logo
текст

3.2 Значення писанок і крашанок у житті населення Харківської губернії.

В другій половині ХІХ століття вироби писанкарства – писанки і крашанки, відігравали важливу роль у віруваннях населення Харківської губернії. З ними було пов'язано багато прикмет і обрядів. Серед населення існувало безліч легенд щодо того як з'явилися перша писанка і крашанка. В Харкові в цей час побутувала така розповідь: «Один єврей не вірив коли йому говорили, що Христос воскрес. «Я повірю тоді,- сказав він, указуючи на яйця, - коли ці яйця стануть червоними». Після його слів яйця моментально почервоніли і перетворилися на крашанки» [].

Писанка у народі вважалася символом Сонця, життя та воскресіння Христового. Писанки писали на знак спогадів про страждання Спасителя. В слободі Араповці Куп'янського повіту про це казали так: «Писанки пишуть на знак того, що коли жиди мучали Христа, то все Його тіло «пописали» і побили бичем» [].

Крашанки і писанки в Харківській губернії використовували як запобіжні і лікарські засоби. Наприклад, в слободі Преображенній Куп'янського повіту умивалися водою, в якій лежала крашанка, яку викидали в річку русалкам. Деякі із молоді, щоб стати красивішими, викачували лице писанкою. Шкарлупа крашанки вважалася запобіжним заходом для збереження хліба від мишей. Для цього, коли снопи нового хлібу привозили із поля, під них клали крашанки або їх шкарлупку. Коли лихоманка не піддавалася лікам, то хворому вішали на шию крашанку, яка знаходилася у церкві в ніч під Світле Воскресіння. ЇЇ клали в хаті за ікони, де вона могла лежати роки, не псуючись. Також шкарлупою крашанки підкурювали людей і домашніх тварин від різних захворювань і «зглазу». На пасіці, під перший вулик бджіл, клали писанку «безкінечник», щоб безкінечно роїлись бджоли [].

Окрім різних звичаїв в губернії існували й ігри, в яких використовували писанки. В Куп'янському повіті Харківської губернії розрізняли дві гри в крашанки: навбитки і навкотки. В навбитки грали так: хлопчик вибирав із яєць биток. Він тримав яйце так, щоб було видно лише його «носик», в який бив «носиком» свого яйця інший хлопчик. Потім били «гузкою» об «гузку». Вигравав той, у кого яйце залишалося цілим. А гра в навкотки проходила таким чином: яйця катали по горбочку. Чиє яйце котячись вдарить інше, той і виграв. Інколи діти йшли на хитрощі, за декілька днів до свята вони виготовляли міцні битки таким чином: в шкарлупі проколювали шилом дірочку, через яку випускали вміст яйця і наливали в нього віск. Також робили штучні крашанки із тіста, яке фарбували в червоний колір [].

Виготовленими писанками жителі Харківської губернії обмінювалися зі

своїми рідними і друзями. По тому, яким орнаментом було прикрашене яйце, можна було зрозуміти, що тобі бажає людина. В деяких повітах губернії хлопець обов'язково повинен був подарувати своїй нареченій писанку []. Всі ці звичаї свято цінувалися у народі, а деякі із них дійшли й до нашого часу.

До кінця ХІХ століття писанкарство в Харківській губернії активно розвивалося. Але уже на початку ХХ століття воно поступово занепадає, а в 20-30-х роках, у час розгорнутої атеїстичної пропаганди по селах, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а тих, хто їх писав, зневажали та висміювали [27; 292].

З середини ХХ ст. писанку стали сприймати не тільки як культовий предмет, а й як сувенір-подарунок, і це могло призвести до втрати місцевої традиційної символіки. Та саме в цей час починається розвиток етнографічних досліджень і разом з ними збирання й вивчення писанок ученими та шанувальниками народного мистецтва [].

Писанки були невід`ємною частиною культурного життя населення Харківської губернії. Вони відігравали важливу роль у віруванні людей й носили символічний характер. З часом писанки стають ще й окрасою інтер`єру. Кожен писанкар вкладав душу у свою роботу, що зумовлювало його духовний розвиток. Завдяки цьому писанкарство збереглося й до нашого часу.