3. Розвиток літератури доби козаччини.

Доба козаччини — період жорстоких воєн і безоглядної романтики, творення держави і формування нації. Суспільство висуває зі свого середовища героїв, борців за свободу та незалежність і йде за ними. Сколихнувся і піднявся весь етнос, щоб скинути ярмо поневолення. У цей складний і буремний час зароджується й набирає сили унікальне культурне явище — пісенно-поетичний доробок козацького середовища. Патріотизм, героїзм, мужність, презирство до смерті, волелюбність, миролюбність перелилися у поетичні рядки. Безіменні автори в думах і піснях у високохудожній формі зафіксували історію козацького руху.

Українські народні думи, історичні, побутові пісні давно привертали пильну увагу дослідників. Перші публікації народних дум і пісень з'явилися 1648 р.: "Дума про Козака Голоту", пісні "Засвистали козаченьки в похід з полуночі", один з варіантів піснетворки Марусі Чурай, "Був Сава в Немирові" (про Гната Голого і Саву Чалого). Кілька історичних пісень О. Павловський надрукував у "Грамматике малороссийского наречия" (Санкт-Петербург, 1818), І. Котляревський — у першому виданні "Наталки-Полтавки" (Харків, 1819). Ці публікації розбудили інтерес до збирання українського фольклору.

Учені, історики та шанувальники творчих набутків народу розгорнули активну діяльність на цій ниві. У Миргородському і Прилуцькому повітах на Полтавщині у 1814—1818 pp. записував думи та історичні пісні М. Цертелєв, а 1819 р. він видав першу збірку "Опыт собрания старинных малороссийских песен".

Термін "дума" у літературний обіг увів К. Рилєєв на початку 20-х років XIX ст. Він же опублікував 1825 р. "Думи" окремою книгою, наголосивши в передмові, що це "самобутній вид народної творчості, який побутує до цього часу серед народу". У мові народних співців термін "дума" відповідає назві "лицарські пісні". Сьогодні інколи думами називають історичні пісні про Байду, Нечая, Г. Голого та ін.

Багато записів українського народного епосу зробив М. Максимович. Він зібрав, уклав та видав кілька збірок: "Малороссийские песни" (М., 1827), "Украинские народные песни. Часть І" (М., 1834), "Сборник украинских песен. Часть I" (К., 1849). М. Максимович доповнив трактування терміну "дума": героїчна пісня, в якій розповідається про боротьбу українського народу з іноземними поневолювачами. За твердженням ученого, кожна дума була присвячена конкретній історичній події чи особі, тісно пов'язана з кобзарським рухом.

Не обійшов увагою пісенно-поетичний спадок України і М. Гоголь. У праці "О малороссийских песнях" він підкреслював, що пісня — "це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу".

Тарас Шевченко віддав належну шану українським народним думам. У своїх творах він змалював кобзарів кращими представниками епохи, порівнюючи їх із Гомером ("Гайдамаки", "Сліпий", "Прогулка с удовольствием и не без морали" та ін.).

Значну кількість записів зробили та активно пропагували фольклор доби козаччини Я. Головацький, П. Чубинський, В. Антонович, М. Драгоманов, І. Манжура, П. Рудченко (Панас Мирний), С. Руданський, М. Кропивницький, І. Франко, М. Лисенко, Леся Українка, Ш. Колесса та ін.

Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналі!, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі. Для кожної з них характерні певні особливості.

Кобзарі виконували у той час кілька соціальних функцій. Перша суто творча — складання дум і пісень, в яких розповідається про звитягу козаків, друга — пропагандистська.

Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже кожен козак був письменний, тут зазвичай можна було зустріти випускників Києво-Могилянської академії чи інших навчальних закладів України та Європи. Окремі пісні не лише фіксують факт, а й виходять на рівень символічного узагальнення.

Доба козаччини і козацьке середовище гідно доповнили і збагатили надбання української культури великим циклом дум та історико-побутових пісень.