось що: 1) Ольга Косачева, Драгоманова сестра з чоловіком. Баба дуже приємна, хоч не зовсім хороша і не зовсім мені подобалась. Ми балакали досить — о літературі і пр.» [48, 138]. Адресатка — Франкова наречена — була надто заздрісною, і він змушений був «очорнювати» своїх знайомих жіночої статі... А в дійсності Ольга Косач була жінкою надзвичайної вроди. У 80-х роках, працюючи в редакціях «Світу», «Зорі», письменник листується з нею у літературних справах. Якось Ольга Петрівна написала другові свого брата теплішого, як звичайно, листа. Франко був зворушений. «Ваш щирий лист таким якимось теплом повіяв на мене, що мимоволі oтворилось серце і полились слова» [48, 563]. Шукала поради сестра у друга свого брата, як покращити долю Михайла Драгоманова, який тяжко захворів і перебував у злиднях. Франко схвильовано писав Олені Пчілці: «...Віддавна я привик уважати в нім другого батька (першого я мало затямив), духовного батька» [48, 660]. Радив тепер, аби Драгоманов переїхав в Галичину. Одночасно кореспонденти вели мову про літературу, про Пчілчині твори, що їх вона посилає до «Зорі». А між рядками Франкового листа — несміливі натяки на «одну особу». Ту особу Пчілка знає — це киянка Ольга Хоружинська, з якою, будучи в столиці, Франко познайо­мився. Нарешті відважується він при «вродженій у неї нехіті до переписки» (у неї — це в Ольги Хоружинської) попросити Олену Пчілку «сказати щирий суд про сю особу»: «Погляньте Ви своїми жіночими очима і скажіть опісля так, як би своєму синові по щирості сказали» [48, 597]. Ольга Петрівна поглянула. Придивилася пильніше до молоденької Олі, бо ж раніше рідко з нею зустрічалася й мало знала про неї. І що ж відповість вона нетерплячому й жадаючому інформації женихові? «Отсе тепер, — пише Пчілка Франкові, — під час мого пробування в Києві, ми таки добре пізналися з нею. Отже, скажу Вам, — се золото не дівчина! Она просто очарувала мене! Яка она мила, щира, добра, симпатична, і до того як она розвилась за сі два роки, як пройнялась ідеєю українства! (...) Але ж тепер она навіть вродою здавалась мені кращою. Не розумію, як могла мені перше подобатись її сестра, панна Саня! Та «Олеся» ж далеко краща! Очерти лиця в Олени далеко тонші, виразніші, вся постать зграбніша! А врода, — як собі хочете, — богацько значить! Отже, думаю я, що в панні Олесі знайдете Ви собі не лише хорошеньку милу, а ще до того й змисленну дружину — спільницю ваших думок, переконань і праці. — А се тепер велика річ... Ви говорили колись о шлюбі як о причалі, де можна гоїть рани душі, здобуті на ідейнім бойовищі»⁵⁴. Така Пчілчина характеристика Ольги Хоружинської на терезах вагань нареченого заважила остаточно. Сестрі Драгоманова — цій мудрій, розсудливій жінці з великим життєвим досвідом і щирим серцем — Франко вірив беззастережно. Цілком слушно академік М.Возняк називає Пчілку Франковою свахою. Цю роль вона виконала з великим тактом. Свої почуття з приводу виходу заміж Ольги висловила вона у присвяченому їй з нагоди дня шлюбу вірші-експромті. Досі він не публікувався. Наведемо його повністю.