29. Поселення й житло народів Західної, Південної та Південно – Східної Азії

Поселення осілих пуштунів дуже різноманітне. Гільзаї і нині живуть домовими общинами у будинках^адибах, оточених висо­кими глинобитними стінами. На кутах цих стін влаштовуються бійниці. Поселення осілих дурані звичайно складаються з чоти­рьох вулиць, які перетинаються на центральній площі. Тут же містяться басейн і невеликий парк. Усі пуштуни-землероби спо­руджують глинобитні або валькові прямокутні будинки з плос­ким дахом. В південно-західних районах Афганістану глинобит­ний дах житла має форму купола. Будинок зазвичай оточують глинобитною або вальковою стіною.

Кочовики ставлять на стійбищах свої чотирикутні намети з вовняних домотканих тканин в один-два ряди, а в центрі — на­мет малика.

Поселення і житло персів доволі різноманітне. Всюди поши­рене в них глинобитне житло на дерев'яному каркасі, з плоским дахом. Дах влаштовують на дерев'яних балках, настеливши їх очеретом і покривши зверху глиною.

Літнє житло кочових і напівкочових скотарів — це намети, утворені з кількох рядів жердин, накритих сукняними чорними полотнищами. Взимку кочовики жили в землянках і напівзем­лянках із земляним куполоподібним чи плоским дахом, в якому робили отвір для освітлення житла. Землероби передгір'я і рів­нини будують одно-двоповерхове глинобитне або кам'яне прямо­кутне житло з плоским дахом. Господарські приміщення приля­гають до житла.

арабиТрадиційне житло кочовиків і напівкочовиків — чотирикут­ні намети з полотнищ чорної козячої вовни, зшитих шкур, що напинались на дерев'яних кілках. У XX ст. поширилися брезен­тові намети фабричного виробництва.

В осілого населення житло має каркасно-стовпову конструк­цію. Його будують з невипаленої цегли, каменю-черепашнику. Житло переважно одноповерхове, прямокутної форми з плоским дахом, внутрішнім двориком або відгороджене від вулиці глино­битною стіною і ділиться на чоловічу і жіночу половини. В Адені та в горах Джебеля поширені багатоповерхові будинки з невипа­леної цегли та каменю-черепашнику, в яких нижні поверхи гос­подарські, а верхні — житлові.

Традиційне житло турків — прямокутна каркасна будова, про­міжки між балками якої заплітали лозою або тростиною, закла­дали вальками або каменями. Нависаючий двосхилий або чоти­рисхилий дах настеляли листям, травою або соломою. У посуш­ливих районах переважало житло з плоским дахом. Житло се­лян являло собою одну кімнату (у заможних — дві-три кімнати) і велику веранду. У багатих на ліс районах будували дерев'яне зрубне житло. Подекуди хату повністю будували з каменю або вальків. На сході Туреччини трапляється житло з куполоподіб­ним дахом.

Внутрішня частина житла і нині традиційно поділяється на дві половини: чоловічу — селямлик, і жіночу — харемлик. У заможних є окрема кімната для прийому гостей. Уздовж стін житлової кімнати в минулому влаштовували глинобитні підви­щення або нари для спання. їх накривали циновками, повстю або килимами.

У кочовиків і напівкочовиків юрюків житло — переносні на­мети з полотнищ, витканих з козячої вовни (карачатар) або з повсті (алачіки). Зрідка трапляються навіть юрти.

Вогнище має вигляд глибокої, до 100 см, ями (тандир), в якій розкладають вогонь. Заможні в тандирі лише випікають хліб, а їжу готують на спеціальному вогнищі. Для зігрівання житла і ніг використовують жаровню (мангал).

Традиційний одяг жінок — шаровари, широка сорочка і ши­рока довга спідниця. Зверху одягають фартух, безрукавку чи блузку, на голову — велику хустину, на яку накидають легке покривало (яшмак), що закриває частину лиця. Подекуди жінки і нині одягають чадру, носять черевики без підборів.

Деканські етносиПоселення, садиба і житло етносів області залежали як від способу їх життя, так і від їх поділу на касти. У збирачів і ми­сливців ірулів поселення були невеликі, всього на 6-7 глинобит­них хатин, що стояли в один ряд впритул, а в ченгів та інших збирачів і мисливців — це накритий циновками дерев'яний кар­кас. У землеробських етносів (телугів, тамілів, каннарів, малая-лів) збереглися традиції кастового поділу. Члени каст і нині живуть на окремих вулицях чи кварталах. Житло також несло в собі сліди кастового поділу. Одно-двокаадерне прямокутне (недо­торкані в телугів жили в круглих хатинах) житло мало легку бамбукову каркасно-стовпову конструкцію. Стіни житла заплі­тали (малаяли закладали циновками), дах накривали пальмовим аіистям чи соломою. Селяни проживали переважно в одно-двокі-мнатних глинобитних, саманних чи цегляних будинках з вели­кою відкритою верандою. Представники вищих каст телугів у селах і нині живуть переважно нероздільними сім'ями у вели­ких цегляних будинках на кілька кімнат. Малаяли вищих каст нині будують багатокімнатне дерев'яне чи саманне житло на два поверхи. Садиба знатних обгороджена високою глинобитною чи кам'яною стіною. Одяг етносів Південної Індії близький до зага-льноіндійського.

30.Сім’я і суспільний лад у народів Західної, Південної та Південно – Східної Азії. У суспільному житті етносів деканської історико-етнографіч­ної області зберігаються численні пережитки родових відносин. Особливо помітні риси первісності у тодів, які, живучи малими селами, поділяються на дві екзогамні групи, а ті вже — на екзо­гамні роди. В групі налічується 10-12 родів. У минулому групою тодів керувала рада з п'яти вибраних старійшин. Самих старій­шин вибирали збори дорослих членів родів. Спорідненість у то­дів і нині ведеться за чоловічою лінією, у їх сімейно-шлюбних стосунках зберігаються окремі пережитки групового шлюбу. У тамілів, малаялів, телугів та каннарів зберігається глибокий ка­стовий поділ, касти дотримуються внутрішньої ендогамії, а вже в них виділяються родові екзогамні групи. В усіх цих етносів переважають патріархальні відносини, мала індивідуальна, зрід­ка велика патріархальна сім'я. Незважаючи на це, в окремих етносів збереглося чимало пережитків матріархату: матрілока-льність, матрілінійність спорідненості і спадкування, пережит­ки авункулату тощо.

Родинне і сімейне життя пуштунів, становище жінки і дітей регулюються нормами мусульманського і традиційного звичає­вого права. У сімейних стосунках афганців панують патріарха­льні традиції: підлегле становище жінки і дітей закріплені ша­ріатом. Чоловік — повновладний голова сім'ї. У пуштунів по­ширене багатоженство. Дівчат часто видають заміж проти їх волі, за них виплачують калим. Жінки не успадковують майна. При розлученні діти залишаються з батьком. В окремих племен зберігся звичай позичати жінок іншим чоловікам. Вдова може повторно вийти заміж лише зі згоди родичів її померлого чоло­віка.

Сімейне життя персів тримається на патріархальних підва­линах, влада батька і чоловіка над дітьми і жінкою є практично необмеженою. Нерівноправне становище жінки освячується ре­лігією. Чоловікам дозволяється багатоженство. Крім цього, чо­ловік може взяти собі на кілька днів "тимчасову жінку". Подру­жня невірність жінки жорстоко карається

У сімейних стосунках курдів сильні патріархальні традиції. При одруженні обов'язково виплачується калим, у багатих прак­тикується багатоженство. Але жінки в курдів значно вільніші, ніж в інших етносів Західної Азії. Вони не носять чадри, можуть вільно розмовляти зі сторонніми чоловіками, при відсутності чоловіка беруть участь у громадських зборах і навіть виступають у судах.

Для суспільного життя арабських етносів Західної Азії хара­ктерне збереження племінного поділу в кочовиків і поділу на своєрідні соціально-правові групи в осілого населення. Основа родоплемінної організації — ліндж, який має спільного предка по чоловічій лінії і пов'язаний звичаями взаємодопомоги, кров­ної помсти і ендогамії. В арабів віддається перевага патриліній­ним ортокузенним шлюбам. Кілька таких сімей складають під­розділ племені або саме плем'я на чолі з вождем. Громадське і сімейне життя арабів характеризується пануванням патріарха­льно-феодальних відносин, що знаходить вираз у загальному поширенні норм шаріату, вірілокальності, шлюбі через купівлю і виплату калиму, полігамії для чоловіків, приниженому стано­вищі жінки тощо.

Суспільне і сімейне життя турків характеризується пануван­ням патріархальних та ісламських традицій. Це знайшло вираз у панівному становищі чоловіка в сім'ї і суспільстві, у вірілокаль-ності, звичаях кровної помсти, шлюбі через викуп і сплату кали­му, приниженому становищі жінки, ранніх шлюбах дівчат з волі батьків, збереженні пережитків великої патріархальної сім'ї і т.ін. В усіх скотарських субетносів зберігся ще й родоплемінний поділ

31.Традиційний одяг народів Західної, Південної та Південно – Східної Азії.(на вибір студента) Традиційний чоловічий одяг пуштунів — це довга до колін або нижче колін біла чи кольорова сорочка, широкі білі штани, безрукавка з чорного або зеленого сукна з чотирма кишенями на полях і застібкою спереду. Обов'язкові елементи костюма — ха­лат і шолі (довге покривало), які замінювали верхній одяг. Голо­вний убір — тюбетейка, повстяний куполоподібний ковпак, чал­ма з 5-7 м білої тканини. Взувають вони чоботи з коричневої шкіри або черевики із загнутими вгору носками. Кочовики Пів­денного Афганістану одягають ще косай — халат із білої або сірої повсті.

Жінки одягають довгу, вільну, вишивану по коміру сорочку і довгі до кісточок штани, на голову шапочку, а зверху — легку хустку. Жінки кочовиків на сорочку зверху одягають широку спідницю. Перед виходом на вулицю закривають обличчя чор­ною чадрою, носять багато оздоб із срібла і коштовного каміння.

Чоловіки носять білу сорочку і сині штани (у містах — чорні), короткий синій каптан і овечий кожух, повстяну овальну або ко­нічну шапку, на яку часто намотують чалму. Взуття персів — це білі черевики або чоботи з в'язаними халявами і підошвами, зроб­леними із пресованих ганчірок. Заможні і багаті одягали суконні сюртуки (сердарі) з відкидним або стоячим коміром.

Персіянки носять сорочку, штани, кофтину, коротку плісеровану спідницю. На вулицю вони одягають широкі чорні шарова­ри, чорну чадру, що закриває всю фігуру, лице затуляють білим покривалом, взувають черевики без підборів

Курди носять широкі шаровари, розстібну сорочку з довгими рукавами, безрукавку (жилетку), шерстяний жакет, у холодну пору зверху одягають куртку або довгу повстяну накидку. Обо­в'язковим елементом чоловічого костюма є довгий полотняний пояс, за поясом кинджал, пістолет, люлька, капшук для тютюну тощо.

Жінки одягають широку сукню, шаровари, жилетку, широ­кий пояс, хустку або циліндричної форми головний убір, що ко­лись обшивали монетами і пов'язували хусткою. Обличчя жінки не закривають. На території Туреччини та на північному заході Ірану жінки носять спідниці і фартухи.

арабиЗемлероби носять набедрену пов'язку, розстібну сорочку, а на голові — кольорову хустку. Кочовики, крім набедреної пов'я­зки, одягають білу довгу сорочку і чорний довгий плащ, санда­лети. На голову намотують довгу шаль. У бедуїнів поширене та­туювання і розмальовування обличчя, долонь і тіла.

Жінки носили білу довгу до кісточок сорочку, що взимку до­повнювалася вовняним плащем, а голову пов'язували білою хус­тиною. Мусульманки закривали обличчя покривалом або вуал­лю. Нинішній одяг — це поєднання арабського і європейського.

туркиТрадиційний одяг жінок — шаровари, широка сорочка і ши­рока довга спідниця. Зверху одягають фартух, безрукавку чи блузку, на голову — велику хустину, на яку накидають легке покривало (яшмак), що закриває частину лиця. Подекуди жінки і нині одягають чадру, носять черевики без підборів.

Чоловічий одяг — штани, довга сорочка, підперезана паском, коротка жилетка і куртка, на голові феска, смушкова шапка, тюрбан (з 1925 р. тюрбан заборонено одягати). Взуття — череви­ки або чоботи. Юрюки доповнюють цей одяг повстяними накид­ками, довгими сукняними капцями і шкіряними постолами.