Розлучення
За нормами звичаєвого права шлюб розглядався як громадянська угода, що її, як і кожну угоду, можна було укладати і розривати. Розірвання шлюбу в документах XVI — XVIII ст. називалося по-різному: в одних випадках "розвод" (дуже рідко), "розлученьє", "розпуст", "розпущеньє (або визволеньє) з малженства", в інших "розстаньє", а у міщан — "розлука". До введення церковної форми шлюбу розлучення здійснювалося після внесення відповідної суми старості через цивільний (земський, гродський) суд.
У житті при розірванні шлюбів подружжя керувалося не так канонічними і державними правилами, як традиційними, "місцевими" звичаями. У судових книгах, починаючи з середини XVI ст., є достатньо документальних даних про те, як відбувалося в ті часи розлучення.
Отже, розлучення, як правило, відбувалося без участі церковної влади, проте під наглядом світських властей. Траплялося, що розлучення здійснювалося не перед урядом, а просто в сімейному колі, у присутності родичів і знайомих, перед якими чоловік і жінка заявляли, що вони "одностайно", за взаємною домовленістю і згодою дають один одному "розпуст з малженства". На такій родинній нараді вирішувалися майнові справи подружжя, пов’язані з приданим і віном: придане забирала з собою жінка, повертаючись до своєї родини, віно залишалося чоловікові.
Незгоди, сварки в подружньому житті визнавалися цілком достатнім і досить звичним на той час мотивом для розлучення, що аж ніяк не вписувалося в канонічні рамки. Таких розлучень переважна більшість. Надзвичайно рідко, та все ж траплялися випадки, коли сім’я розпадалася з іншої причини.
Одразу слід зазначити, що ставлення до міжнаціональних шлюбів у тогочасному українському суспільстві було неоднозначним. Такі шлюби практикувалися більше серед вищих станів, що було пов’язане передусім із прагненням одержати всі ті привілеї, якими користувалася шляхта польських земель, навіть шляхом одруження. У народі виявлялося негативне ставлення до міжнаціональних шлюбів, що було одним із засобів збереження національних традицій, проявом вірності вірі батьків, природного почуття етнічного самозбереження. Такими були об’єктивні причини. Суб’єктивні ж зумовлювалися відмінностями внутрісімейних традицій, взаємостосунків між членами родини, норм поведінки, моралі, поглядів на місце і роль жінки у родині, на виховання дітей тощо. Зрештою, і самим побутом, укладом сім’ї не тільки в межах етносу, а й кожної етнографічної групи. Тому повідомлення про одруження з представниками різних національностей зустрічаються в документах украй рідко. Уникання, що не було але ніяк ворожістю, в народному середовищі (не тільки українському) національно змішаних шлюбів на територіях, заселених різними етнічними групами, зазначали етнографи і наприкінці XIX ст.
Значно пізніші етнографічні записи XIX — початку XX ст. з різних реґіонів України свідчать про поширеність у народному побуті багатьох сторін звичаєво-правових норм у сімейно-шлюбних відносинах, сімейних звичаїв та обрядів, що були характерні для періоду XVI — XVII ст., які зберіг і проніс через століття поневолений, територіально роз’єднаний народ як частину етнічної самобутності.
- 18. Історичні типи і форми української сім'ї
- 19. Структура і функції сім’ї. Розлучення.
- Розлучення
- 21. Жінка в сім’ї. Придане. Віно.
- 22. Становище вдови. Невістка в сім’ї
- 39. Водний транспорт
- 40. Сухопутні шляхи сполучення і транспорт
- 4. Етнографічне районування України
- Етнографічні групи українців
- Литвини
- Поліщуки
- Черкаси
- 10. Антропологічні дослідження українців
- 11. Сучасні антропологічні типи українців.
- 12. Структура і функції громади. Молодіжні громади й ініціації.
- Молодіжні громади й ініціації.
- 13. Громадське самоврядування
- 14. Звичаєві норми спілкування. Традиційна етика громадського життя. Традиції колективної взаємодопомоги. Звичаєві норми спілкування.
- Традиційна взаємодопомога
- 15. Осередки громадського дозвілля
- 16. Система спорідненості українців.
- 26. Типи і форми сільських поселень.
- 27. Селянський двір
- 28. Українська хата та інтер’єр
- 29. Господарські будівлі та виробничі споруди.
- Виробничі споруди
- 30. Будівлі громадського центру
- 32.Вівчарство та скотарство українців.
- 33. Птахівництво та бджільництво.
- 34. Мисливство, рибальство та збиральництво.
- 35. Чумацтво лісорубство, виробництво вугілля,
- 37. Художні промисли українців:
- 41. Повсякденне харчування українців.
- 42. Харчові заборони й обмеження українців.
- 43. Обрядово-рітуальна їжа українців
- 44. Етапи формування календарно-побутова обрядовість
- 45. Обрядовість зимового циклу
- 49.Весняні свята та обряди
- 47. Літні свята
- 48. Осінні звичаї та обряди
- 49. Народженням дитини та звичаї й обряди
- 51. Шлюбні звичаї
- 52. Похоронні та поминальні звичаї і обряди
- 53. Загальні відомості про одяг
- 54. Найдавніший одяг на теренах України
- 55. Вбрання в Україні-Русі X—XIII ст.
- 56. Український народний стрій XIV— XVIII ст.
- 57. Регіональні риси традиційного вбрання українців XIX — початку XX ст.
- 58. Українське весільне вбрання