2.1 Розповсюдження ткацького промислу на території Харківської губернії.

Широкого розповсюдження в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття в Харківській губернії набув прядильно-ткацький промисел (обробка місцевого льону і коноплі). За відомістю Харківського губернського статистичного комітету «Про кількість ремісників в містах Харківської губернії» на 1861 рік нараховувалося трохи більше 200 ткачів []. Найпоширенішим цей промисел був у Валківському, Зміївському і Лебединському повітах []. В 1887 році в слободі Люботині Валківського повіту нараховувалося більше 20 жінок, які ткали полотно, мішки та різні орнаментовані рядна на продаж; в сл. Межиріччі і сл. Ворожбі Лебединського повіту було по 20 господарів, що виготовляли переважно звичайне полотно, головним чином для місцевих жителів, в Нижньо-Орільскій волості Зміївського повіту також існувало більше 20 ткачів. Для власного вжитку полотно ткали по всій Харківській губернії, тому розміри таких домашніх робіт було важко підрахувати. Ткацький промисел не приносив значного прибутку, розміри якого коливалися між 10 і 20 руб. в рік на ткача [].

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття прядильно-ткацький промисел у Харківській губернії витримував найбільший пресинг з боку великої промисловості. Наприкінці ХІХ століття цим промислом стабільно займалося близько 15-18 тисяч жителів регіону. Однак на початку ХХ століття чисельність зайнятих у ньому осіб різко скоротилася (у 4 рази), що було викликано розвитком великого виробництва й високою конкуренцією фабричних товарів [].

На початку ХХ століття у північно-західних і центральних повітах Харківської губернії прядильно-ткацький промисел майже повністю перейшов на обслуговування великої промисловості. З цього часу ткацтво стає домашнім промислом. У цій формі воно продовжує існувати, і на початку ХХ століття ним займалося близько 25% сільського населення Харківської губернії [].