Невідомі матеріали до історії ліричної драми Івана Франка «Зів’яле листя»*

Знайдено щоденник самогубця, про який ідеться в передмові Івана Франка до «Зів’ялого листя». Як відомо, там письменник зізнався, що опрацював у своїй збірці «дневник» небіжчика, де серед «недотепної мазанини», «немудрого філософування та незрозумілих докорів» знайшов видобуті з глибини душі «правдиво поетичні тони», які робили сильне враження, будучи «повні сили і виразу безпосереднього чуття» [2, 120].

Однак передмовою до другого видання «Зів’ялого листя» (1911) автор версію з щоденником самогубця назвав літературною фікцією. Дослідники некритично поставилися до цієї заяви поета, що, як тепер виявляється, була містифікацією, бо ж фактично літературною фікцією стала сама ця пізніша передмова. Адже щоденник самогубця, «пом’ятий та поплямлений зшиток», існував. Франкo його читав і зали­шив на ньому свій автограф — своєрідну рецензію у формi іронічно співчутливого віршика польською мовою, оскільки й щоденник був написаний по-польськи.

Вказівку для пошуків цього матеріалу, важливого для вивчення складноі генези Франкової збірки інтимної лірики, ми знайшли в нарисі Уляни Кравченко «Перший рік практики. Шкільний рік 1881/2» з циклу «Спогади учительки». Цей нарис був написаний у 1887 році на замовлення Івана Франка для жіночого альманаху «Перший вінок», який письменник редагував. Через перевантаженість матеріалами (надто багато місця забрала повість «Товаришки» меценатки видання — Олени Пчілки) спогад Уляни Кравченко був відкладений для другого випуску альманаху, який, одначе, не вийшов. Авторка опублікувала його лише 1936 року в Коломиї, а потім він увійшов до її «Вибраних творів», що вийшли у Києві в 1958 році.

У мемуарах письменниці не лише всебічно змальовано життя молодої дівчини на першій їі шкільній практиці в повітовому містечку Бібрці на Львівщині, «відносини учительки до дітей, родичів, власті i товаришів», як пише авторка у листі до Франка, а й показано взаємини особистого характеру. Серед численних поклонників Юлії Шнайдер (справжнє ім’я та прізвище поетеси Уляни Кравченко) був і автор щоденника, що нас цікавить, — молодий учитель несповна двадцяти років Супрун. Імені юнака не вказано, а прізвище, можливо, злегка змінено, оскільки літератор Євген Гордієвич, до речі, знайомий Франка, котрий теж учителював у Бібрці, у нарисі фігурує як Еммануїл Гордієнко. Нарис, щоправда, мав друкуватись анонімно, бо все ж реалій особистого життя у ньому безліч. Уляна Кравченко колоритно зображує своє бібрське оточення, на тлі якого виринає постать Супруна, що приїхав на місце вибулого Гордієнка. Одного весняного дня Супрун несподівано для Юлії освідчується їй у коханні, пропонує одруження і спільну працю у сільській двокласній школі. Одержавши категоричну негативну відповідь, він ще деякий час переслідує своїми зізнаннями й любовною поезією дівчину, нарешті, виїздить із Бібрки, приславши їй любовного листа-щоденника — своєрідну кардіограму страждань безнадійно закоханого Вертера. І під час усних визнань, і в щоденникові юнак погрожує самогубством. Та Юлія вважає це позою, впливом романтичних поем, чаром весни і, зрештою, щоденника, крім першого абзацу, не читає. «Два роки пізніше, — зазначає Уляна Кравченко в «Закінченні» нарису, написаному через деякий час після основного тексту, — коли бував у мене Франко, з моїми рукописами забрав і той зшиток пана Супруна. Написав навіть на верхній картці: О miłości, łamiesz kości. Nieh ci nikto nie zazdrości. Діалект рихтицький. Іронія. Але сліди перечитання полишилися в «Зів’ялому листі»⁸⁵. Доводиться тільки дивуватися, чому ніхто з франкознавців не звернув уваги на ці слова, тим більше, що Супрунового щоденника його власниця показувала Денисові Лукіяновичу наприкінці 20-х років, про що той обмовився у вступній частині до публікації листів Івана Франка до Уляни Кравченко (Іван Франкo. Статті і матеріали.– Львів: Вид-во Львівського університету, 1956.– Збірник п’ятий.– С.140 – 141). Очевидно, діяла магія «касаційної» авторської передмови, яка категорично заперечувала існування прототипа ліричного героя «Зів’ялого листя» — не-Франка.

Уляна Кравченко не певна, чи дійсно Супрун закінчив життя самогубством. Він пропав безвісти. Найстаранніші розшуки цієї особи, особливо з боку кравців, у котрих під час манії вишукано одягатись закоханий юнак випозичав гарнітури, не дали жодних результатів. Не зустрічалось більше його ім’я і в так званих учительських шематизмах — списках. Після того, як щоденником зацікавився Іван Франко, прочитала його й Уляна Кравченко, зробивши в тексті певні підкреслення. З огляду на автограф Франка вона зберегла цей «людський документ» між своїми паперами. Після війни архів письменниці з Перемишля, де вона скінчила свій життєвий шлях, був переданий до Києва. Щоденник Супруна зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР (фонд 132, № 208).

Щоденник займає зшиток, на палітурці якого внизу трохи зліва красується віршик, написаний характерним Франковим почерком у дещо іншій, ніж його подала в нарисі Уляна Кравченко, конфігурації:

О miłości,

łamiesz kości.

Nieh ci nikto

Nie zazdrości!

Під віршем рукою письменниці зазначено: Іван Франко. Бібр.[ка]. 1883. Справді, Франко відвідав «поетичну надбібрянку» 14 грудня зазначеного року. Натомість дата, виставлена на останній сторінці щоденника — (Бібрка, 1881), — неточна. Супрун освідчився Юлії Шнайдер навесні 1882 року, а щоденник прислав десь на початку літа, після закінчення шкільного 1881/82 року. Мав намір покінчити з собою перед тим, як почнуть дозрівати на деревах фрукти. «Кілька слів» передсмертної сповіді самогубця зайняло 40 сторінок і кілька рядків 41-ої. Підпис автора відірваний. У згаданому коментарі до публікації Франкових листів Денис Лукіянович неправомірно ототожнює автора щоденника з іншим героєм нарису Уляни Кравченко, який там фігурує під іронічною назвою — пан де-Печка.

І нарис письменниці, а ще більше щоденник Супруна вияснюють деякі темні місця в історії написання «Зів’ялого листя» та в багатьох віршах цієї «ліричної драми». Адже деякі проникливі критики зауважували «тінь самогубця» — авторового двійника (Д.Павличко). А ще раніше Г.Костельник вбачав брак еротизму у Франковій збірці, пояснюючи це тим, що душа ліричного героя — чужа поетові. Щоправда, Костельник завужено трактував інтимну лірику Франка, вважаючи брак еротизму в ній серйозним «мінусом». Ширше подивився на «Зів’яле листя» і Франкову поезію взагалі М.Рудницький. Він теж, як і сучасна румунська дослідниця М.Ласло-Куцюк, схильний був вважати, що Франкo творить більше на підставі книжних імпульсів, ніж життєвих, але трактував це не як недолік, а як урізноманітнення української літератури: «У поезії Франко, як і Куліш, хотів вийти з кола чисто особистих вражінь у світ загальнолюдських ідей (...) Скаля тем, форм і тонів у Франка величезна. Він перший показав нашим поетам, що темою поезії може бути все: перелетне змислове вражіння, суспільна подія буденщини або літературний мотив, використаний уже іншими»⁸⁶. Тепер, відкривши автентичний щоденник самогубця, який стояв біля праджерел «Зів’ялого листя», можемо говорити про співдію суб’єктивного й oб’єктивного елементів ув інтимній ліриці І.Франка. На це, до речі, є натяк у передмові до другого видання збірки. Адже в теорію лірики письменник вніс термін «об’єктивна лірика» (див. його статтю «Володимир Самійленко»).

«Сліди перечитання» Супрунового щоденника позначилися на «Зів’ялому листі» своєрідно. Між щоденником самогубця і «ліричною драмою» — Франковою збір- кою — текстуальних збігів майже немає. Характерний відгомін «людського документа» — автентичного щоденника — відчувається в «Зів’ялому листі» на рівні концепції книги (діалектика буття і смерті, їх взаємопереходи), на рівні жанрово-композиційної структури («Зів’яле листя» можна назвати теж лірико-трагічним щоденником). Відбувалася також певна трансформація образів і мотивів щоденника (стеження за таємницею обличчя коханої, благання єдиного слівця надії, розгорнуте порівняння безнадійно закоханого з жебраком, почуття вини самогубця перед матір’ю тощо). За нашими спостереженнями, із 61 твору збірки «Зів’яле листя» 34 поезії якоюсь мірою перегукуються з мотивами та образами щоденника Супруна. У багатьох моментах важко, одначе, розчленувати авторський «чуття скарб багатий» від об’єктивного зображення «чужої» душі, яка, зрештою, стає такою зрозумілою для перейнятої «чужим і власним» болем душі поета. Сполука цих різнорідних елементів і творить самобутню симфонічну мелодію «Зів’ялого листя», її неповторну широчінь гами щиролюдських почувань. Збірка ця поліфонічна не лише за чуттєвими, психологічними складниками, а й за проблемно-філософськими. Для збагнення надзвичайно скомплікованої структури ліричного героя Франкової збірки, вивчення причин появи містифікаційної другої передмови, що ввела в оману дослідників, як матеріал для дальших пошуків і студій над «Зів’ялим листям» ми й публікуємо знайдений щоденник Супруна.

Переклад з польської мови прозового тексту і трьох віршів «Щастя, щастя, хоч хвилинку...», «О Юліє, мила!..», «Ти все відлітаєш, пташино...» виконав Іван Денисюк, всі інші поезії переклав Тарас Кознарський.

СУПРУН

Щ О Д Е Н Н И К

Серце страсті

Рвуть на часті

Хто позаздрить

Цій напасті?

(Іван Франко. Бібр[ка.]. 1883)

Кілька хвилин з життя нещасливця, присвячених

на честь досмертної вірності моїй найдорожчій