34. Загальні відомості про населення Східної та центральної Азії

ЦЕНТРАЛЬНОАЗІЙСЬКА ПРОВІНЦІЯ Провінція займає посушливі райони від Каспійського моря на заході до високих гірських систем Паміру і Тянь-Шаню на сході, від Південного Сибіру на півночі до кордонів Афганістану та Ірану на півдні. Ці простори загалом сприятливі для розвитку землеробства і скотарства: оазиси, річкові долини передгір'я і гори з найдавніших часів були центрами землеробства, а степи, напівпустелі і гори створювали умови для розвитку різних типів скотарства. Населення провінції характеризується не лише по­мітною культурно-побутовою єдністю, а й значною етнічною і расовою строкатістю. Це дало підстави виділити у складі провін­ції такі три історико-етнографічні області: північну (казахсько-киргизьку), південно-східну (узбецько-таджицьку) та південно-західну (туркменську).1. ПІВНІЧНА (КАЗАХСЬКО-КИРГИЗЬКА) ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНА ОБЛАСТЬОбласть охоплює простори Казахстану і Киргизії, північно-західні райони Узбекистану та крайні західні райони Монголії і Китаю, що населені казахами, киргизами, алтайцями і каракал­паками, які зазнали значного впливу узбеків. Господарство, куль­тура і побут цих народів дуже близькі, а мови належать до кип­чацької підгрупи тюркської групи алтайської сім'ї. Близькі вони й за расовими ознаками. У казахів, киргизів, алтайців і частково каракалпаків переважають расові ознаки південносибірської (ту-ранської) перехідної раси. У каракалпаків і частини киргизів чимало носіїв центральноазіатського антропологічного типу кон­тинентальної підраси великої монголоїдної раси.2. ПІВДЕННО-СХІДНА (УЗБЕЦЬКО-ТАДЖИЦЬКА) ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНА ОБЛАСТЬІсторико-етнографічна область охоплює території Узбекиста­ну (26 млн чол.) і Таджикистану (6,2 млн чол.) та ті прилеглі райони сусідніх країн (Китаю, Афганістану, Ірану, Казахстану, Киргизії і Туркменії), в яких проживають таджики і узбеки — два найчисельніші з корінних етносів. Обидва названі етноси ха­рактеризуються переважанням расових ознак паміро-фергансь-кого антропологічного типу південноєвропейської підраси вели­кої європеоїдної раси. За етнолінгвістичною належністю вони дуже відмінні: таджицька мова належить до іранської групи індоєвро­пейської сім'ї, а узбецька — до карлунської підгрупи тюркської групи алтайської сім'ї мов.3. ПІВДЕННО-ЗАХЩНА (ТУРКМЕНСЬКА) ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНА ОБЛАСТЬТуркмени — основне населення однойменної республіки. Вони проживають також у прилеглих районах Узбекистану, Таджики­стану, Ірану, Афганістану, а діаспорно — в Росії на Північному Кавказі і в Астраханській області, Туреччині, Сирії, Іраку, Йор­данії. Близько 45% із 3 млн туркменів проживає поза межами Туркменистану. Туркменська мова належить до огузької (півден­но-західної) підгрупи тюркської групи алтайської сім'ї мов. За расовими ознаками вони належать до каспійського антропологі­чного типу південної підраси європеоїдної великої раси.

СХІДНОАЗІЙСЬКА ПРОВІНЦІЯ Провінція займає території Японії, Південної і Північної Ко­реї, Китаю та Монголії. Населення провінції належить до тихо­океанської (східноазійської) підраси великої монголоїдної раси, і лише в Японії проживають нечисленні групи населення, які на­лежать до айнської підраси великої австралоїдної раси. Перева­жна більшість етносів розмовляє мовами сіно-тибетської, алтай­ської та паратайської мовних сімей, а мови окремих етносів на­лежать до самостійних мов. У минулому в східноазійській прові­нції були поширені майже всі відомі ГКТ. Нині тут поширені такі з них: а) мисливці, рабалки і збирачі півдня КНР; б) збирачі і рибалки помірної зони Японії і Китаю; в) мотичні землероби високогірних зон; г) орні землероби (іригаційне і терасне земле­робство) з переважаючим вирощуванням рису, інших зернових і просяних культур; г) скотарі-оленярі півночі Китаю; д) кочові скотарі. Етноси східноазійської провінції відзначаються різно­манітністю господарських і культурно-побутових традицій, а тому характеризуються за історико-етнографічними областями.