1.3 XX ст.- сьогодення

XX століття було найбільш бурхливе в житті міста. На початку століття в було збудовано духовну семінарію, приміщення української гімназії, тенісний корт, великий торговельний центр "Пасаж" Гартенбергів - крита галерея з рядом крамниць й фешенебельною кавярнею "Едісон" на другому поверсі. Початок століття ознаменувався також безліччю мітингів та демонстрацій трудящих, які висували безліч економічних та політичних вимог.

9 травня 1903 р. в Станіславі перебував видатний український композитор Микола Лисенко, а в листопаді 1905 р. тут гастролювали знамениті українські артисти Марія Заньковецька та Микола Садовський. В місті неодноразово виступали видатні галицькі співаки Соломія Крушельницька та Олександр Мишуга. Ще більш важливою подією 1905 р., про яку писав тоді відомий вчений Михайло Грушевський, було відкриття Станіславської української гімназії, яка була створена австрійським урядом та галицьким намісництвом на вимогу громадськості краю.

21 липня 1912 року мешканці Станиславова мали змогу спостерігати за першими польотами над містом на літаку, здійсненими графом М.Скіпіо дель Кампо.

13 листопада 1918 року було оголошено про утворення Західно-Української Hародної Республіки (ЗУHР). 1 січня 1919 року Станиславів стає її столицею.

У 1920 році у місті діяло 80 підприємств, на яких працювало 950 робітників. Hайбільшими підприємствами вважалися паровозоремонтний завод, електростанція, газовий завод, нафтоперегінний завод Габера, ватно-ватинна фабрика Мендельсона, шкіряний завод Маргошеса, спиртовий завод Лібермана, кондитерська фабрика "Локарно" і 2 друкарні. Налічувалося 4475 будинків; 158 домовласників володіли не менш як двома будівлями.

Вже у 1925 році в місті було 6 державних гімназій, з них 3 польські, українська, єврейська і німецька. Крім того, працювало 18 шкіл і духовна семінарія. Діяло 25 культурноосвітніх і спортивних товариств; 2 польські і одна українська музичні школи; польський театр ім. Монюшка і український ім. Тобілевича, два аматорських єврейських театри. На той час в місті діяло вже 18 великих і 27 дрібних напівкустарних підприємств із загальною кількістю працюючих 2600 чоловік. Працювало невеличке підприємство В. Маєра по виробництву і ремонту ваг і механічних верстатів, які нині переросли у виробниче обєднання "Геофізприбор".

Протягом 1939 - 1940 років в місті вдкрилися столярна, кравецька і шевська майстерні, меблева промислово-кооперативна артіль. Залізничні майстерні були реорганізовані у паровозоремонтний завод. Почала працювати кондитерська фабрика. Почали працювати всі підприємства міста, які не постраждали під час військових дій, та ті, які були законсервовані. Розпочато будівництво взуттєвої фабрики, організовано швейну фабрику в приміщенні колишньої фабрики Шуртмана по вул.Бельведерській.

В березні 1940 року відкрито перший в області вуз - Станіславський учительський інститут. Почали працювати три педагогічні школи і педагогічні курси. На початок 1941 року в місті діяло 50 промислових підприємств, де працювало 6600чоловік; 14 лікарняних установ, міська санітарна станція, будинок грудної дитини, 28 шкіл, 2 музичні школи і середнє музичне училище, 5 кінотеатрів, клуби, гуртки художньої самодіяльності.

Протягом 1945 року був відкритий Станіславський медичний інститут з 14 теоретичними і 3 клінічними кафедрами.

За наступних десять років з 1960р. по 1970р. створено Центральну науково-дослідну лабораторію управління нафтодобувної промисловості. У новозбудованому триповерховому будинку (тепер вул. Бандери) відкрилася обласна станція переливання крові, на вул.Дадугіна (тепер вул.Коновальця).

1983 - По місту пройшов перший тролейбус.

8 квітня 1990 року над міською Радою Івано-Франківська був піднятий український національний прапор. [2]