15 Особливості господарства і матеріальної культури народів Океанії

Основним заняттям меланезійців було мотично-паличне підсічно-вогневе землеробст­во тропічних районів. Вони дуже старанні землероби і дивувалися з тих племен, які не знали його. Землю до посівів і посадок готу­вали так старанно, як і папуаси. Поле обгороджували, щоб захис­тити посадки від диких свиней. Глибоко скопували землю кілка­ми чоловіки, а підготовкою ґрунту до посадок, саджанням, догля­дом за рослинами, збором врожаю займалися лише жінки. При вирощуванні таро необхідно багато вологи. На Нових Гебридах, Новій Каледонії, Санта-Крус та о.Банке при його вирощуванні спо­руджували зрошувальні канали до 500 м завдовжки, а на Новій Каледонії — до 10 км завдовжки. Зрошувані поля влаштовували терасами. Все це вимагало значних людських зусиль, політичної організації територій. Меланезійці удобрювали поля лише попе­лом і травою, тому ґрунти швидко виснажувались. Поле експлуа­тували один-два роки, потім на ньому садили банани, що впро­довж п'яти-шести років давали добрі врожаї.

Високий рівень розвитку землеробства меланезійців засвід­чується й широким асортиментом вирощуваних культур. З коре­неплідних вони вирощували ямс (понад 80 сортів), таро, солодку картоплю, батати, з дерев — кокосову пальму, хлібне дерево (60 сортів), банани (70 сортів), сагову пальму, цукрову тростину і т.ін. Нині вирощують ще й завезені сюди європейцями боби ка­као, каву, маніоку, чай тощо. Меланезійці, як і папуаси, врожай тримали на корені: у них не було чітко визначених сезонів гос­подарських робіт.

Другим важливим, чисто чоловічим заняттям було морське рибальство. Для жителів дрібних островів, де придатних для об­робітку ґрунтів мало, воно було основним джерелом існування. Меланезійцям відомі всі давні способи рибальства. На півночі Меланезії переважно ловили рибу сітками і вершами, на о. Га­зель — великими сигароподібними вершами з колотого бамбука, о. Адміралтейства і Соломонових островах — сітками різної дов­жини і ширини. їх довжина коливалася від 10 до 300 м, а шири­на — до 2 м. Вони, як правило, були власністю общин.

До рибальства наближалося полювання на морських черепах на суші та на мілині сітками. Сухопутне полювання не відіграва­ло важливої ролі. Зрідка меланезійці полювали на диких свиней і собак, найчастіше — на птахів через їх барвисте пір'я. Тварин­ництва меланезійці не знали, але розводили свійських тварин: свиней, курей і собак.

На час приходу європейців у меланезійців почали відокрем­люватися ремесла. Особливого розвитку набуло плетіння з рос­линного волокна циновок, кошиків, сумок і т.ін. Ткацтво на більшості островів не було відоме. Воно зустрічалося лише на архіпелазі Санта-Крус. Замість тканин меланезійці використо­вували тапу різної товщини. На більшості островів було відсут­нє гончарство, воно відоме лише на о. Фіджі, де ним займались жінки.

Металів меланезійці не знали, а тому знаряддя праці і зброю виготовляли з каменю, дерева, черепашок. Важливу роль у жит­ті меланезійців відігравала зброя: ударні дерев'яні палиці, спи­си, луки зі стрілами, бойові сокири, ножі, духові трубки, дере­в'яні щити і т.ін.

Меланезійці жили осіло в багатодвірних чи однодвірних по­селеннях. На заході о. Нової Британії зустрічалися укріплені по­селення, їх обгороджували високими вкопаними в землю стовпа­ми. На о. Адміралтейства села розміщували у важкодоступних місцях (на скелях, у лісах). На більшості островів були пошире­ні великі відкриті села з площею, вуличні чи безсистемно скуп­чені села. Житло меланезійців досить одноманітне. У більшості випадків — це легкі наземні прямокутні споруди на стовпах з двосхилим стрімким дахом. Зрідка зустрічалися круглі житла, їх основу складав високий стрімкий двосхилий дах, що спирався на три ряди стовпів. Дах сягав майже самої землі, а тому в жит­лах лише зрідка влаштовували бокові стіни. Звичайно їх закла­дали циновками, травою, вертикально кілками, заплітали ло­зою, забивали дошками. На о. Нової Ірландії будинки ставили на кам'яному фундаменті, оточували кам'яними стінами для захи­сту від диких свиней і дощової води. Тут будинки споруджували­ся капітальні, без щілин, щоб до житла не просочувалася вода, а з середини — не виходив дим, що захищав від москітів.

У меланезійців поширені різноманітні водні засоби сполучен­ня. Техніка їх суднобудування поступалася полінезійській, але належала до однієї з найрозвинутіших у світі. Човни-однодерев-ки вони доповнювали спеціальним поплавком (балансиром). Крім них, широко відомі човни з бортами на 8-40 веслярів та з паруса­ми. Але у відкритий океан меланезійці плавали неохоче. Виня­ток становили лише фіджійці, в яких виділилися професійні ко­рабели зі своїми вождями і храмами. Вони будували великі по­двійні човни з чудовими мореходними властивостями, на яких борознили води відкритого океану.

Меланезійці, як жителі тропіків, не потребували зігрівати тіло. Звичаї дозволяли їм ходити голими. Звичайно вони одягали на-бедрені пов'язки, фартушки, короткі спіднички.

Значно багатшими від одягу були оздоби меланезійців. Ними прикрашували тіло і волосся. Як оздоба широко використовува­лося татуювання і розфарбовування тіла. Оздоби і татуювання засвідчували соціальний ранг і статус кожної людини, або ж ви­конували роль талісманів.