Історія землеволодіння

Аграрне питання в другій половині XIX — на початку XX ст. у величезній мірі визначало характер і напрямки історичного розвитку країни. Навколо цієї проблеми розгорталася ідейно-політична боротьба, що знаходила своєрідне відбиття і в, на перший погляд, суто наукових дискусіях. Погляди Д. І. Багалія на історію землеволодіння на Україні формувалися під впливом досить поширеної в історіографії історії України ліберально-народницької концеп­ції, згідно з якою віковічне право селян на землю грунтувалося на так званому трудовому началі, інакше кажучи, земля повинна була належати тим, хто її обробляє. Як і інші прогресивні історики України (О. М. Лазаревський, О. Я Єфименко, В. О. Барвінський та ін.), Д. І. Багалій вважав, що в основі селянського землеволодіння на Україні лежала займанщина, тобто та земля, яку зайняли маси українського населення в ході зігнання крупних магнатів-землевлас-ників під час Визвольної війни 1648—1654 рр. і переселення на нові, ніким не зайняті землі Лівобережжя і Слобожанщини. При цьому досить часто на підтвердження цієї думки наводився документ, який ввів у науковий обіг О. М. Лазаревський — розповідь козаків села Покошиці про походження їх земельної власності.

Радянська історична наука, виходячи з того, що крупне феодальне землеволодіння на Україні фактично не було ліквідоване в ході Визвольної війни, як це вважав О. М. Лазаревський та його однодумці, розглядає займанщину не як власність, а як феодальне володіння, що базувалося на давньому звичаєвому праві і здійснювалося під загальним контролем козацько-старшинської адміністрації і царського уряду. Що ж до оповідань селян с. Покошиці, то вони, як вважають сучасні дослідники, відбивають не справжню картину утворення землеволодіння, а народні уявлення про неї (див.: Борисенко В. Я. Соціально-економічний розвиток Лівобереж­ної України в другій половині XVII ст. К, 1986; Гиржий А. И. Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине в первой половине XVIII в. К, 1986; Путро А. И. Левобережная

16 0147

Украина в составе Российского государства во второй половине XVIII века: Некоторые вопросы социально-экономического и общественно-политического развития. К., 1988).

Слід, однак, зауважити, що в кінці XIX — на початку XX ст. думка про те, що заїмочне землеволодіння було власністю, а не володінням, знаходила підтвердження на практиці. Зокрема, під час так званих старозаїмочних процесів в Харкові, в ході яких розглядалися земельні претензії слобідських селян до державного скарбу, суд прийняв п'ять позитивних рішень, визнавши справедливість цих претензій на тій підставі, що українські селяни і козаки займали пусті землі на правах повної власності (див. докл.: О старозаимочном крестьянском землевладении в местности бывших слободских полков. Спб., 1904).

Вивчаючи проблему форм землеволодіння на Слобожанщині, Д. І. Багалій з прогресивних позицій одстоював право селян на індивідуальну земельну власність і, на відміну від І. В. Лу-чицького та М. М. Ковалевського, заперечував існування на Лівобережжі та Слобожанщині в XVII —XVIII ст. селянської общини, тотожньої великоросійському «миру». На його думку, земля займалася з самого початку не в общинне, а в індивідуальне землеволодіння.

136. Цехи — корпоративні організації ремісників за професією в містах середньовічної Європи.

137. Кушніри — ремісники, що вичиняли хутро і шили хутряні вироби.

138. Звичаєве право — сукупність неписаних норм, звичаїв, санкціонованих верховною владою.

139. Магдебурзьке право—система правових норм, що регулювали рівень міського само­управління в містах середньовічної Європи. На Україні було більш обмеженим, ніж в Західній Європі. З поширенням в останній чверті XVIII ст. на території України загальноросійських законів фактично припинило свою дію. Остаточно було скасоване по всій Україні 1831 р.

140. . . у віно...— придане.

141. Ланд-міліція— поселенське військо, створене Петром І для захисту південних кордонів Російської держави від татар.

142. Компути — списки козаків. Визначали належність до козацького стану з відомостями про майнове становище, проходження служби тощо.

143. Слов'яно-Сербія — адміністративно-територіальна одиниця (1753—1764 рр.), що включа­ла територію сучасних Луганської, Донецької, Полтавської обл.

144. Вінтер-квартири — зимові квартири, на яких розміщували регулярні війська.

145. Гоф-квартира — тут: штаб-квартира.

146. Ціморики — прав, цирульники, перукарі, що виконували також обов'язки лікаря.

147. ... кріпацтво... було не дуже тяжке... — це можна сказати лише стосовно періоду до остаточного закріпачення селян.

148. Ця відмінність соціального устрою Слобожанщини і Російської держави була лише формальною.

149 Див. прим. 121.

150. Див. прим. 72.

151. Некруцький — рекрутський.

152. Див.: Топографическое описание Харьковского наместничества. 1788. 3-е изд. X., 1888. Про цю історичну пам'ятку див.: Литвиненко М. А. «Топографическое описание Харьковского наместничества» 1788 р. як джерело для вивчення історії Слобідської України другої половини XVIII ст. //Укр. іст. жури. 1966. № 1.

153. ...«економічеських крестьян»..— економічні селяни — феодально залежні від держави селяни. Ця категорія з'явилася внаслідок проведення 1764 р. секулярізації церковних земельних володінь. Згодом злилися з загальною масою державних селян.

154. Купці І гільдії — згідно з указом 1775 р. мали капітал більше 10 тис. крб.; купці II гільдії володіли капіталом від 1 тис. до 10 тис. крб., /// гільдії — від 500 до 1 тис. крб.

155. Партикулярних — тут: тих, що не мають прямого відношення до справи, відокремлених.

156. Каптенармус—особа, яка відала обліком, збереженням, розподілом військового майна роти чи відповідного їй підрозділу.

157. Мрії про відродження козаччини були поширені в українському суспільстві аж до скасування кріпацтва. Ці питання були предметом обговорення і в вищих ешелонах влади в моменти загострення міжнародної ситуації або воєн, в яких брала участь Росія (1812, 1830, 1855 рр.),

158 Демократичним — тобто за походженням.

159. Безспорними — фактичними.

160. Про Харківський колегіум див. докл. в розділі II.

161 Четвертні землі — четвертним називалося землеволодіння служилих людей, поселених на південних кордонах Російської держави, в основному в районі Бєлгородської лінії. В даному контексті четверть — умовна одиниця земельного наділу, 162. Пікінерські — копейні. Див. прим. 127.

163 До описання економіки краю учений підходив з точки зору опанування людиною природних багатств (звідси класифікація ремесел за здобутками зоологічними, мінеральними тощо).

164. Див. прим. 19

165. Четей, чети — чверть.

166. Див.: Зуев В. Путешественные записки Спб., 1787.

167. Десятина — у XVIII ст. 1, 0925 га.

168. Див. прим. 72

169. Ґонтарі — ремісники, що покривали дах будівлі гонтою (кровельними матеріалами у вигля­ді тонких дощечок).

170. Тертичники— пильщики дошок

171. Римарі — ремісники, що займалися виготовленням шкіряного сільськогосподарського рема­ненту (збруї).

172. Шаповали — майстри, що виготовляли з вовни різне вбрання.

173. Сідельники — ремісники, що виготовляли сідла.

174. Стельмахи — майстри, що виробляли вози та сани.

175. Кирея — плащ, довга верхня одежа; велика свита з каптуром.

176. ... од Духова дня...— з понеділка після свята Трійці, яка наступала на 50-й день після Пасхи.

177. Перша Пречиста . — українська назва релігійного свята Успення Пресвятої Богородиці (15 серпня старого стиля).

178. Друга Пречиста — свято Різдва Богородиці (8 вересня старого стиля)

179. Другий тиждень Великого посту — Великий піст перед Пасхою наступав за 7 тижнів до свята.

180. Пилипівка 21 падолиста — релігійне свято (21 листопада старого стиля).