56. Український народний стрій XIV— XVIII ст.

У XIV—XVI ст. З'являються нові форми одягу, котрі вирізняють той чи інший стан.

Вбрання української шляхти і заможних городян. Верхнім одягом заможних міщан і шляхти був оздоблений шовковими шнурами. В одному з реєстрів викраденого майна згадується сукман із муравського сукна з нашитими на ньому червоними і чорними шнурами. Гардероб заможних включав однобортні та двобортні жупани. Серед українського міщанства побутувала також сукняна плащоподібна ферезія, прикрашена на грудях петлицями, а також плащоподібне сукняне вбрання з каптуром («ярмак», «опанча»). Подекуди таке вбрання називали «гунею», а одяг з відлогою (каптуром) — «кереєю». Зимою шляхтичі носили делію, пошиту з оксамиту або дорогого тонкого, найчастіше зеленого, сукна, підбиту дорогим хутром (ведмедя, вовка, куниці, соболя, горностая), з великим хутряним коміром, прикрашену золотими або срібними шнурами. Плащоподібний безрукавий одяг застібали коштовною оздобою («аграфою», «клямрою») на правому плечі.Поширеним зимовим одягом були хутряні кожухи і шуби. Хутро покривали дорогими тканинами. Застібали верхній одяг ґудзиками з коштовних металів. Як правило одяг людей вищих станів включав спідній жупан. Поверх жупана одягали ферезію, керею чи будь-яке інше вбрання. Всюди в Україні поверх жупана носили каптан — «кунтуш».

Верхній одяг міщани підперізували золототканими литими або срібними вузькими, зіставленими з окремих ланок, поясами, іноді оздобленими коштовним камінням.

Одяг запорізького козацтва включав білу сорочку, шаровари, часто оздоблені широким золотим позументом уздовж бокових швів, пояс, черкеску, сукняний напівкунтуш, каптан, жупан, виготовлений з грубого сукна, хутряну шапку з чорних лисиць, шапку із шликом, який закінчувався золотою китицею, чоботи.

Головні убори козаків найхарактернішою була шапка з високою смушевою околицею і сукняним червоним або зеленим верхом, оздобленим навхрест золотим позументом. Шлик завершувався золотою китичкою. Серед козаків були поширені шапки різної висоти, циліндричні з плоским і опуклим наголовком. Найчастіше ці шапки були трофейними. У козацької старшини побутували шапки з розрізом на околиці. Гетьмани носили невисоку і облягаючу голову шапку-султанку, облямовану дорогим хутром, на якій над чолом прикріплювали спеціальною оздобою (аграфою) дві пір'їни.

Сорочки одягали білі, полотняні, домашнього виготовлення, або шовкові.

Поясним одягом служили шаровари: саєтові, тобто сукняні, нанкові (щільноткана крамна або домашнього виготовлення тканина) червоні, сині, зелені, а також шкіряні, з кишенями, облямованими золотим позументом.

Верхнім одягом у козаків були чемерки, жупани, каптани (кунтуші), шуби. Чемерки, жупани виготовляли з дорогого червоного, вишневого, синього сукна або із шовковистої штофної візерункової тканини.

Взуттям служили сап'янові чоботи (жовті, зелені, червоні) с золотими, срібними або мідними підківками. Халяви чобіт були прикриті шароварами. З-під них виглядали тільки передки чобіт з вузькими і загнутими догори носками.

Гетьман носив поверх жупана і кунтуша червону, підбиту дорогим хутром бурку з великим хутряним коміром, скріпленим аграфою. Поли бурки також обшивали золотою тасьмою.

Одяг заможних городянок і шляхтянок Для його виготовлення використовували алтабас, брокат, камку, китайку, фаландиш, адамашок. Заможні городянки, як і селянки, носили сорочку, плахту, вузьку запаску, фартух.

Поясне вбрання — спідниці — шили з дорогих тканин: шовку, оксамиту, тафти. Дівчата-шляхтянки спереду до спідниці чіпляли візерунковий фартух. Отже, у XVII—XVIII ст. традиції українського народного костюма зберігаються навіть в одязі шляхтянок.

Верхній одяг шляхтянок Це довгий з рукавами одяг з відкладним коміром або з великим вирізом для шиї. Сукні вишивалися шовком або оздоблювалися кольоровим шнуром, тасьмою.

Байбарак — це сукня з розхилом піл від горловини донизу. Його виготовляли з тонкої вовняної тканини і обшивали тасьмою або дорогоцінним, найчастіше бобровим хутром.

Каптан (кавтан) — одяг з фалдами, який повторює крій свити з прохідкою. Найчастіше виготовляли з синього, зеленого або малинового сукна з шалеподібним коміром і манжетами на рукавах. Підкладку робили з білого або червоного шовку. Поли каптана, комір, вилоги на рукавах облямовували парчею.

У холодну пору шляхтянки і заможні городянки одягали поверх каптана футерко. Це зелена шуба з довгими рукавами, підбита дорогим хутром лисиці, куниці, білки. Її носили накинутою на спину, не одягаючи руки в рукави.

Вбрання селян.Одяг селян не залежав від примхів моди так, як одяг шляхти і замолених городян.

Чоловіче вбрання. Зачіска.В Україні чоловіки знали чотири способи підстригання волосся: «у кружок» і «під макитру».

Головні убори Найпоширенішими головними уборами були смушева шапка і капелюх. Шапки були різноманітні за формою і назвами. Повстяні й сукняні високі головні убори називали «ковпаками». Найпоширенішою була висока конічної форми смушева шапка. На території правобережної України селяни носили ще й різні за висотою шапки циліндричної форми. Шапки з квадратним верхом були запозичені, їх виготовляли із сукна або овечого хутра.

Натільний одяг. г. Чоловічий селянський стрій включав білу полотняну сорочку трьох типів: тунікоподібну, з поликами на кокетці. Найдавніший тип сорочки — тунікоподібний. У боки такої сорочки вставляли прямі або розширені донизу клини.

Поясний одяг — штани були двох типів: з широкими штанинами і вузькими. Неширокі штани, які кроїлися з двох прямих перегнутих полотнищ, з'єднаних прямокутною вставкою.

Пояс.У талії штани стягувалися мотузком («очкуром»). Крім того, носили різні за шириною шкіряні пояси. У XVI— XVIII ст. в Україні побутували старовинні чумацькі череси — довгий шкіряний пояс з пряжкою на одному кінці та ремінцем на другому. Черес був своєрідним сховком, кишенею, де чумаки зберігали гроші, а також обладунком.

Нагрудний одяг.початку безрукавки виготовляли нерозпашними, з розрізом для голови. Потім у буковинських і бойківських безрукавках збоку робили розріз і зав'язували шнурком під правою рукою. Справжніми мистецькими витворами, синтезом багатьох технологій і технік вважаються хутряні безрукавки карпатських горців: гуцулів, бойків, лемків.

Верхній одяг чоловіків, переважно сукняний, складався з традиційних компонентів: свита, сердак, опанча, кирея, бурка У центральних і південних областях України верхнім одягом служила свита. Похідними від неї були кирея, кобеняк, опанча. Свита була трьох типів, залежно від крою спинки: прямий без складок на спині; з прохідкою (не займана складками площина); спинка рясована, без прохідки (чумерка, чемерка, чекмень, черкеска).

Верхній зимовий одяг — кожухи носили в Україні всюди. Різнилися вони довжиною і оздобленням, а також формою крою коміра: від невисокої стійки до великого, який закривав спину. Кожухи декорували хутром, вишивкою, аплікацією.

Взуття. Універсальним взуттям, як і раніше, у селян були постоли, личаки, черевики, чоботи.

Жіноче вбрання.Сорочка. Основою жіночого строю була полотняна довга сорочка: тунікоподібна, з поликами і на кокетці. Жіночі сорочки не відрізнялися за кроєм від чоловічих. Вони були іншими за довжиною і багатшими на оздоби.

Запаски існували двох видів. Вужчі, які мають у верхній частині зав'язки, носять одразу дві: одну - спереду, другу ззаду. Інший тип запаски - широка. Нею обгортаю стан ззаду, а кінці сходяться спереду. Спереду одягають попередницю. Колір запаски буває червоний, синій, червоно-білий. Гуцули і бойки мають запаски яскравіших кольорів ткалися вони з вовни в суміші з шовковими нитками, а часом і металевими (срібними і золотими) нитками.

Дерга («джерга») виготовлялася з грубого сукна. Це робочий одяг - спеціально виткане полотнище, яким обгортали стан, утримувалося поясом або крайкою.

Спідниця з'явилася на східних землях України в кінці козацького періоду, у XVIII ст. На західних теренах вона була відома значно раніше. Спідниці шили із різних тканин: полотна, оздобленого вибійкою, різних привозних матеріалів, тканих із тонких або грубих вовняних ниток, — однотонні, у поздовжні пасочки, в клітинку.

Нагрудний одяг. Жінки, як і чоловіки, носили теплі хутряні або сукняні безрукавки. Важливим компонентом жіночого строю була корсетка («кірсетка», «керсетка»). Корсетки шили з тонкої вовняної тканини, оксамиту, шовку. їх оздоблювали вишивкою, намистинами, аплікацією з тканини, декоративними швами.

Верхній одяг. Жінки-селянки, як і чоловіки, носили свити із сукна. За кроєм жіноча свита була такою ж, як і чоловіча, вирізнялася тільки багатшим оздобленням. У всіх селянок побутували короткі куртки, капоти, гуні, бурнуси.

Чемліт у жіночому строї з'явився пізніше. Його шили з тонкого фабричного білого сукна, з коміром та манжетами, оздобленими чорним оксамитом, а часом і вишитими барвистими вовняними нитками. Спинка чемліта має підріз і зібрана від стану в складки.

Юпка — це верхній жіночий одяг з черкесину, китайки, байки. За кроєм юпка нагадує корсетку, але з рукавами. Бувають юпки з кроєм у три, п'ять, сім «вусів»-складок. Колись «вуса» вважали прикметою заможності: чим багатша жінка або дівчина, тим більше «вусів» було в її одязі. За козацьких часів юпка оздоблювалася золотим позументом. Байкові юпки шили з зеленої, червоної, синьої тканини.

Прикраси. Найпоширенішою в Україні жіночою прикрасою було добре коралове намисто. У багатьох регіонах носили намисто із дутого скла. Відзначалися різноманітністю прикраси з металу. Заможні дівчата прикрашали себе дукатами, лічманами, згардами, силянками. Лічман — металева (срібна) кокарда з підвіскою. Згарда — намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик. Дуже багато виробів виготовляли в західних областях України з дрібного бісеру.

Дробинка («ланка», «силянка», «лучка», «ґердан», «криза»)— прикраса, виготовлена у вигляді стрічки, із срібних кольорових намистинок («пацьорок»). На обох кінцях виплетена стрічка має тороки, за допомогою яких вона пов'язується на шиї.

Шелести — шийна прикраса, яка також поширена у гуцулів. Це металеві дзвіночки або листочки, нанизані на ремінчик чи дротик.

У козацькі часи було популярним також намисто з бурштину. До прикрас слід віднести і пряжки-чепраги.

Намисто носили в будні й свята. В будні вбирали один разок, а в свято — скільки хто мав. Старші жінки одягали, як правило, один разок намиста.