Етнографічні групи українців
1) Верховинці (Бойки) етнографічна група українського етносу, що розселена по обидва узбіччя середньої частини Українських Карпат. Бойківщина займає Високі Бескиди, східну частину Середніх Бескидів, західну частину Горганів та Центрально-Карпатську улоговину, що на півдні до них прилягає. Межа етнографічної території бойків пролягає між ріками Сяном і Лімницею на північному заході Українських Карпат, між ріками Уж і Торцем в південно-західній частині Закарпатської області.
За сучасним адміністративно-територіальним поділом Бойківщина охоплює південно-західну частину Рожнятівського і майже весь Долинський (за винятком його північної окраїни) райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну частину Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської області. Вона займає територію близько 8 тис. кв.км.
Найбільш поширеною є думка, що бойки є нащадками давнього слов’янського племені білих хорватів, що селилось в Українських Карпатах і яких князь Володимир Великий приєднав до Київської держави. Походження самоназви “бойки” вченими ще повністю нез’ясовано.
Бойки з давніх часів займалися скотарством (розведенням волів, овець) а в новіших часах - землеробством (вирощуванням вівса, картоплі) та скотарством молочного напрямку. До додаткових занять бойків належали роботи на лісорозробках, нафтових промислах, збирання та збут ягід і грибів, розведення в окремих місцях садів.
2) Гуцули як етнографічна група, мають свою гуцульську говірку, виділяються красивим гуцульським одягом, своєрідною народною архітектурою, звичаями, традиціями, багатим розмаїтим фольклором, широким розвитком народних ремесел. Вони мають свою етнографічну територію, яка умовно була окреслена у кінці XIX-початку XX ст. на основі тривалих етнографічних та мовно-діалектичних досліджень. Відповідно було встановлено схематичні межі території, заселеної гуцулами. Так, на заході границя з бойками проходила по р.Лімниці, в Закарпатті - верхів’ями річок Берестянки, Турбату, Тересви, долині Малої Шопурки до її злиття з Тисою, а на півдні ця лінія проходить до державного кордону. На півночі та північному сході від Лімниці межа пересікає Бистрицю Солотвинську та Надвірнянську, через село Пасічну йде на Делятин, Яблунів, Косів, Вижницю, Берегомет, Красноїльськ до кордону з Румунією.
Гуцульщина за сучасним адміністративно-територіальним поділом займає південну частину Надвірнянського, Косівського районів та весь Верховинський район Івано-Франківської області, південну частину Вижницького району і Путильський район Чернівецької області та Рахівський район Закарпатської області. Її територія складає 6.5 тис. кв.км. Всю нинішню Гуцульщину можна поділити на Галицьку (2.9 тис.кв.км), Буковинську (2.2 тис.кв.км) та Закарпатську (1.4 тис.кв.км).
Лемки- етнографічна група українських горян, яка до 1947 р. жила по обох боках Карпатського хребта і державних кордонів (до 1772 р. - польсько-угорського, а з 1919 р. - польсько-чехословацького). Їхня територія виступає півостровом між польською і словацькою етнографічною територією завдовжки 140 км і завширшки 25-50 км.
Територія галицької Лемківщини до 1946 р. займала південну частину таких повітів як Новосандецького, Горлицького, Ясельського, Коростянського, Саніцького, південний захід Ліського і 4 села Новоторзького площею близько 3.5 тис.кв.км. На цій території проживало 200 тис.осіб, в т.ч. 160 тис. українців (1939 р.), які жили близько в 300 селах. Закарпатська Лемківщина займає більшість Пряшівщини - близько 3 тис. кв.км і 110 тис. мешканців та ряд етнографічних островів. Згідно польсько-радянського договору від 16.08.1945 р., що визначив польсько-радянський кордон, остаточно було віддано Польщі всю північну Лемківщину і проведено взаємний обмін населенням між Польщею і УРСР. До половини 1946 р. більшу частину лемків (близько 80 %) було виселено в Україну, переважно в її західні області та частково у крайні східні.
Основним заняттям лемків з давніх давен було сільське господарство переважно для власних потреб. До 1914 р. важливим тут був випас волів та овець. Після скасування сервітутів та обмеження випасу по лісах тваринництво занепало і набрало молочного напрямку. В цей час піднялось рослинництво (овес, картопля, льон, на півночі Сяніччини - жито і пшениця). Допоміжними заняттями на Лемківщині були ткацтво, деревообробка (виробництво гонти, ложкарство), каменярство. До 1914 р. досить поширеними були сезонні мандрівки на жнива до Угорщини, а також еміграція на заробітки до Америки. Лемки, які жили біля курортів, працювали в прислузі, продавали молочні продукти, гриби, ягоди.
- 18. Історичні типи і форми української сім'ї
- 19. Структура і функції сім’ї. Розлучення.
- Розлучення
- 21. Жінка в сім’ї. Придане. Віно.
- 22. Становище вдови. Невістка в сім’ї
- 39. Водний транспорт
- 40. Сухопутні шляхи сполучення і транспорт
- 4. Етнографічне районування України
- Етнографічні групи українців
- Литвини
- Поліщуки
- Черкаси
- 10. Антропологічні дослідження українців
- 11. Сучасні антропологічні типи українців.
- 12. Структура і функції громади. Молодіжні громади й ініціації.
- Молодіжні громади й ініціації.
- 13. Громадське самоврядування
- 14. Звичаєві норми спілкування. Традиційна етика громадського життя. Традиції колективної взаємодопомоги. Звичаєві норми спілкування.
- Традиційна взаємодопомога
- 15. Осередки громадського дозвілля
- 16. Система спорідненості українців.
- 26. Типи і форми сільських поселень.
- 27. Селянський двір
- 28. Українська хата та інтер’єр
- 29. Господарські будівлі та виробничі споруди.
- Виробничі споруди
- 30. Будівлі громадського центру
- 32.Вівчарство та скотарство українців.
- 33. Птахівництво та бджільництво.
- 34. Мисливство, рибальство та збиральництво.
- 35. Чумацтво лісорубство, виробництво вугілля,
- 37. Художні промисли українців:
- 41. Повсякденне харчування українців.
- 42. Харчові заборони й обмеження українців.
- 43. Обрядово-рітуальна їжа українців
- 44. Етапи формування календарно-побутова обрядовість
- 45. Обрядовість зимового циклу
- 49.Весняні свята та обряди
- 47. Літні свята
- 48. Осінні звичаї та обряди
- 49. Народженням дитини та звичаї й обряди
- 51. Шлюбні звичаї
- 52. Похоронні та поминальні звичаї і обряди
- 53. Загальні відомості про одяг
- 54. Найдавніший одяг на теренах України
- 55. Вбрання в Україні-Русі X—XIII ст.
- 56. Український народний стрій XIV— XVIII ст.
- 57. Регіональні риси традиційного вбрання українців XIX — початку XX ст.
- 58. Українське весільне вбрання