Вибори до Комісії для складання нового Уложенія 1767 р.

Матеріал 6-го розділу малює цікавий епізод з історії парламентської практики часів просві­ченого абсолютизму. Комісія для складання нового кодексу законів країни складалася з вибор­них представників різних станів (окрім кріпосного селянства), які отримували накази від своїх виборців. 573 депутата Комісії на своїх засіданнях в 1767— 1768 рр. обговорили і-прийня­ли ряд законопроектів, але коли в 1768 р. в центрі дебатів опинилися питання обмеження чи ліквідації кріпосного права, демократизації політичного ладу країни, Катерина II поспішила скористатися розпочатою в 1768 р війною з Туреччиною і розпустила Комісію.

Д. І. Багалій дав яскраву картину численних зловживань, свавілля царської бюрократії, якими супроводжувалися вибори «обранців народу» на Слобожанщині. Вимагаючи, щоб вибори проходили «тихо, мовчки, поштиво», адміністрація жорстоко розправлялася з тими депутатами, які повірили облудним закликам уряду про демократичні перетворення.

181. Єдваб — дорога шовкова тканина.

182. Кав'яр — ікра.

183. Барило — посуд для рідини з двома днищами і опуклими стінками, стягнутими обручами,

184. Прасол — дрібний торговець здебільшого в'яленою рибою і сіллю. Тут: захожий торговець.

185. Цебер — велике відро. 186 Сулія — велика бутель. 187. Див. прим. 166,

188 Див. прим. 152

189. Див. прим. 152.

190. Див. прим. 166.

191. Золотник — 4,266 г. 192 Четверть — 8,5 пудів

193. Гранець — міра рідини.

194. Кварта — міра рідини; посудина

195. Звичайно ж, не від заселення, а від рівня соціально-економічного розвитку і правових норм.

196. Помісним правом і заїмкою користувалися водночас як українці, так і великоросіяни.

197. Перевісище — сітка для ловитви птахів, тут: місце ловитви дичини.

198. Селіванов Т. І. — директор першої харківської гімназії і училища шляхетних дівчат. Мова йде про його розвідку «Старозаїмочне землеволодіння» (Харьковские губернские ведо­мости: Прибавление. 1863. № 1,2).

199. Шиманов О. Л. — харківський юрист, дослідник аграрної історії Слобожанщини, член Харківської української громади в другій половині XIX ст. Д. І. Багалій має на увазі його роботу «Главнейшие моменты в истории старозаимочного землевладения Харьковской губер­нии» (К., 1883).

200. Апраксій П. Н. — командуючий російським військом на Слобожанщині в 1713—1714 рр.

201. Грошей — монет.

202. Злотий — тут: місцева назва монети на Правобережній Україні вартістю 15 копійок.

203. Титарь — церковний староста.

204 Таляр, талер — велика срібна монета багатьох європейських країн XVI—XIX ст. В Росії таляри були відомі як «єфимки». На українських землях були в обігу до XVIII ст. 205. Секвестровані — від: секвестр — заборона або обмеження, покладене державою на ко­ристування приватним майном.

206. Швабські — німецькі.

207. Заполоч — кольорові бавовняні нитки для гаптування.

208. Мінея — див. прим. 250.

209. Реп'ї — предмет, який використовується під час литургії.

210. Шльонські—сілезькі.

211. Шандали — свічники.

212. Квітка Г. Ф. (Квітка-Основ'яненко, 1778—1843) —український письменник, основополож­ник художньої прози в новій українській літературі.

213. Див.: Ефименко А. Я. Южная Русь. Т. 1.

214. Тарновський В. В. (1837—1899) — український громадський і культурний діяч, збирач і власник великої колекції старожитностів і рукописів з історії України, яку він подарував Чернігівському земству. На її базі було відкрито Чернігівський історичний музей (1902 р.).

215. Поль О. М. (1832—1890) — підприємець, краєзнавець і археолог, дослідник минулого Катеринославщини (Дніпропетровщини). Зібрав значну колекцію предметів старовини, з яких було започатковано музей його імені в Катеринославі.

216. Рєдін Є. К. (1863—1909) — професор історії мистецтв Харківського університету.

217. Див.: Таранушенко С. Старі хати Харкова. X., 1922; Його ж. Мистецтво Слобожанщини XVII—XVIII в. X., 1928.

218. Див.: Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. Пг., 1917. Ч. 1.

219. Каразін В. Н. (1773—1842) —засновник Харківського університету.

220. Паліцин О. О. —дворянський просвітитель, архітектор. В 80—90-х роках XVIII ст. очолю­вав гурток прогресивної інтелігенції.

221. Див.: Топографическое описание Харьковского наместничества. 1785. [рукопис]. Див. про нього: Пирко В. А. Топографическое описание Харьковского наместничества 1785 г. //Пробл. ист. географии России М., 1983. Вып. 4.

222. Призьба — невисокий, найчастіше земляний насип уздовж стін хати.

223. Сволок — деревина, що підтримує стелю.

224. Див. прим. 166.

225. Книш — паляниця.

226. Див. прим. 152.

227. Сам — в сполученні з порядковим числівником утворює складний прикметник, який означає в стільки разів більше того, що, наприклад, посіяно, скільки показує числівник. Так, сам 7 — всемеро.

228. Див.: Калиновский Г. Описание свадебных украинских простонародных обрядов... Спб., 1777.

229. Див. прим. 152, 221.

230. Можливо, йдеться про: Пассек В. Историко-статистическое описание Харьковской губер­нии. 1836 //Материалы для статистики Российской империи. Спб., 1839. Отд. 2.

231. Мочульський В. I. — статистик, археолог, зоолог, автор «Военно-статистического описания Харьковской губернии». Спб., 1850.

232. Див.: Філарет (Гумилевский) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. X., 1853.

233. Д. І. Багалій залишає без коментарів ідеалістичну характеристику слобожан, зроблену автором «Топографического описания Харьковского наместничества».

234. Незалежність Київської митрополії від Московського патріарха тривала до 1686 р.

235. Антиминси — чотирикутна плахта з льняної або шовкової тканини з зображенням сцени покладання Христа в труну і чотирьох євангелістів. Використовувалась для покриття пре­столу під час богослужіння.

236. Див. прим. 232.

237. Вільно — колишня назва м. Вільнюса.

238. Могила П. С. (1596—1647)—український політичний, церковний, культурний діяч, ми-трополіт Київський і Галицький, що стояв у витоків Кнєво-Могилянської колегії (Київської академії).

239. Тріоди — дві книги-молнтвословннка, що використовуються при богослужінні.

240. Баранович Л. (1620—1693) — письменник, церковний діяч, деякий час виконував обов'яз­ки київського митрополита, ректора Києво-Могилянськоі колегії.

241. Харківський колегіум — навчальний заклад, створений за зразком Києво-Могилянської колегії. Заснований 1721 р. у Бєлгороді як семінарія. У 1727 (1726 ?) переведений до Харкова.

Після відкриття Харківського університету (1805 р.) став вузькостановим навчальним закладом, пізніше — знову духовною семінарією.

242. Стефан Яворський (1658—1722)—український письменник, філософ, церковний діяч, екзарх, охоронець всеросійського патріаршого престолу.

243. ... люди, посвячені в стихарь... — ті, що мають право носити стихарь. Стихарь — довге, з широкими рукавами верхнє убрання дияконів Одягається при богослужінні.

244. Євангеліє напрестольне — текст Євангелія з крупним шрифтом, використовується священ­ником під час литургії.

245. Служебник — православна богослужебна книга, яка містить тексти для церковних служб кожного дня.

246. Требник — книга з молитвами для треб. Треба — богослужебний обряд, який здійснюється на прохання самих віруючих.

247. Тріода — прав, тріодь — зібрання триспівних канонів. Тріодь посна містить служби від тижня митаря до світлої Пасхи.

248. Трифолой — прав, трефолой (грец. анфологіон) —книга, в якій зібрані служби свят — господських, богородичних і святих.

249. Апостол — книга діяній і послань учнів Христа — апостолів.

250. Мінеї — Четьї-Мінеї — твори російської церковно-історичної повчальної літератури, в яких за місяцями і днями йшли оповідання з життя святих православної церкви.

251. Октонх— прав, октоїх — книга церковних співів на 8 голосів.

252. Щестоднев — твори релігійно-богословського змісту, створені з метою підтвердження християнського вчення про творення світу за 6 днів. Як правило, складалися з 6 окремих трактатів і містили відомості з природознавства і історії.

253 Псалтир следованная — Псалтир — одна з книг Старого завіту Следованная — тобто та, яка знаходиться після інших книг Священного писання.

254. Євангеліє голкове — текст Євангелія, яким користуються миряни.

255. Скуфья — ясно-червоно-синя оксамитова шапочка, відзнака білого духовенства.

256. Єпітрахіль — частина одягу священника при богослужінні. Мала вигляд широкого і дов­гого шматка тканини, що обгортувалася навколо шиї, а кінці вільно спадали.

257 Воздуха — три покриття для блюда і чаші з святими дарами,

258. Срачйця — нижнє покриття для церковного престолу.

259. Часослов — книга з церковними часами.

260. Храмові свята — щорічні релігійні свята на честь освячення місцевих храмів.

261. Лив. прим. 232

262. Нотний ірмолай (прав. Ірмологій) — богослужебна книга, що містила тексти молитвених співів, які виконувалися під час богослужіння.

263. Митецький П. Г. (1837—1911) — видатний український філолог, фольклорист.

264. Данилевський Г. П. (1829—1890) — російський і український письменник, автор популяр­них історичних романів — «Княжна Тараканова», «Спалена Москва», оповідань, повістей з історії України.

265. Див. прим. 101.

266. Очевидно, Д. І. Багалій має на увазі спогади професора Харківського ун-ту І. Ф. Тимков-ського (див.: Москвитянин. 1852. Кн. 20; Рус. архив. 1874. Т. 1).

267. Лазаревський О. М. (1834—1902)—український історик, член Історичного товариства Нестора-літописця, один із засновників журн. «Киевская старина».

268. Луб'яновський Ф. П. (1777—1869) — сенатор, пензенський і подольський цивільний губернатор, родом з с. Млин Зіньківського повіту Полтав. губ. Автор книги «Воспоминания, 1767—1834» (М., 1872).

269. Посошков І. Т. (1652—1726) —російський економіст, публіцист.

270. Філанджієрі Г. (1752—1788) — італійський публіцист, правник, економіст.

271. Климовський С. (?—1730) — козак Харківського полка, автор двох віршованих трактатів, віршів, популярної пісні «їхав козак за Дунай».

272. Вишенський І. (сер. XVI—20-ті роки XVII ст.) — видатний український письменник-полеміст, виступав проти польсько-католицької реакції, уніатства.

273. Галятовський І. (?—1688) — письменник, громадсько-політичний і церковний діяч, ректор Києво-Могилянської колегії.

274. Радивиловський А. (?—1688)—літературний і церковний діяч, намісник Києво-Печер­ської лаври з 1671 р.

275. Ковалинський М. І. — поміщик Харківської губернії, учень Г. С. Сковороди, автор біографії філософа, написаної в 1794 р. (див.: Сковорода Г. С. Собр. соч. Спб., 1912. Т. 1).

276. Радянські дослідники вважають, що Г. С. Сковорода писав староукраїнською книжною літературною мовою останнього періоду її функціонування.

277. Кониський Г. (1717—1795) —ректор Київської академії, білоруський архієпископ.

278. Див.: Иванов П В. Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии. X., 1907.