21. Особливості господарства і матеріальної культури народів Східної Африки.

У господарстві суданських арабів провідну роль відіграє орне землеробство. Вони вирощують пшеницю, ячмінь, бобові, город­ні і баштанні культури, фінікові пальми, сорго, просо, маїс, ба­вовник, сухостійний злак дурру, кунжут (сезам), земляні горіхи (арахіс). У Дарфурі і на півдні країни переважає ручне землероб­ство. У степах Кордофана і Дарфура у суданців господарський рік ділиться на два майже рівних сезони: сезон дощів (з середи­ни червня до середини жовтня) і сезон посух (з жовтня до черв­ня). З першими дощами землю орють, запрягаючи волів. Часто землю скопують важкими мотиками. У деяких районах Кордо­фана і Дарфура невеликі ділянки постійно зрошують. Воду бе­руть з колодязів чи водойм. Урожай зернових збирають серпом і ножем, молотять довгими гнучкими палицями. Зерно зберіга­ють у глибоких ямах, які викопують у сухій місцевості.

У землеробів поширений будинок із саману з плоским чи ку­полоподібним дахом. У долині Голубого Нілу поширені круглі житла з гілок і тростини, зрідка зустрічаються будинки на па­лях. У землеробів поширений загальноарабський одяг. Чоловіки раніше доповнювали його тюрбаном.

Окремі з племінних груп суданських арабів зайняті у напів­кочовому (кабабиші) та кочовому (багари) скотарстві.

Багари. Найтиповішою серед арабомовних скотарів Східного Судану є племінна група багарів. Вони розводять ВРХ, коней, верблюдів, кіз і овець. Землеробство, полювання і рибальство у них відіграють допоміжну роль. Населяючи савани Кордофану, Дарфура і Бахр-ель-Газалії, багари ведуть постійні перекочівки між літніми (сезон дощів) та зимовими (час посух) випасами. Влітку випасають худобу на плоскогір'ях півночі країни, а восе­ни і взимку — на рівнинах, де водойми не висихають до кінця зими. Навесні багари відкочовують якомога далі на південь, а з початком сезону дощів повертаються на північ. Рух з півночі на південь і назад йде за чітко визначеними маршрутами. В період дощів багари розміщують свої стійбища поблизу міст, у яких вони продають шкури і худобу і закуповують усе їм необхідне.

Ведучи кочове життя, багари використовують для верхової їзди і перевезення вантажів не тільки коней, а й биків. Вони і нині є чудовими вершниками, а кінні види спорту користуються в них загальним визнанням.

Жінки в багарів працюють нарівні з чоловіками. Вони доять корів, збивають масло, прядуть вовну, шиють одяг, готують їжу тощо. У час перекочівок на південь усі роботи виконують юнаки і жінки, а чоловіки полюють і рибалять. Багари вважались умі­лими мисливцями на слонів, яких заманювали в ями і спеціаль­ні загони. На страусів полювали верхи на конях, а знесиленого птаха добивали ударами палиці по голові.

Багари розміщували свої стійбища на підвищеній сухій міс­цевості поблизу водойм. Житло у них — своєрідний намет радіу­сом 3-3,5 м. Для спорудження такого намету в землю вкопували дерев'яні підпорки, а із гнучких гілок конструювали куполопо­дібний каркас. Його накривали циновками з пальмового листя. У час дощів житло накривали бичачими шкурами. Долівку на­мету застеляли циновками чи килимами. Заможні чоловіки для кожної зі своїх дружин ставили окремий намет, а бідні — розмі­щували двох-трьох дружин в одному наметі. Домашнє начиння вони зберігали і перевозили в дерев'яних скринях, кошиках і шкіряних мішках. У побуті широко використовували глиняний посуд та колебаси (посуд із гарбузів) для зберігання води.

Щоденна їжа багарів складалася з молока, сиру, масла, різ­них каш із зерна дурри, м'яса, коржів, замішаних на кислому молоці, кави, чаю, пива та ін.

Одяг багари виготовляли з домотканого полотна. Білі штани чоловіків ледь закривали литки. Довга вільна сорочка з широки­ми рукавами в талії перев'язувалася поясом. Поверх сорочки накидали халат темного кольору. На голову одягали шапочку, а на неї накручували тюрбан. На ноги взували легкі шкіряні чере­вики із загнутими вгору носками. Одяг жінок і дівчат складався з полотняних шароварів, довгої сорочки і довгої сукні. На плечі накидали вовняну шаль. Дівчатка, які ще не досягли статевої зрілості, одягали лише рахат (коротеньку спідницю з трави). Жі­нки не закривали обличчя. Улюблені оздоби жінок — срібні і мідні каблучки, намиста зі скла або черепашок.

22. Особливості господарства і матеріальної культури народів Західної Африки. Основне заняття тубів і загавів — кочове і відгінне скотарст­во з розведенням верблюдів, овець, кіз, ослів, коней. У північ­них районах Чаду скотарі туби обробляють лише невеликі зро­шувальні поля. На півдні вони та загави проживають поряд із землеробським поясом саван. В орному землеробстві обидва ет­носи вирощують фініо, ячмінь, просо, пшеницю, овочі, фінікову пальму та інші тропічні плодові дерева. Скотарство і землеробс­тво вони доповнюють збиральництвом та полюванням. З ремесел у тубів добре розвинуте ткацтво, обробка металів і шкур, вигото­влення шкіряних виробів, сумок, ременів, сідел, міхів, санда­лет, намист, тисненої шкіри і т.п.

Основним житлом скотарів є намет на каркасі з жердин, що накривається циновками. Землероби живуть у невеликих се­лах, де будують кругле глинобитне житло з конічним солом'я­ним дахом.

Одяг тубів простий. У чоловіків він складається з широкої довгої білої чи жовтої сорочки з квадратним шийним вирізом, вузьких штанів, сандалет і невеликої шапочки на голову. Жіно­чий одяг — строката довга сукня, хустка і сандалети.

Туби і загави ще й нині ведуть напівосіле життя і пересувають­ся зі стадами худоби від випасів до постійних поселень, і навпаки.

Сари і багірми. У Чаді вони становлять 30,4% (22% — сари та 8,4% — багірми) населення країни. Належать до негрської під­раси великої негроїдної раси, розмовляють мовами шарі-нільської групи ніло-сахарської сім'ї мов. Більшість із них — мусульмани-суніти, частина дотримується традиційних релігійних вірувань і обрядів. Ще в XVI ст. вони створили власне державне об'єднання.

Основне заняття сарів і багірмів — тропічне мотичне земле­робство. Вони вирощують просо, сорго, кунжут, кукурудзу, ара­хіс, городні і баштанні культури, бавовник тощо. Скотарство ві­діграє допоміжну роль. Ці етноси розводять ВРХ, овець, кіз, ослів і коней. З ремесел значного розвитку набуло плетіння, ткацтво, гончарство, килимарство, обробка шкур і виготовлення різнома­нітних шкіряних виробів, обробка дерева, металів і т.ін.

Основним виробничим осередком у них були сімейні общини, що входили у сусідську общину, але при цьому зберігалася родо­ва і племінна знать.

Житло — кругла глинобитна хатина без вікон і з конічним, критим соломою дахом. На подвір'ї стояли кілька хатин і госпо­дарських будов. їх обгороджували глухими глинобитними стіна­ми. Стіни в житлі розписували геометричним орнаментом. На подвір'ї викопували яму для зерна у вигляді бутля.

Одяг чоловіків — це довга широка вишивана сорочка і шта­ни. Жінки одягали довгі сукні.

Південні туареги (іфораси) частково перейшли до землеробст­ва, що поєднується з відгінним скотарством. У ручному земле­робстві вирощують зернові, бобові, овочі. У скотарстві осілих туарегів переважає розведення овець і кіз.

Туареги-скотарі ведуть рухливе життя. Вони лише в оазисах та в сезон дощів обробляють невеликі поля, на яких вирощують пшеницю, бобові, томатні, цибулю, турнепс, моркву, гарбузи і т.ін. Після сильної посухи 1970 р. посилився процес переходу кочових туарегів до осілості і землеробства.

Основу їжі туарегів становить верблюже, овече і козяче моло­ко, сир, масло, просяні і пшеничні каші, а в оазисах — ще й фініки.

Осілі туареги живуть у напівсферичних хатинах із жердин, пальмового листя і соломи. Купки таких жител згруповані у не­великі села. Скотарі живуть у наметах(феліджах) зі шкур чи товстих полотнищ, які натягують на кілки. Кілька десятків на­метів являють собою одне невелике поселення (дуар).

Жіночий і чоловічий одяг туарегів — це довга вільна сорочка з широкими короткими рукавами. Під неї чоловіки одягали ши­рокі штани, зверху накидали вільну накидку (бурнус) із сукна чи полотна, на ноги взували сандалети. Чоловіки пов'язували голову темно-синьою чи білою пов'язкою так, щоб вона закрива­ла й лице. Досягши 25-річного віку, чоловіки пов'язували голо­ву чорною пов'язкою. Жінки на сорочку також одягали бурнус, але лиця не закривали.