7.1. Одеська область
Розташована на південному заході країни, де проходить державний кордон із Румунією і Молдовою. На півдні і південному сході її територія омивається Чорним морем. Площа області - 33,3 тис. кв. км (5,5% території країни). На території Одещини протікає 225 річок. Головні з них - Дунай (його Кілійське гирло), Дністер, Південний Буг. В заплавах Дунаю і Дністра є озера Кагул, Катлабуг, Саф'ян, Ялпуг та ін. В області 15 лиманів, найбільші з яких - прісноводний Дністровський і солоні Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський, Шагани, Алібей.
В області налічується 92 природно-заповідні території та об'єкти, в тому числі заповідник Дунайські плавні, який лежить у пониззі Кілійського гирла Дунаю, займає частину островів і акваторії Чорного моря. Пам'ятками природи є Михайлівський яр і Одеські катакомби. Наукову і естетичну цінність має флористична колекція ботанічного саду Одеського університету.
В північно-західній частині чорноморського узбережжя розташований скелястий острів Зміїний площею 1,5 км2, на якому були давні грецькі поселення
Сприятливі кліматичні умови, тепле море, численні пляжі (довжина Чорноморського узбережжя - більше 300 км), значні запаси лікувальних грязей, джерела мінеральних вод обумовлюють розвиток рекреаційного господарства. В області функціонують курорти: Аркадія, Великий Фонтан, Кароліно-Бугаз, Куяльницький (Куяльник), Лузанівка, Лебедівка, Лермонтовський, Малодолинське (Холодна Балка), Хаджибейський (Хаджибей), Чорноморка, Сергіївка.
Одним із найвідоміших і найстаріших курортів, що функціонує на основі лікувальних грязей, є Куяльник. За своїм лікувальним впливом Куяльницький лиман порівнюється з відомими близькосхідними курортами Мертвого моря. Перший лікувальний заклад - "теплі ванни" - був створений тут у 1833 р. за ініціативою військового лікаря Е. Андрієвського, який використовував грязі для лікування поранених. У 1892 р. засновано найбільшу на той час у Росії грязьову лікарню, яка функціонує й досьогодні.
Нині в Куяльнику три 15-поверхові санаторні корпуси на 3000 місць, курортна поліклініка, грязьова лікарня, культурний і торговельний центр. Тут лікують захворювання органів опорно-рухового апарату, центральної і периферійної нервової системи, гінекологічні хвороби. Місцеві мінеральні води використовуються для лікування захворювань шлунку, печінки, жовчного міхура, кишечника, регулювання обмінних процесів.
Найстаріший в Україні дитячий оздоровчий центр знаходиться в Лузанівці. Він заснований у 1923 р. в колишньому маєтку Лузанових для порятунку дітей Одещини, що страждали від голоду, і мав назву "Сонячні табори". Ініціатори його створення - Всесвітня єврейська конференція допомоги, фонд Нансена і Червоний хрест. У 1935 р. збудовано капітальні кам'яні приміщення. Тут було створено хорошу медичну базу, яка згодом дозволила перепрофілювати цей дитячий курорт на один із найкращих у країні дитячих туберкульозних санаторіїв. Після реорганізації санаторію в 1956 р. на його базі було створено республікансь-кий піонерський табір "Молода гвардія" (з 1992 р. - дитячий центр "Молода гвардія").
В 60 км від Одеси на піщаній косі, яку з одного боку омиває солоне Чорне море, а з іншого - прісноводний Дністровський лиман, розташований кліматичний курорт Кароліно-Бугаз.
В області є 44 готелі, один мотель, два кемпінга. В Одесі розміщені комфортабельні готелі - "Чорне море", "Лондонська", "Красна", "Вікторія", "Одеса". В Ізмаїлі туристів приймає готель "Дунай", у Білгород-Дністровському - "Русь". Діють також кемпінг "Дельфін" і готельний комплекс "Турист" в Одесі, кемпінг "Кароліно" в с Затока, туристичний комплекс "Південний" у с Сергіївка, турбаза "Чорноморський дельфін" у с. Фонтанка.
В області є один заповідник. Тут функціонують також З музеї з 7 філіалами і відділами, в тому числі перший в Україні музей (створений у 1825 р.) - музей старожитностей в Одесі.
На державному обліку перебуває 7,4 тисяч пам'яток, з яких 1440 -- пам'ятки містобудування і архітектури. Переважна більшість пам'яток зосереджена в Одесі.
Одеса розташована на місці давнього татарського поселення Хаджибея (Качибея), що вперше згадується в 1415 p., - хоча перші поселення на території сучасного міста виникли приблизно 5 тис. років тому. В давніх лоціях (XII-XIV ст.), на морських картах 1311 р. зустрічається назва стоянки генуезьких суден Джінестра.
В 1794 р. царським указом започатковано будівництво портового міста для військових і торгівельних цілей. Уже на початку XIX ст. одеський порт вийшов на третє місце в Росії за вантажним оборотом (після Петербурга і Риги), а за обсягом вивезення вантажів - на друге (після Петербурга).
В 1819-1859 pp. Одеса була зоною порто-франко, тобто містом, у межах якого дозволявся вільний безмитний продаж і зберігання іноземних товарів. Цим місто значною мірою зобов'язане своєму першому градоначальнику французькому емігрантові А. Рішельє.
Місто швидко розвивалось, відповідним темпом зростала чисельність його населення: якщо в 1803 р. тут проживало 9 тис. чол., у 1861 р. - 100 тис, то в 1897 - 404 тис. чол. За цим показником Одеса вийшла на четверте місце після Петербурга, Москви, Варшави. Найвиразнішим архітектурним ансамблем міста є Приморський бульвар, - парадний морський фасад міста. Його забудова в цілому сформувалась у першій половині XIX ст. Тут споруджено пам'ятник А. Рішельє роботи скульптора І. Мартоса.
В 1833 р. споруджено будинок градоначальника графа Завадовського, який у середині XIX ст., після відповідного перепланування, було перетворено на готель "Петербурзький".
Палац генерал-губернатора Новоросії графа М. Воронцова (1824-1834 pp.) являє собою комплекс споруд, який включає палац, бельведер, стайні.
У 1837 pp. ансамбль було доповнено будівлею Старої біржи, де сьогодні міститься міськрада.
В 1837-1842 pp. побудовані знамениті Приморські сходи.
Міській музей і бібліотека, що є найстарішими в Україні, розмістилися в будівлі, спорудженій у 1883 р. (нині Археологічний музей НАН України).
В ансамбль Приморського бульвару входять також готель "Лондонський", Присутствені місця, палац Шидловського, житлові будинки.
Однією з найкрасивіших у світі вважається будівля міського театру опери і балету (1884-1887 pp.), зведена за проектом віденських архітекторів Ф.Фельнера і Г. Гельмера.
В будинку Нової біржі (1894-1899 pp.) сьогодні міститься Одеська філармонія.
Одеса є батьківщиною відомих письменників І.Бабеля, Ю.Олеші, К.Паустовського, В. Катаєва, І. Ільфа, Є. Петрова та ін. В кінці XIX ст. в місті створено Одеське літературно-артистичне товариство, яке з 1898 р. містилося в палаці Гагаріна. Тут бували відомі поети, письменники, актори, художники: І. Бунін, В. Катаєв, О. Толстой, Е. Багрицький та ін. Тут уперше було влаштовано виставку творів В. Кандинського. З 1977 р. в цьому приміщенні діє Одеський літературний музей, колекція якого налічує близько 40 тис. експонатів. Його філіал - музей-квартира О. Пушкіна. В 1823-1824 pp. у місті побував О.СПушкін.
В 1899 р. відкрито Одеський художній музей, де представлені роботи Д.Левицького, В.Тропініна, ІАйвазовського, І.Рєпіна, О.Саврасова, І.Крамського, М. Врубеля, В. Серова, М. Реріха, В. Кандинського, К. Сомова ...
Серед експонатів Одеського музею західного і східного мистецтва (створений у 1923 р.) - давньогрецька кераміка, римське скло. Широко представлене західноєвропейське мистецтво - твори видатних майстрів Італії, Голландії, Франції, Фландрії. Серед експонатів - полотна М. Караваджо.
Колекція східного мистецтва репрезентує декоративно-вжиткове мистецтво Китаю, Японії, Індії, Монголії, Тібету.
Історія Білгород-Дністровського налічує понад 2,5 тис. років. У VII ст. до н.е. греки заснували тут колонію, що мала назву Офіус (пізніше - Тіра, за давньою назвою Дністра). В першій половині І ст. до н.е. поліс входив до складу Понтійської держави Митридата Євпатора. У III ст. Тіра приходить до занепаду. Вона неодноразово зазнавала руйнувань і відбудовувалась. Через цю територію пройшли гуни, авари, болгари та інші кочові племена. У XII-XIII ст. поселення належало Галицькому князівству. На рубежі ХНІ-XIV ст. генуезькі купці розпочали тут будівництво фортеці. У XV ст. Тіра увійшла до складу Молдавської держави, де вона була найбільшим містом: на той час її населення досягало 20 тис. чол. Молдавани називали її Четатя-Албе (Біла фортеця). В 1484 р. місто перейшло під владу турків, які перейменували його на Акерман.
На скелястому правому березі Дністровського лиману у східній частині Білгород-Дністровського на місці укріплень IV-V ст. до н.е. височить фортеця.
Турецькою фортецею Ізмаїл у ході російсько-турецьких війн неодноразово оволодівали російські війська (в 1770, 1790, 1809 pp.). В її облозі в 1809 р. брав участь офіцер І. Котляревський.
В 1856 р. ізмаїльська фортеця була зруйнована: залишились тільки фундаменти і мечеть XVI ст., перебудована в XIX ст. на православний храм - Хрестовоздвиженську церкву. В центральній частині міста зберігся Покровський собор.
Українською Венецією вже на початку XIX ст. називали поселення, розташоване на лівому березі Кілійського гирла - Вилкове, засноване в середині XVIII ст. Вулиці в містечку заміняють протоки і канали, якими місцеві жителі пересуваються на човнах. Через них перекинуті дугоподібні містки загальним числом 76. Прокладені уздовж вулиць-каналів тротуари на високих сваях. Від кожної такої "вулиці" прориті менші канали до кожного двору: рибальство є основним заняттям місцевого населення.
Село Шабо стало заселятися з 1820 р. вихідцями із Швейцарії. За задумом царського уряду, тут мав бути заснований зразковий осередок виноградарства і виноробства.
Переселенці завезли сюди цінні сорти винограду: каберне, совіньйон, рислінг, мускат, шасла та ін. Були виведені і нові сорти, відповідні місцевим кліматичним умовам. Тут і сьогодні культивується понад 70 сортів винограду. Відомі в Україні вина, що виготовляються місцевим винзаводом.
З другої половини XIX ст. Шабо поступово перетворюється на курортне містечко. Тут побували Леся Українка, М. Лисенко та ін.
Нащадки колишніх швейцарських колоністів залишили Шабо в 1940 p., після приєднання Бессарабії до Радянського Союзу.
- Панкова є.В. Туристичне краєзнавство Навчальний посібник. - к.: Альтерпрес, 2003. - 171 с.
- Передмова
- Розділ і. Загальна характеристика туристичних ресурсів України
- 2.1. Природно-рекреаційні та інфраструктурні ресурси Києва
- 2.2. Історико-культурні ресурси Києва
- 3.1. Туристичні ресурси історичної Київщини
- 3.1.1. Київська область
- 3.1.2. Черкаська область
- 3.2. Туристичні ресурси історичної Волині
- 3.2.1. Волинська область
- 3.2.2. Житомирська область
- 3.2.3. Рівненська область
- 3.3. Туристичні ресурси історичного Поділля
- 3.3.1. Вінницька область
- 3.3.2. Тернопільська область
- 3.3.3. Хмельницька область
- 4.1. Туристичні ресурси Чернігівської області
- 4.2. Туристичні ресурси Полтавщини
- 5.1. Харківська область
- 5.2. Сумська область
- 6.1. Туристичні ресурси історичної Галичини
- 6.2. Туристичні ресурси Буковини
- 6.3. Туристичні ресурси Закарпаття
- 7.1. Одеська область
- 7.2. Миколаївська область
- 7.3. Херсонська область
- 7.4. Запорізька область
- 7.5. Донецька область
- 7.6. Луганська область
- 7.7. Дніпропетровська область
- 7.8. Кіровоградська область
- Література