19. Структура і функції сім’ї. Розлучення.

Структура сім'ї— це спосіб і організація зв'язків між її складовими частинами (батьками, дітьми, подружжям і т. ін.), характер їх взаємовідносин у процесі життєдіяльності, типи авторитету.

Сільські сім'ї поділяютьсяна селянські, сім'ї заробітчан і сім'ї інтелігенції. Оскільки сімей сільської інтелігенції було вкрай мало, то основну увагу при детальнішій характеристиці зосередимо на селянській та заробітчанській сім'ях.

Міські сім'ї можна поділитина робітничі, сім'ї службовців і сім'ї інтелігенції. Знову ж таки через дискримінаційну політику завойовників України, орієнтовану на недопущення українців до навчання у вищих навчальних закладах, протягом століть сім'ї інтелігенції складали невелику частину серед інших.

В другій половині XIX — на початку XX ст., переважна більшість населення залишалася сільськогосподарською. Однак розвиток української сім'ї у цей період відбувався у напрямку збільшення кількості робітничих сімей. Це спричинювало зменшення складніших типів сім'ї та зростання питомої ваги простих сімей.

На початку свого виникнення робітнича та заробітчанська сім'ї мало чим відрізнялися від селянської. Більшість членів таких сімей не втрачали зв'язків із сільськогосподарським виробництвом.

Уже на початку XX ст. сім'я кадрових робітників істотно відрізнялась від селянської. За типом вона була здебільшого простою і, як виняток, траплялися розширені чи складні сім'ї. Кількість дітей у ній була меншою, аніж у селянській.

Селянська сім'я залишається доволі замкненою виробничо-споживчою одиницею з дотриманням усіх традиційних культурних звичаїв і обрядів. Робітнича сім'я стає більш залежною від держави і відкритою для різних впливів, у тому числі таких негативних, як мовна і культурна асиміляція у часи окупаційних режимів: австрійського, польського, російського та ін.

За даними Всеросійського перепису населення 1897 p., в Україні змішані сім'ї становили лише 2,7 %. їх кількість була значно більшою в містах, ніж у селах. Таким чином, українська традиційна сім'я була в абсолютній більшості однонаціональною.

Сім'ї інтелігенції та робітників у місті, як правило, були малочисельними. Дітонароджуваність у них становила в середньому 2—3 особи. Значно нижчим був і показник дитячої смертності.

Функції сім'ї — це обов'язки і завдання кожного її члена стосовно один до одного і суспільства в цілому. Шість функцій, що забезпечували повноцінне існування сім'ї як соціального інституту та соціально-психологічної групи: економічну, виховну, етнічного відтворення, природного відтворення, сексуально-емоційну і експресивно-рекреаційну.

Економічна функція української сім'ї забезпечувала матеріальні засади її існування, організацію домашньої праці та споживання. В основі організації виробничої діяльності української сім'ї лежав статево-віковий розподіл праці.

Чоловічі й жіночі роботи можна поділити на сезонні та постійні, щоденні. Постійними обов'язками чоловіка, наприклад, у західній частині Поділля, були: виконувати всю роботу в полі; доглядати за кіньми; привезти дрова з лісу; забезпечити будівельним матеріалом, камінням під забудову; відбути шарварок (спільна робота з односельцями на ремонті дороги); доглядати за садом, огорожею коло обійстя; ремонтувати і набувати сільськогосподарський реманент; доглядати за бджолами; брати ліцензію на вирощування тютюну та ходити коло нього; позичати гроші; сплачувати податки; ходити на раду і взагалі репрезентувати сім'ю перед світською та церковною владою.

Якщо чоловік більшість робіт виконував поза хатою, то жінка — навпаки. Постійними хатніми обов'язками жінки були: дітей доглядати, варити, пекти, обшивати сім'ю, вишивати, прясти, ткати, прати, хату прибирати, доглядати худобу, птаство.

В українських селянських сім'ях існували роботи, які виконувалися спільно. Господар і господиня могли разом копати город і викопувати картоплю.

Активними помічниками дорослих були діти. П'ятирічних дітей починали залучати до різної хатньої роботи. З шести років вони починали скотарити. Сільський хлопець від восьми до чотирнадцяти років зранку вже годував, поїв овець, коней, корів, чистив їх.

Виховна функціяслугує для передачі дітям батьківського досвіду, культурної спадщини і сприяє формуванню у них ціннісних орієнтацій в житті.

До б—7 років дівчата і хлопці були під опікою матері та виконували приблизно однакову роботу — пасли овець, свиней, гусей. У цей же час їх починали залучати до різних занять: хлопці допомагали батькові коло худоби, а дівчата — мамі коло печі, мити посуд, замітати хату. Трохи старші діти вже виконували чітко розмежовані функції у домашньому господарстві. Дитяча праця широко використовувалася в збиральництві, що особливо характерне для Полісся і Карпат. Діти збирали гриби і ягоди в такій кількості, що їх вистачало не тільки для потреб сім'ї, а й на продаж.

Функція етнічного відтвореннянасамперед повинна була формувати у членів сім'ї національну свідомість і сприяти нагромадженню та передачі національно-культурних цінностей. Елементами нормального культурного способу життя в українській родині були: 1) сповнення щоденно спільно і вголос молитви; 2) розповіді про свою сім'ю, рід, село, регіон, минуле свого народу і його героїв; 3) оповідання казок і легенд, співання народних пісень; 4) святкування національних свят.

Функція природного відтворення, або дітонародження, покликана підтримувати біологічну неперервність суспільства, задовольняти потреби сім'ї у продовженні свого роду, емоційні потреби подружжя у батьківстві та материнстві. Український народ завжди розцінював дітей як великий дар Божий.

Народна мораль українців, вважаючи основним обов'язком кожного подружжя народження і виховання дітей, трактувала намагання запобігти дітонародженню як тяжкий гріх. Такої ж думки дотримувалася й церква. Тому в XIX — на початку XX ст. жінки здебільшого не переривали вагітності, навіть якщо народження дитини було небажаним.

Сексуально-емоційна функціязадовольняла потреби подружжя в довгому спільному інтимному житті. Вона була тісно пов'язана з функцією дітонародження. Церква і народ вбачали призначення статі й сексуального життя у продовженні роду.

Інтимне життя до шлюбу і поза подружжям засуджувалося церквою і громадою.

Експресивно-рекреаційна функціяформує емоційно-психологічний мікроклімат сім'ї, сприяє зняттю напруження у внутрісімейних відносинах, стресових станів у членів сім'ї. Вона повинна забезпечувати моральну і практичну підтримку в тяжких ситуаціях (опіку), організовувати повсякденний і святковий відпочинок, розваги, сімейні урочистості.

Загальний мікроклімат сімейного життя, його настрій, уклад і спрямованість створювалися завдяки щирій материнській ласці та небагатослівній любові батька.

Великий вплив на формування позитивного емоційно-психологічного клімату сім'ї мало спільне святкування родинних урочистостей і християнських свят.

Батько і мати своєю поведінкою подавали дітям приклад взаємної любові, поваги і розуміння, чистоти відносин. Для дітей такі взаємини були не тільки джерелом задоволення і втіхи, а й великою виховною силою.