logo
Лекція 2 - Історія соціологічних вчень

Українська соціологія: персоналії, наукові школи та інститути

Для викладення матеріалу щодо досягнень на ниві соціологічних досліджень нам знадобилося зробити детальний аналіз тих персоналій, що були подані в соціологічному словнику [10]. Оскільки ми пропонуємо періодизацію процесу розвитку соціологічних знань за хронологічним порядком, остільки далі, розповідаючи про українські здобутки на теренах соціологічної науки, будемо звертатися до двох періодів розвитку соціології в Україні:

I період - розвиток соціологічних знань у працях тих, хто, на жаль, пішов з життя.

II період – розвиток сучасних соціологічних знань у працях тих дослідників, які сьогодні активно продовжують вивчення соціальних процесів, законів та механізмів.

До першого періоду розвитку соціологічної думки в Україні ми відносимо таких дослідників, політичних діячів та мислителів (перелік йде за алфавітом).

Антонович Володимир Боніфатійович (1834-1908) – історик, археолог, представник позитивізму. Відомий своїми роздумами про націю В.Б. Антонович зробив внесок в розвиток етносоціології. Його основні здобутки вилилися у таких працях:

Основні ідеї:

Антонович Дмитро Володимирович (1877-1945) – політичний діяч, історик, мистецтвознавець, соціолог. Відомий як соціолог мистецтва.

Основна праця – «Українська культура: лекції за редакцією Дмитра Антоновича».

Основна ідея - розвиток суспільства йде паралельно розвитку культури.

Бочковський Ольгерд Іпполіт (1884-1939) – соціолог, публіцист, політик.

Основні роботи:

Головними ідеями Борковського О.І. є такі:

Винниченко Володимир Кирилович (1880-1951) – мислитель, політик, громадський діяч, письменник.

Основні праці:

В історії розвитку соціологічної думки В. Винниченко залишив такі ідеї:

Вовк Федір Кіндратович (1847-1918) – етнограф, антрополог, політик.

Основна праця – «Студії з української етнографії та етнології».

Важливі ідеї для соціологічної науки:

Грушевська Катерина Михайлівна (1900-1943) – соціолог, фольклорист, етнограф.

Основні праці:

Головні ідеї соціологічного кшталту:

Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) – історик, соціолог, громадський і політичний діяч.

Перший Президент Української Народної Республіки. Автор 2 тис наукових праць з історії, літературознавства, культури, освіти.

Народився у селі Хелмі (теперішня територія Польщі) у сім’ї вчителя. Дитинство провів у Ставрополі, на Кавказі.

Освіту здобув у Київському університеті (закінчив у 1894), захистив магістерську дисертацію. Працював у Львівському університеті з 28 років.

Грушевський є автором фундаментальної праці – багатотомної “Історії України-Руси”.

Основні ідеї М. Грушевського:

Обіймав посади:

Головними працями М.С. Грушевського вважаються такі:

Основні ідеї в соціологічних дослідженнях М.С. Грушевського такі:

Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) – політик, громадський діяч, вчений і публіцист.

Основні праці:

Досліджував коло таких питань:

Головні ідей в соціології:

Звоницька Агнеса Соломонівна (1897-1942) – перша жінка-соціолог в Україні. Неопозитивіст.

Основні праці:

Головними ідеями в соціології були такі:

Ковалевський Максим Максимович (1851-1916) – історик, етнограф, соціолог, політик, академік Петербурзької Академії наук. Редактор енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем». Окрім згаданого видання доклав зусиль до написання і видання таких своїх праць:

Основні соціологічні ідеї:

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865-1919) – економіст, соціолог.

Туган-Барановський М.І. запропонував такі погляди:

Основні праці:

Туган-Барановський М.І. довів у своїх працях, що не можна всі форми, зазначені у назвах праць, виводити з виробництва і виробничих відносин. На розвиток економічних процесів мають серйозний вплив такі соціальні феномени, як національна історична свідомість, релігійність народу, моральні норми. Автор праць стверджує, що:

Основа праця – «Теоретичні основи марксизму» (1906).

Головними соціологічними ідеями вважаються такі:

В Україні кінця XIX - початку XX століття з’являються мислителі, які починають розробляти у рамках класичної проблематики філософії, нові проблеми – соціальної філософії. Серед представників авангарду розвитку філософії слід назвати таких членів київської “громади”:

Професор Микола Іванович ЗІБЕР (1844 - 1888) закінчив юридичний факультет Київського університету, захистив магістерську дисертацію, був активним учасником соціально-політичного життя університету і міста Києва.

Основними заслугами у діяльності М.І. Зібера можна вважати такі:

Учень М.І. Зібера – Сергій Андрійович ПОДОЛИНСЬКИЙ – народився у сім’ї поміщика, село Ярославка Звенигородського повіту Київської губернії. Під час слухання лекцій на природничому факультеті, які читав М.І. Зібер, С.А. Подолинський захопився ідеями викладача і став його учнем.

Після закінчення університету з відзнакою С.А. Подолинський виїжджає до Франції, де й продовжує свою освіту у сфері медицини. У 1876 році у Вроцлаві він захищає докторську дисертацію, після чого повертається в Україні. Тут С.А. Подолинський відкриває приватну лікарню в селі Ярославка. Але пізніше повертається у Київ, де й читає лекції з медицини на курсах медсестер.

Пізніше їде знову за кордон. На початку 80-х років XIX століття зустрічається за кордоном з Драгомановим і видає у Женеві часопис “Громада”.

Відомі праці С.А. Подолинського:

Основними ідеями С.А Подолинського можна вважати такі:

Іван Якович ФРАНКО – великий син українського народу.

Народився у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в сім’ї коваля. Освіту посів у Львівському університеті, який закінчив у 1880 році.

Ступінь доктора філософії здобув у Віденському університеті у 1893 році. Науково-літературну спадщину І. Франка утворюють біля 5 тис творів. Значна кількість їх присвячена проблемам філософії та соціології.

Ідей І. Франка можна викласти у таких скупих рядках:

Володимир Іванович ВЕРНАДСЬКИЙ

Мінералог, кристалограф, ґрунтознавець, засновник геохімії, космохімії, радіохімії, радіогеології. Філософ.

Народився вчений в Києві. Набув освіту у петербурзькому університеті, після чого працював у Парижі, Лондоні, Мюнхені.

У 1918 році Вернадський став першим президентом Української Академії наук. Докладав зусиль до утворення Національної бібліотеки України, заснував лабораторії у Київському університеті, очолював як ректор Таврійський університет у Сімферополі.

Вернадський В.І. жив у час тоталітаризму й репресій, коли за кожне необережне слово можна було потрапити до в’язниці ГУТАБу (головного управління таборів) СРСР. Попри постійних погроз, попри того, що останні три роки мислитель провів у в’язниці Луб’янки (вулиця, на якій знаходилося управління НКВС, або народного комісаріату внутрішніх справ) у Москві, він не був зламаний і залишився до останнього подиху вірним науковим принципам та ідеям.

Серед головних досягнень В.І. Вернадського ми можемо назвати такі:

Дмитро ДОНЦОВ народився біля Мелітополя. Вчився у 1900 – 1907 роках у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті. За те, що Д.Донців був членом Революційної української партії, а згодом – членом Української соціал-демократичної партії, Д. Донцов змушений був покинути Російську імперію у 1908 році. З вказаного року до 1918 року Донцов живе і працює у Львові (Польща), Відні (Австрія), у різних містах Швейцарії. У 1918 році Д. Донцов повертається в Україну і починає співпрацювати з урядом гетьмана П. Скоропадського. У період з 1922 по 1973 роки Д. Донцов працює за кордоном:

Основні праці Д. Донцова:

Головними ідеями, які проголошував Д. Донцов, можна укласти у таких положеннях:

В’ячеслав Казимирович ЛИПИНСЬКИЙ

Виходець зі старовинної шляхетської сім’ї, аристократ. Висока освіта і культура, гуманізм і непохитність у справі служіння ідеї, народові.

Народився у селі Затурці на Волині. Закінчив Київську гімназію і навчався в університетах Кракова та Женеви. Під час Першої світової війни (1914-1918) служив офіцером російської армії. Після 1917 року був (до 1919 року) послом України у Відні (Австрія). З 1919 року залишається жити і працювати в Австрії.

Основні праці:

У 1931 році В.К. Липинський захворів на туберкульоз і помер. Похований у селі Затурці.

Основні соціологічні погляди В.К. Липинського:

Григорій ВАЩЕНКО

Народився у селі Богданівка на Полтавщині у 1878 році, помер у 1967 році.

Закінчив богословські студії в Москві, але не став священиком, бо був проти поведінки професорів та студентів, з якими доля зіткнула його. Після повернення в Україну працює вчителем, набуває знання з педагогіки та психології. З 1918 року працює доцентом Полтавського українського університету (пізніше – педагогічний інститут). У 1928 році видає підручник “Загальні методи навчання”. Цей підручник стає основним для багатьох педагогічних вузів того часу. З 1931 по 1936 роки Ващенко керує аспірантською групою у статусі професора. Педагога звинувачують у буржуазному націоналізмі. Передчуваючи арешт, Ващенко у 1936 році виїжджає за межі України у працює у Сталінградському педагогічному інституті.

У часи Другої світової війни Ващенко з сім’єю виїжджає за кордон, пізніше працює у Мюнхені завідувачем кафедри в Українському Вільному університеті. Згодом Ващенко стає ректором Української Богословської Академії у Мюнхені.

Праці Г. Ващенка:

Основні соціологічні думки Г. Ващенка:

Шаповал Микита Юхимович (1882-1932) – письменник, соціолог, політик. Після поразки Центральної Ради УНР перебував в еміграції.

Основні праці:

Головними соціологічними ідеями можна вважати [10, с. 430] такі:

Соціологією права в Україні займалися у минулому і досліджують її проблеми сьогодні такі вчені: Гредескул М.А. (1865-?), Дністрянський С.С. (1870-1935), Ейхельман О.О. (1854-1943), Кістяківський Б.О. (1862-1920), Бачинин В.А., Якуба О.О. (нар. 1929).

Сьогодні в Україні активно працюють такі соціологічні організації: