Висновки
Сільськогосподарська культура українців стала надбанням усіх народів, створена упродовж багатьох століть. Головною галуззю землеробства здавна було рільництво. На території України воно відоме з середини І тис. до н. е. Вже за часів Київської Русі тут вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо, овес, горох, чечевицю, гречку, коноплі, льон, рижій. Городництво відоме на Україні з найдавніших часів, коли східні словяни вирощували буряки, капусту, ріпу, гар бузи, кавуни, часник, цибулю, моркву, мак, горох, сочевицю, огірки тощо. Воно мало переважно присадибний характер. Город ділився на плеса, грядки і капусники. Часто на низьких місцях городу нарізався і підмет. Плесо в городі -- це широка довгаста ділянка; грядка -- вузька, довга і висока; капусник -- найнижче і найвологіше місце в городі. Характерною рисою українського городу було обсадження його ділянок соняшником, а також квітами. Після землеробства друге місце у сільському господарстві України посідало тваринництво. Ще за часів Київської Русі розводили коней, велику і дрібну рогату худобу, свиней, а також домашню птицю. Впродовж майже цілого середньовіччя основною тягловою силою у селян були воли, їх здебільшого відгодовували не тільки для власних потреб, а й на продаж. Починаючи з другої половини XIX ст. волів почали замінювати кіньми. Особливу увагу селяни приділяли розведенню великої рогатої худоби, яка забезпечувала їх молочними продуктами, відгодівлі овець. Порівняно з великою рогатою худобою та кіньми вівчарство в селянському господарстві відігравало допоміжну роль. У багатьох районах України розводили також кіз, свинарство задовільняло потреби населення в салі та мясі. Сад -- одна з найхарактерніших рис українського села в XIX--на початку XX ст. Розміщувався він переважно на присадибній ділянці, переважали місцеві породи фруктових дерев, які відбирались і вирощувались упродовж віків. Найпоширенішими садовими культурами на Київщині, Поділлі, Волині, Чернігівщині та західних землях України, що характеризувались надзвичайним багатством місцевих сортів і назв. Бджільництво відігравало важливу роль у господарстві східних словян, адже мед не тільки споживали, а й виготовляли з нього чудовий напій. Про поширення бджільництва серед селянства свідчить факт, що майже все середньовіччя існувала медова данина з населення. Бджільництво було культивоване (на пасіках) і некультивоване (бортництво).
Таким чином сільськогосподарська культура українців характеризувалася великою різноманітністю, яка удосконалювалася упродовж багатьох століть.
Література
1. Етнографія України / Навчальний посібник. За ред.. С. А. Макарчука. - Львів: Світ, 2004.
2. Заглада Н. Бджільництво // Берегиня. - 2003. - №3.
3. Культура і побут населення України. Навчальний посібник. За ред. В. І. Наулко. - К., 1993.
4. Українська етнологія. За ред. В. Борисенко. - К.: Либідь, 2007. - 400 с.
5. Українське народознавство. Навчальний посібник. За ред. С. П. Павлюка та Г. Й. Горинь. - Львів, 1994. - 608 с.