42. Особливості господарства, традиційна матеріальна й духовна культура ескімосів та алеутів.

Винятково важливу роль у господарстві ескімосів відігравав морський звіробійний промисел, що давав їм усе необхідне для життєзабезпечення: м'ясо і жир були їжею; шкури використову­валися для виготовлення одягу, взуття, начиння, обладнання і утеплення житла, виготовлення каяків, упряжі, ременів для га­рпунів, сіток; з кишок шили водонепроникний одяг, ними затя­гували віконні отвори; із сухожилля робили нитки і мотузки; салом морського звіра, яке спалювали в кам'яних каганцях, осві­тлювали і зігрівали житло; кістки китів йшло на спорудження каркасу житла та кріплення підземних переходів до нього.

Прийоми полювання в ескімосів достатньо різноманітні. В усіх ескімосів, за винятком аляскінських, було поширене зимове по­лювання біля дихальних отворів у льоді, в які входив лише ніс тюленя. Інший відомий спосіб полювання на тюленів — підпов­зання. Ескімоси дельти р. Маккензі на тюленів ставили сітки з китового вуса чи шкіряних шворок, а канадські й гренландські ескімоси полювали гарпуном з краю криги та ін. Коли ж море було вільне від льоду, то мисливці випливали на шкіряних чов­нах — каяках. При полюванні на китів та перевезенні вантажів використовували великі шкуряні плоскодонні човни — уміаки. Вони сягали 8 м завдовжки. Гребцями на них були жінки, ру­льовими — чоловіки. При перекочівках уміаками перевозили вантажі, дітей, старих людей. Основним знаряддям морського по­лювання був гарпун з відокремлюваним кістяним наконечником. Важливу роль відігравало також сухопутне полювання. Влітку стада карібу йшли до берега моря майже завжди одними шляха­ми. На них ескімоси полювали переважно способом загону. Олен­ні ескімоси, крім того, влаштовували засідки на місцях водних переправ стад. На воду вони випливали в каяках. Узимку вони полювали на оленів, викопуючи ями в снігу і накривали їх зверху хмизом та оленячим мохом. На шляхах до водопоїв мисливці роз­ставляли ремінні петлі і т.п. Тундрові ескімоси не заходили в ліси, боялись їх. Узимку, звичайно, вони жили впроголодь. Нестачу харчів поповнювали завдяки рибній ловлі, інколи — полюванню на мускусних биків. На них нацьковували собак. Тварини не тіка­ли, а збивались у стада, займали кругову оборону. Мисливці вби­вали тварин з луків чи заколювали ратищами.

Зграї голодних вовків завжди кружляли навколо зимівок. Ескімоси біля своїх жител розкидували кульки, зроблені із скру-чених у тугу спіраль гострих і тонких китових пластин довжи­ною 50 см. Спіраль густо змащували китовим жиром, формували з неї кульку і заморожували. Голодний вовк проковтував таку кульку, в його шлунку вона розмерзала, а пластинки випрямля­лись і протикали його шлунок.

Зрідка ескімоси полювали на птахів. Поширеним таке полю­вання було в ескімосів крайнього північного заходу Гренландії. Тут на птахів полювали дротиками, які кидали при допомозі дощечок, кидальними болами (кілька просвердлених кістяних кульок зв'язували між собою сухожиллям) чи забивали камін­ням. Повсюдно на водоймах ескімоси займалися рибальством. Рибу ловили сітками, сачками, риболовецькими гачками, влаш­товуванням загат, її стріляли з лука, багрили і т.п.

Морське і сухопутне полювання та рибальство були виключ­но чоловічими заняттями. Жінки займалися збиральництвом і веденням домашнього господарства. При полюванні на китів жі­нки залучалися до участі в ньому лише як гребці.

Стійбища ескімосів складалися з кількох жител, в яких меш­кали 3-4 споріднені сім'ї. Існувало два типи житла: зимове і літнє. Найдавнішим зимовим житлом була трохи заглиблена в землю куполоподібна кам'яна будівля. її розміщували переваж­но на схилі. До неї вів довгий прохід з каменів, який зверху присипали глиною. Вхід у житло закладали плоскою кам'яною брилою. Стіни над землею складали з китових ребер і каменів або лише з китових ребер. Цей каркас накривали тюленячими шкурами, які міцно прив'язували одна до одної і до кісток. Звер­ху накидали шар гілочок вересу і знову накривали шкурами. У внутрішньому просторі житла влаштовували нари-лежанки і під­вищення для ламп.

У центральній частині американської Арктики ці кам'яно-кістяно-шкіряні житла замінювали сніговими "іглу". На Лабра­дорі, Алясці і Гренландії "іглу" — лише тимчасове житло. Укла­дали таке житло зі снігових брил справа наліво у вигляді спіра­лі. Ззовні під снігом рили тунель до іглу. Якщо товщина снігу була недостатньою, то прохід вимуровували із снігових плит. Діаметр іглу 300-400 см, висота — 200 см. Велике іглу в діаме­трі сягало 900-1000 см, а у висоту — 300-350 см. Велике іглу використовували для проведення зборів, влаштування свят.

Збудувавши іглу, всередині нагрівали повітря, щоб сніг пус­тив вологу, влігся і набрався води. Коли стіни були вже достат­ньо зволожені, в іглу впускали холодне повітря і давали стінам промерзнути. Стіни покривалися плівкою льоду, а іглу ставала монолітним снігово-льодовим куполом. Верх цього купола ви­тримував кількох чоловік. Вдень у житлі було дуже світло. На час полярної ночі вікна іглу закладали скибками тонкого озер­ного льоду. Освітлювали і опалювали іглу жировими лампами.

В іглу звичайно жили дві сім'ї. Кожна з них займала одну половину житла, мала свою лежанку, накривалась одним, зши­тим з оленячих шкур покривалом. Інколи для спання ескімоси використовували мішки з хутра, бо середня температура житла складала лише 2-3 градуси вище нуля.

На Алясці ескімоси жили в чотирикутних землянках з дере­в'яною основою. При спорудженні землянки викопували яму глибиною до 100 см. У її кутах вбивали стовпи 400 см заввишки. Стіни закладали дошками. Конічний дах споруджували з товс­тих стовбурів. Посередині даху залишали отвір для виходу диму і освітлення. Долівку настеляли дошками. До землянки вів дов­гий підземний прохід. У середині житла влаштовували підняті над долівкою нари. їх ширина сягала 150-200 см.

Літнє житло ескімосів — це палатки на 3-4 пари жердин. До їх верху прив'язували поздовжню жердину, що виконувала роль гребеня. Цей каркас покривали шкурами оленів. Краї шкур при­тискали до землі великими каменями.

Одяг ескімосів максимально пристосований до умов холодно­го клімату. Оленяче хутро і глухий крій чудово захищали тіло від холоду, вітру і вологи. Чоловіки одягали коротку глуху курт­ку з капюшоном з оленячих чи тюленячих шкур хутром усере­дину. Поясний натільний одяг являли собою коротенькі шкіряні натазники, зверху на них одягали зшиті зі шкур оленя, тюленя чи білого ведмедя штани до колін. На ноги натягали довгі панчо­хи хутром до тіла і взували чоботи зі шкір оленя чи нерпи хут­ром назовні. Жіночий одяг шили з такого ж матеріалу. Він за формою і кроєм був близький до чоловічого. Жінки одягали на­тільні шкіряні сорочки, а зверху короткі куртки, що оздоблюва­лись аплікацією. На куртку ззаду пришивали мішок, в якому носили дітей. Тихоокеанські ескімоси шили куртки без капюшо­на зі шкурок морських птахів

Основними заняттями алеутів до приходу європейців були морське полювання, рибальство і збиральництво. Але при цьому головну роль відігравало полювання на морського звіра. Для по­лювання об'єднувались у групи по 15-20 чоловік, але в море випливали кожен на власній шкіряній байдарці, що дуже схожа на ескімоський каяк.

У морському полюванні важливу роль відігравали байдарки, їх каркас зв'язували з гнучких жердок у вигляді решітки. Таку основу обтягували шкурами сивучів і нерп, а зверху залишали отвір (люк) для гребця. Весла використовували дволопатеві. Ми­сливець одягав непромокальний одяг, підперезавши його широ­ким поясом з кишок сивуча. Сідаючи в отвір байдарки, мисли­вець його закупорював. Загрозу могли становити лише розриви шкіри чи перекидання байдарки. У таких випадках мисливці трималися на воді за допомогою надутих міхурів сивучів і нерп.

При полюванні використовували різні знаряддя: на бобрів полювали невеликими гарпунами з відокремлюваним наконеч­ником; на китів, нерп і сивучів — списами чи важкими гарпуна­ми; на сухопутного звіра — за допомогою лука і стріл; на птахів — за допомогою боли, що дуже схожа до ескімоської. Чоловіки ще займалися рибальством. Рибу ловили риболовецькими гачками, сачками і невеликими сітками, влаштовували загати з дерева і каменю, рибу били остенями і багрили. Рибу їли свіжою, інколи її сушили.

Збиральництвом займалися жінки і діти. Збирали морських їжаків, крабів, пташині яйця, молюски, морську капусту, яго­ди, викопували коренеплоди і т.ін.

Знаряддя праці, промислову і бойову зброю, домашнє начиння алеути виготовляли з дерева плавуна, каменю і кістки. З каменю виготовляли ножі різної форми, в тому числі кинджали. Універ­сальною зброєю алеутів вважався широкий, трохи вигнутий ка­м'яний ніж. Кам'яними були також сокири, що кріпилися до де­рев'яних ручок прив'язуванням. Для розколювання дерева вико­ристовували клини з кістки. Голки для татуювання також вигото­вляли з кістки, а голки для шиття — з пташиного пір'я. Жінки звичайно шили, вишивали, виготовляли обтяжку для байдарок, плели кошики і циновки, сумки і сітки, художні плетива і т.ін.

Чоловіки і жінки одягали довгий одяг глухого крою без ка­пюшона (парки). Чоловічу парку шили з пташиних шкірок, жі­ночу — зі шкури морського бобра чи котика хутром до тіла. У море чи на дощову погоду зверху одягали глуху куртку з капю­шоном (камлейку) з кишок сивучів, моржів чи китів. Капюшон і рукави камлейки затягували шворками. Зшивали шкурки і ки­шки нитками із сухожилля. Найдавніший вид взуття — чоботи (торбасй) зі шкур морських тварин, халяви виготовляли з горла сивуча. Підошви викроювали з ластів сивуча. На голову алеути одягали капелюхи з відкритим верхом. Капелюхи з конічним верхом носили лише багаті.

43. Господарство, традиційна матеріальна й духовна культура лісових мисливців Північної Америки. Аборигени Канади, внутрішніх районів Аляски та лісової смуги півночі США належать до американської підраси великої монголоїдної раси, розмовляють мовами алгокіно-мосанської гру­пи та мовної групи на-дене, нині сповідують християнство, збе­рігають чимало первісних релігійних вірувань і шаманізму. Ін­діанців окресленої території називають ще лісовими мисливця­ми Канади і США. їх господарство належить до ГКТ рухливих мисливців, риболовів і збирачів тайги і тундри.

Більшість просторів лісової смуги Канади населена мислив­сько-риболовецькими племенами атапасків: чейпаваї, тацаноти-ни ("жовті ножі"), етчаотини, тлінгчадини ("собачі ребра"), кау-чодини ("заячі ребра"), цатини ("бобри"), нахани, секани, талта-ни, такули ("носильники"), чілкотини та ін. Крім них, у лісовій сжуаі щюяжв&ли. &ктоїо.їіські племена", блітотаї к.£і, мсдатанье, наскапи та ін.

Залежно від локальних особливостей природно-географічних умов в одних племен переважало лісове полювання, в інших — рибальство. Улітку більшість місцевих індіанців була зайнята в рибальстві, а взимку — в полюванні на оленів, лосів, мускусних биків, ведмедів, зайців та іншу дичину.

До приходу європейців полювання на хутрового звіра тут ві­дігравало другорядну роль. Торгівля з європейцями перетворила його у провідний промисел. Полювання на бобрів, видр, куниць, ондатр почало витісняти полювання на м'ясних тварин. Завдяки полюванню на хутрового звіра тут швидко поширилися металеві капкани та вогнепальна зброя.

Найпростішим традиційним знаряддям полювання місцевих індіанців був зашморг із довгих гладеньких ремінців, що при­в'язувалися до 2-метрової палиці. Зашморг ставили на стеж­ках, де ходять тварини. Втрапивши головою у зашморг, рухом уперед тварина затягувала його. Крім того, використовували й інші пастки: зашморг, що відривав тварину від землі; підвіше­ну важку колоду; сітки для вилову бобрів під льодом і т.ін. Але аборигени переважно полювали за допомогою лука і стріл та довгих списів.

М'ясну тушу на стійбище привозили тобоганом (однополоз-ними санями). М'ясо споживали печеним і вареним, робили за­паси (сушили, вудили, виготовляли м'ясні паштети).

Широко в житті лісових мисливців використовувалися шку­ри лося і оленя. З них виготовляли покривала для житла, ковд­ри, домашнє начиння, ремені, взуття, одяг тощо. Обробкою шкур займалися жінки. Вони зі свіжої шкури зішкрібали жир і шерсть, потім вимочували шкуру два-три дні в холодній воді, виймали і розтягували на рамі для просушування. Щоб надати шкурі м'я­кості, її натирали жиром, скочували і зберігали в теплому місці. Згодом її день вимочували в теплій воді, а потім два чоловіки впродовж цілого дня м'яли шкуру до повного висушування. Так одержували білу і м'яку замшу.

Рибальство давало помітну частку продуктів харчування. Ловили рибу руками, кошиками, риболовецькими гачками, вер­шами, сачками, сітками, били її остенями, баграми і т.п. Рибу їли сирою, печеною і вареною. На запас рибу сушили і вудили.

Збиральництво відігравало допоміжну роль. Ним займалися жінки і діти. До приходу європейців лісові індіанці солі не зна­ли. Необхідну для організму сіль вони одержували разом з м'яс­ною їжею. Індіанці охоче жували смолку, яку готували зі смере­кової смоли. Кору червоної плакучої верби висушували і кури­ли, з неї ж заварювали чай і т.п.

Лісові мисливці вели рухливе життя, а тому транспортні за­соби мали для них важливе значення. Взимку вони користува­лися лижами-снігоступами і санками. Для перевезення вантажів використовували однополозні сани (тобоган), якими транспорту­вали більшість вантажів. Тобоган тягли вручну, запрягали в нього собак, а тлінгчадини — лося. Важливе значення мали у лісових мисливців легкі берестяні човни.

Предмети побуту і посуд виготовляли з дерева та берести, а кошики — з лози і корінців. Кожен член родини мав свою глибо­ку і мілку тарілку, чашку, вирізану з берези, ніж і ложку.

Лісові індіанці шили одяг із замші оленячих шкур нитками із сухожилля за допомогою кістяної голки. Крім того, шили його з нарізаних стрічок заячого хутра, а індіанці монтаньє і наскапи з таких стрічок ще й виплітали окремі складові одягу. Особливо славилися плетені хутряні ковдри.

Чоловічий і жіночий одяг шили і вишивали жінки. Він відрі­знявся лише довжиною: чоловіча сорочка закривала коліна, а жіноча — сягала щиколоток. Чоловіча сорочка звисала спереду і ззаду довгими трикутними хвостами. На рукавах, грудях, спині, по подолу сорочку вишивали, нашивали смужки, а низ — оторо­чували замшевою торочкою. Взимку одягали сорочку з хутра такого ж крою, а зверху накидали плащ із хутра. Поясний одяг чоловіків: ногавиці — прилягаючі до тіла вузькі замшеві штани. Взимку одягали ногавиці із заячих шкурок. Спереду і з боків їх оздоблювали складним орнаментом червоного кольору. Жіночі замшеві сорочки-сукні досягали майже щиколоток. їх рівний йо­дол оздоблювали замшевою торочкою, а всю передню частину — вишивкою та аплікаціями. Поясним одягом жінок були такі ж, як у чоловіків, ногавиці, а верхнім — плащі з хутра.

Взуттям чоловіків і жінок були мокасини — взуття, зшите з одного чи двох шматків шкури.

Літнім та зимовим житлом більшості аборигенів повсюдно була конічна юрта на жердинній основі, яку обтягували шкурами чи обкладали деревною корою і гіллям. У XIX ст. шкури були виті­снені парусиною. Інколи влітку жили в простих куренях з гілок і трави. Взимку індіанці басейну р. Маккензі жили в прямокут­них хатинах з жердин і гілок. Двосхилий дах хатини накривали смерековими гілками. В басейні р. Юкон зимовим житлом були куполоподібні напівземлянки.