5.1. Харківська область

Розташована в північно-східній частині України. її площа -31,4 тис. кв. км (5% території України).

Область розташована в лісостеповій і степовій зонах. Головна річка - Сіверський Донець із притоками, що відносяться до басейну Дона. Всього на території області 156 річок. До ба-сейну Дніпра належать Самара, Оріль, Ворскла та ін.

Область має 135 територій та об'єктів природно-заповідного фонду, серед яких - пам'ятки садово-паркового мистецтва Краснокутський, Наталіївський, Старомерчанський, Шарівський парки.

Харківська область має значні рекреаційні ресурси, основою яких є сприятливі кліматичні умови, мальовничі ландшафти. Наявність джерел мінеральних вод є базою для розвитку курортів, серед яких - Березівські мінеральні води і Рай-Оленівка.

В області є 39 готелів, 2 мотеля. У Харкові прийом туристів здійснюють готелі "Національ", "Мир", "Турист". На Харківщині є також кемпінг (у селищі Високе), 2 турбази (в селищах Васищеве і Комсомольське) та ін.

Харківська область має значний історико-культурний потенціал. Загальна кількість пам'яток історії, археології, містобудування і архітектури, монументального мистецтва складає 2535 одиниць. 653 пам'ятки архітектури внесено до Державного реєстру національного культурного надбання.

В області діє 15 державних музеїв і заповідників.

Харківський історичний музей засновано в 1920 р. як музей Слобідської України ім. Г. Сковороди. За обсягом і науковою цінністю зібрання музей входить до числа найбільших в країні.

Один із найстаріших українських музеїв, що володіє цінною мистецькою колекцією - Харківський художній музей, основу експозицій якого складає зібрання, започатковане в 1805 р. при Імператорському Харківському університеті. Серед його експонатів - полотна А. Дюрера, Я. ван Сореля, В.Боровиковського, Д. Левицького, В. Тропініна, Т. Шевченка, І.Айвазовського, І. Шишкіна, В. Сурікова, А. Лосенка, М. Пимоненка, Г. Нарбута, Т. Яблонської та ін.

Музей володіє найкращими в Україні колекціями голандської графіки XVII-XIX ст., робіт І. Рєпіна (серед них - "Запорожці пишуть листа турецькому султанові").

У зібранні музею народного мистецтва Слобожанщини - твори народного прикладного мистецтва, яке представлене керамікою, малярством, вишивкою, різьбленням і т. ін.

Серед найвідоміших туристичних об'єктів - літературно-меморіальний музей Г.Сковороди в селі Сковородинівка (до 1923 р. - Пан-Іванівка), де він провів останні роки свого життя і де був похований.

Місто Харків (з грудня 1919 р. до червня 1934 р. - столиця радянської України) засноване близько 1654 р. біля злиття річок Харкова, Лопані та Уди переселенцями з Лівобережної України. Місто виросло на Харківському городищі, що залишилось від давнього слов'янського поселення. Пізніше саме на цьому місці був побудований собор, а згодом - університет. Цей пагорб здобув назву університетської гірки.

В середині XVII ст. тут оселилося 587 козацьких сімей загальною чисельністю близько 2 тис. чол. Перші жителі майбутнього міста, незалежно від походження і роду занять, записувались до Харківського полку. Центром поселення була фортеця, споруджена близько 1656 р. Після приєднання до Росії в кінці XVIII ст. причорноморських територій Харків втратив значення військової фортеці і став розвиватись як великий ремісничо-торговельний центр.

У XVIII-XIX ст. Харків був українським містом. Після скасування автономії слобідських полків у місті стали оселятися російські чиновники, купці, ремісники та ін. Протягом XIX ст. чисельність його населення зросла у 20 разів.

У 1805 р. в Харкові було створено перший у наддніпрянській Україні університет. Його засновнику В. Каразіну в 1907 р. споруджено пам'ятник у місті.

Діяльність Харківського університету пов'язана з ім'ям П.Гулака-Артемовського, який був його ректором. Саме в цей період Харків здобув славу "українських Афін". В університеті починав свою наукову діяльність І.Мечников. Тут працювали відомі математики М. Остроградський, О.Ляпунов, один із засновників фізичної хімії М. Бекетов і багато інших видатних учених. Професором Харківського університету був болгарин Марин Дринов - міністр освіти Болгарії, член Петербурзької Академії наук, автор численних наукових праць з історії південнослов'янських народів.

Харківський університет закінчив М.І. Костомаров.

Становлення української журналістики пов'язане з Харковом, Харківським університетом, створення якого супроводжувалось заснуванням у 1805 р. друкарні.

В 1805 р. в Харкові було засновано першу гімназію.

У 1789 р. створений Харківський вільний театр, на сцені якого грав М.С.Щепкін. Директором театру в 1812-1821 pp. був Г.Ф.Квітка - Основ'яненко - Григорій Квітка, що народився на околиці Харкова, на хуторі Основа. Він також один із засновників Харківського інституту шляхетних дівчат.

У Харкові народився письменник, композитор, етнограф, режисер Гнат Хоткевич. Тут він закінчив технологічний інститут (нині - політехнічний університет). У 1895 році Г. Хоткевич організував селянський театр у с Деркачі поблизу Харкова, в 1901 р. - перший Український робітничий театр.

Найдавнішою спорудою Харкова є Покровський собор (1689), збудований у стилі українського бароко. В 1786 р. до Покровського монастиря перенесено чудотворну Озерянську ікону, що вважалася заступницею населення Слобідської України.

До пам'яток XVIII ст. належать Успенський собор, Провіантська крамниця, Катерининський палац, деякі житлові будинки. Губернаторський палац - перша з великих цивільній споруд міста, зведена в 1777 p., - функціонує як університетський корпус.

В XIX ст. зведено дзвіницю Успенського собору, архієрейський будинок на території Покровського монастиря, церкви Троїцьку, Пантелеймона, Іоанна Предтечі, костьол, караїмську кенасу, комплекси споруд університету і технологічного інституту, будинок міського драматичного театру.

У XX ст. тут були споруджені Благовіщенський собор, Казанська (Серафимівська), Озерянська і Трьохсвятительська церкви, синагога, будинки громадської бібліотеки, художнього училища (нині - художньо-промисловий інститут).

У місті діють літературний, аерокосмічний музеї, музей природи.

В 1663 р. українськими козаками-переселенцями з Черкащини заснована фортеця, названа Балаклією. Фортеця була центром однойменного полку (1668-1677 pp.), який пізніше увійшов до складу Харківського.

До найдавніших міст Харківщини належить Ізюм. На цьому місці виявлені стоянки епохи мезоліту і неоліту. В період Київської Русі тут також було поселення, зруйноване кочівниками у XII ст. Ізюмська сакма згадується в літописі під 1571 p., Ізюмський окоп - під 1651 р. У документах 1680 р. поселення іменується Ізюмським городком, що був невеликою фортецею, заснованою українськими козаками на чолі з Яковом Черніговцем. В 1685-1765 pp. Ізюм був центром однойменного козацького полку.

У місті діє краєзнавчий музей, заснований у 1920 р. В Ізюмі збереглися три храми: Спасо-Преображенський собор (1684 p.), що є найстарішою в області пам'яткою архітектури такого типу, Миколаївська (1809-1823 pp.) та Вознесенська (1819-1826 pp.) церкви.

Старовинний Чугуїв, розташований по обидва береги Сіверського Дінця, теж виник як фортеця. Чугуєве городище вперше згадується в 1627 р. Перша спроба заснування на його місці козацького поселення вихідцями з Правобережжя відноситься до 1638 р. Після цього українські козаки з'явились під Чугуєвом уже після Білоцерківського договору 1651 року.

В 1696 р. за наказом Петра І в цей регіон було переселено 1,5 тис. калмиків, а пізніше - взятих у полон під час Семилітньої війни солдатів пруської армії, які стали займатися ремеслами і сільським господарством. Згодом тут стали селитися колишні каторжани.

В 1662 р. в Чугуєві було закладено "Государів виноградний сад" площею понад 5 тис десятин - один із найбільших в Україні. Значні території були зайняті під баштани.

В 1818-1857 pp. Чугуїв був центром округу, що складався з військових поселень. їх мешканці змушені були поєднувати військову службу з веденням сільського господарства. В 1819 р. чугуївські поселенці, протестуючи проти непосильного гніту, підняли повстання.

В 1844 р. в Чугуєві в сім'ї військового поселенця народився І. Рєпін, який здобув у рідному місті початкову загальну і художню освіту. В 1914 р. він заклав тут "Діловий двір", що мислився ним як центр художньої освіти. В будинку, де в 1876-1877 pp. жив І. Рєпін, нині діє художньо-меморіальний музей. У місті збереглися споруди XVIII ст.: міська управа, колишнє військове училище, казарма. Пам'ятки XIX ст. представлені Покровським собором, Преображенською церквою, приміщеннями штабу військових поселень (1830p.), школи, житловим будинком, торговими рядами.

У селищі Володимирівна збереглась церква Спаса, споруджена на кошти українського цукрозаводчика П. Харитоненка, відомого мецената, колекціонера. Для експонування свого зібрання давньоруського іконопису він збудував у маєтку Наталка споруду, стилізовану під давньоруську церковну архітектуру, за проектом О. Щусєва.

В числі авторів скульптурного декору, який прикрасив інтер'єр споруди - відомий скульптор С.Коньонков, якому належить рельєф "Розп'яття". У радянський період храм зазнав серйозних пошкоджень, інтер'єри були фактично знищені.

На Слобожанщині збереглось кілька палацово-паркових комплексів. У селі Старий Мерчик уціліла садиба XVIII ст., ансамбль якої включає палац, службовий корпус, два флігелі, комору, парк. Збереглись також кам'яні ворота.

Садиба XIX ст. в місті Люботині оточена мальовничим парком. Крім палацу з елементами класицизму і готики, тут збереглись Миколаївська церква і службовий корпус.

Садиби XIX ст. збереглись також у Рокитному, Володимирівці, Шарівці, Великому Бурлуці, Малижному, Руських Тишках.