Франкова концепція національної літератури

(Тези)

Два аспекти цього питання: 1) Франкова інтерпретація поняття «національна література» і 2) його ж розбудова такої наукової методології, яка б ставала інструментарієм пізнання національної характерності українського письменства, закладеної у психологічному та культурному типі українців як етносу. Національна література — це «збір усіх духовних плодів» якогось одного народу у витворах слова.

Структура національної літератури: органічний сплав елементів місцевих («місцева різнородність») з привозними, міжнародними, трансформованими й засвоєними згідно з національними запотребуваннями.

Первісна релігія народу та його усна словесність як генотип національної літератури. Письменство двох перших сторіч Київської Русі більш національне, ніж літератури Заходу того ж часу. Специфіка української літератури у її близькості до фольклору, звідси методологічна вимога — показати «зв’язок літератури писаної з усною, народною, і взаємні впливи одної на другу».

Оригінальність і певна дискусійність франківського тлумачення поняття «національний письменник»: це — свідомий організатор національної літератури, виразник повноти її запотребувань, який іде «врівноряд з її розвоєм національним». Національна література не можлива без розвинутого, систематичного літературного процесу. Отже, перший національний письменник у нас не Шевченко, а Куліш (доба «Основи»); душа і провідник другої хронологічно школи в українській національній літературі — Драгоманов. Подібні функція і роль Кониського.

Настійна вимога «вироблення почуття розвою і співділання різних чинників для викликання одного явища» як один з основних методологічних постулатів вивчення історії літератури. Еволюція тем, мотивів, проблем, ідей, художніх методів, родів, жанрів, віршових форм. Зміна літературних генерацій. Вчення про етапи розвитку української літератури, специфіка давньої, імперсональної, і нової літератури. Зв’язок літератури з суспільними течіями, творчої індивідуальності — з життям твору — з його автором та суспільством.

Особливе надзавдання історика національної літератури — «показати, як разом із літературною творчістю розвивалась у нас і мова, і поетична форма, і обсяг інтере- сів, — і ще щось далеко більше; розвивався рівень нашої цивілізації, сила нашого національного чуття».

Вимога комплексності підходів і методів вивчення історії літератури. Проблема наукового методу Франка-літературознавця і фольклориста. Актуальність франківської методології пізнання рідної літератури у створенні нових корпусів її історії як літератури самобутньої при всіх контактах зі світовими цивілізаційними течіями.