18.Таємні союзи у народів Океанії.

У ряді районів Меланезії материнський рід розпався, змінившись батьківським родом. Засобом боротьби з материнської-родовими засадами, а також органом громадської влади виділеної багатої верхівки стали «чоловічі союзи» - своєрідні поза родові об'єднання чоловіків. Тероризуючи населення, члени чоловічих союзів тримали в покорі не вступивших в союз общинників і використовували це для подальшого свого збагачення.

Ці союзи сформувалися на основі повсюдно поширених чоловічих будинків. У часи утвердження патріархальних відносин вони відігравали важливу роль у боротьбі за переважання впливу чоловіків у суспільстві. Найвідоміші з них-Інгеїт на острові Газель,Дук-Дук на ою герцога йоркського, Сукве(макі)-на о. Нові Гебриди…Ще є на о Нової Британії, архіпелазі Бісмарка,.

ЧС-напівтаємні об’єднання чоловіків,що очолювалися впливовими і багатими людьми.Вступити до них можна було зробивши внесок «грошима»(черепашки, свині..)Інколи ЧС практикували певні види ворожби .Участь у союзі давала рядовим членам переваги ,а вождям ((керівникам) можливість збагатитися, за допомогою накладання штрафів.Іноді члени союзу обівали маски і вдавалися до фізичного терору проти жінок. ЧС існували повсюдно, а в багатьох племен Північної Америки, Океанії і тропічної Африки до нового часу.

Значення-ломка традицій матріархату

19. Загальні відомосі про населення Австралії та Океанії (етногенез, етнічна історія, антропологічні й мовні ознаки тощо)

Народи Африки звичайно розподіляються за загальними великими історико-географічними провінціями.Північно-африканська провінція(охоплює простори морського узбережжя,напівпустель, пустель і оазисів)Виділяють Єгипетську і Магрібську області.Північну Африку ще називають арабською Африкою, бо більшість її населення розмовляє діалектами арабської мови,що належить до семітської групи семіто-хамітської мовної сімї.Крім того тут пош. Мови берберської мовної групи семіто-хамітської мовної сімї.Населення нал.до середземноморської підраси великої європеоїдної раси.(темний колір волосся, смаглява шкіра, вузьке лице,тонкий прямий ніс.Особливу етноконфесійну групу єгиптян становлять копти,які з 2ст.сповідуть християнство монофізитського напряму.

Східноафриканська провінція(прстори від Єгипту на пн. доМозамбіку на пд.,від морського узбережжя на сході до верх і сер. течії Нілу.Включає Східносуданську область(Арабо-суданська підоблясть-суданці,багари,беджі,-Нілотська під область-нілоти,дінки,нубійці,нуери.),область Пн-сх Африки(всі етноси нал до ефіопської перехідної раси).область Пд-сх Африки(негроїдна підраса негроїдної раси, нігеро-конголезька група нігеро-кордофанської сімї мов.) Західно-Африканська провінція-Західносуданська область(туби, туареги,хауси, йоруби, канури).Верхньогвінейська область(мандинги,сон гаї,фульби). Центральна Африканська провінція(нігеро-конголезька група нігеро-кордофанська мовна сімя…пігмеї.Пд-Аф провінція(бушмени-3 групи:кунги,конги,кхомани….малагасійці-діалекти малагасійської мови австранезійської сімя мов

!20. Особливості господарства і матеріальної культури народів Північної Африки.

Єгипет — країна поливного землеробства. Близько 80% обро­блюваних земель зрошується водами Нілу. Донедавна селяни (фелахи) користувалися системою зрошення — шадуфами, що нагадували колодязь-журавель. Для підняття води на високий берег користувалися чотирма-п'ятьма шадуфами, які розміщу­вали на різних рівнях один над одним.

Час посівів і збору врожаю повністю залежить від розливів Нілу, коли вода піднімається на 6-7 м, заповнює всі водосхови­ща і заливає поля. Ніл у Верхньому Єгипті розливається на по­чатку серпня, в Середньому Єгипті — наприкінці серпня-почат-ку вересня, в Нижньому Єгипті — у вересні, а на листопад всі поля звільняються від води. Теплий клімат дає змогу збирати з одного поля по два-три врожаї на рік. Господарський рік єгиптя­ни поділяють на три сезони: шітві — зимовий, сайфі — літній, нілі — осінній, час розливу Нілу.

У сезон шітві (листопад-березень) обробляють 48% ораниць. У цей час сіють пшеницю, ячмінь, бобові, конюшину, висаджу­ють баштанові, цибулю, помідори, перець і т.п. Городні і башта­нові вже в лютому вивозять на європейські ринки. Зернові зби­рають у квітні. Посіви конюшини дають змогу скошувати траву 4-5 разів на рік або випасати худобу впродовж року.

У літній сезон (сайфі) обробляють 32% ораниць. Висівають влітку технічні культури — бавовник, льон, коноплі, цукрову тростину та кукурудзу. Влітку майже не випадає дощів, тому поля зрошують водою з Нілу.

В осінній сезон (нілі) обробляють лише 20% ораниць. Восени висівають рис, кукурудзу, просо.

Садівництвом фелахи не займаються, але в кожному госпо­дарстві є кілька фінікових пальм. Добре доглянуте дерево протя­гом року дає до 160 кг плодів. У великих землеробських госпо­дарствах вирощують виноград, абрикоси, персики, сливи, груші, яблука, манго, лимони, апельсини, а в Нижньому Єгипті — ще й банани та мигдаль.

Тваринництво через відсутність випасів не дістало достатньо­го розвитку, але важливу роль у господарстві фелахів відіграє птахівництво. В Єгипті розводять тяглову худобу: биків, буйво­лів, ослів, верблюдів, у пустельних районах — кіз та овець.У вільний від польових робіт час фелахи займаються домаш­німи промислами. Вони виготовляють гончарний посуд, коши­ки, циновки і мотузки з листя фінікових пальм, бавовняні і шер­стяні тканини і т.ін. У ремеслах відчувається вплив арабів Ара­війського півострова. Особливо він помітний у виготовленні юве­лірних виробів, килимів, сідел, шкіряного взуття.

Фелахи живуть у невеликих селах по обидва береги Нілу. У центрі села стоять крамнички, ремонтні майстерні та мечеть. У селах вулиці вузькі і криві. Більшість сільських жител — це одноповерхові будівлі з невипаленої цегли і вапняку або глино­битні хати з плоским дахом. Житло складалося з трьох частин — хліва та двох кімнат. В одній кімнаті жила сім'я, а в другій приймали гостей. Половину жилої кімнати займала велика пло­ска глинобитна піч (фурун), на якій взимку спали. До кінця XIX ст. піч не мала димаря, а їдкий дим кізяка випускали через від­чинені двері. У містах і містечках будували двоповерхові будин­ки з внутрішнім двориком. Нижній поверх мурували з цегли чи каменю, верхній — з каменю чи пальмового дерева. На другому поверсі влаштовували лоджію на одному-двох стовпах. Будинок ділився на чоловічу і жіночу половини.

Давній традиційний костюм фелаха складався із сорочки з відкидним коміром і широкими рукавами та широких штанів. Узимку селянин зверху одягав ще плащ (джубу) із шерсті верб­люда. Голову покривали повстяною шапкою чи полотняною ша­почкою (такією) або ярмулкою (лебдою). Селяни впродовж року ходили босими або взували шкіряні черевики без підборів. У мі­стах цей традиційний одяг доповнювали жакет, довгий смугас­тий каптан із широким поясом, кольорова накидка і тюрбан. Упродовж другої половини XX ст. загального поширення набув одяг сучасного європейського крою.

Жіночий традиційний одяг складався з широких шароварів, блузки та смугастої шовкової або полотняної обгортки, якою по­в'язували стегна. Виходячи на вулицю, жінки накидали ще квад­ратну шаль або широкий халат. З кінця XIX ст. загального поши­рення набули довгі плаття темних кольорів, що одягалися поверх домотканої сорочки. Селянки не закривали обличчя, а жінки в містах носили вуаль. Єгиптянки доповнювали одяг різними шаля­ми і барвистими хустками. Обов'язковою відзнакою заміжньої жінки був спеціальний браслет (хольхаль), що одягався на ногу.