10. Антропологічні дослідження українців

Перші ґрунтовні етно-антропологічні дослідження української людності здійснив Хв. Вовк, який висловив думку про належність українців до виділеної Й.Денікером і названої ним же адріатичною, великої південної групи великих зростом і темних брахіцефалів, яку з антропологічного погляду можна було б назвати просто слов’янською. Підсумком антропологічних досліджень Х.Вовком понад 40 територіальних груп українців став розділ «Антропологічні особливості українського народу» у ІІ т. фундаментальної праці «Український народ у його минулому й сьогоденні» (1916) де він відзначав відносну фізичну одноманітність українського народу та належність його до адріатичної (чи динарської) раси, поширеної також серед південних та частини західних слов’ян. Фізичні риси, характерні для більшості українців, вчений назвав українським антропологічним типом. Він писав, що українці є досить одноманітним народом, темноволосим, темнооким, вищим за середній зріст чи високого зросту, брахіцефальне, порівняно високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками, що відхилиння від українського антропологічного типу є незначними і спостерігаються лише на периферії етнічної території.

На думку В.Дяченка, висловлену за підсумками ґрунтовних досліджень у праці «Антропологічний склад українського народу» (1965), на етнічній території українців виділяється 5 антропологічних областей: центральноукраїнська, карпатська, нижньодніпровсько-прутська, валдайська (чи деснянська), ільменсько-дніпровська. 4 з них (крім карпатської) він знайшов відповідники в Білорусі та Росії. Важливо, що між усіма антропологічними областями України немає виразних відмінностей і різких переходів, що середні показники людності усіх виділених областей досить близькі з показниками найчисельнішої центральноукраїнської області (вона охоплює більшість українців).

Аналіз варіацій одонтологічних ознак серед українців, зроблений Сегедою С. у праці «Украинцы» (Див. Этническая одонтология СССР, 1979) дає підстави виділити 3 територіальних комплекси — різновиди середньоєвропейського типу — наддніпрянський матуризований (тобто масивний), наддніпрянський грацилізований (тобто менш масивний) та карпатський. Аналіз варіацій дерматогліфічних ознак і попарне зіставлення обстежених популяцій за методом СТВ показали, що територіальні відмінності серед українців за цими ознаками є помірними, що існує 3 зони, мешканцям яких властиве неоднакове поєднання провідних расово-діагностичних ознак шкірного рельєфу: північна, середньоукраїнська, південна.

Є.Данилова, підсумовуючи ґрунтовні гематологічні дослідження у праці «Гематологічна типологія українського народу у зв’язку з питаннями етногенезу» (1971), на підставі варіацій груп крові ABO, Rh, MN виділила в Україні 5 геногеографічних областей: центральноукраїнську, південно-східну, карпатську, поліську, деснянську. 4 з них вона віднесла до великої східноєвропейської зони, та 1 — карпатську, до північнобалкансько-карпатської зони. Крім близькості за гематологічними маркерами з сусідніми та спорідненими народами (болгарами, гагаузами, молдованами, північно-східними румунами, угорцями, словаками, сербами, боснійцями, поляками, білорусами, росіянами) зазначалося, що існують певні аналогії між гематологічними комплексами різних територіальних груп українців та деяких прибалтійських популяцій.

За всіма морфофізіологічними ознаками українці належать до типових представників великої європеоїдної раси. На думку С. Сегеди, українці, «займаючи проміжне становище між північними та південними європеоїдами, вони більшою мірою тяжіють до останніх». Відхилення від комплексу притаманних більшості українців фізичних ознак дозволяють виокремити локальні антропологічні варіанти у Карпатах, на Буковині, на Нижньому Дніпрі. Наявні одонтологічні, дерматогліфічні та гематологічні відмінності між різними територіальними групами українців також не суперечать висновку про відносну антропологічну однорідність українців. Сучасні українці з антропологічного погляду однорідніші за інші найчисельніші європейські народи — за німців, французів, італійців, а також за росіян чи китайців.

Антропологічний склад українського народу свідчить про бурхливі етногенетичні процеси і відносно стале відтворення генофонду (у поліських районах з найархаїчнішими расовими ознаками людності). Фізичні риси сучасних українців сформувалися на основі морфологічних рис людності Русі, яка успадкувала риси давнішої людності території України. На думку антропологів біогенетична спадковість простежується в Середній Наддніпрянщині від племен доби бронзи до скіфів лісостепу, далі до праслов’янської людності черняхівської культури, потім до давньоруської людності і до сучасних українців.