Виникнення науки «Соціологія» (XIX-поч. Хх ст)

Сьомий період (XIX- початок XX ст.) - зародження соціології як науки (О. Конт, Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер, Г. Зіммель).

На сучасному етапі варто згадати про мислителя Огюста Конта (1798 - 1857 р.), що уперше визначив назву дисципліни "соціологія", її предмет і методи.

Заслугами О. Конта варто вважати також декларацію наступних положень:

1) відмовлення від питань, вирішити які наука не може в силу принципової неможливості вирішувати такі питання; розглядати можна тільки ті проблеми, який можна вирішити за допомогою досвідів, експериментів;

2) пропозиція власної класифікації наук, місце соціології серед який визначається як вище, узагальнююче;

3) індивід - абстракція, суспільство доступне вивченню з глобальних позицій, особистість - з індивідуальних позицій;

4) спроба ввести системний підхід у соціології;

5) навчання соціології складається з двох частин: соціальна статика і соціальна динаміка;

6) людське суспільство у своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, метафізичну, позитивну;

7) ринок убиває людини;поділ праці веде до ворожості в суспільстві;

8) держава - гарант порядку;

9) індивід повинний підкорятися суспільству і поважати його.

У сукупності всі положення теорії О. Конта можна назвати, слідом за автором теорії, "позитивної религією".

Видатний філософ і соціолог англієць Герберт Спенсер (1820 - 1903) запропонував органічний напрям в соціології. Головною працею вважається «основи соціології» (1896).

На наш погляд, основними соціологічними ідеями Г. Спенсера були такі:

1. уведення в науковий обіг як терміну, так і теорії аналогії між біологічним організмом та еволюцією, з одного боку, і соціумом, з іншого боку;

2. соціум вважається надорганічним організмом;

3. усе у соціумі відбувається так, як і в еволюційному процесі природи, тобто все проходить шлях від простого до складного;

4. організм складається з таких трьох систем:

а) регулятивна система;

б) система, що виробляє засоби для життя;

в) розподільча система.

5) джерелом класових відмінностей є завоювання: «переможці утворюють панівний клас, а переможені стають рабами» [10, с. 366];

6) соціологія повинна вивчати не суспільство, а його складові елементи, функції і взаємозв’язок між складовими;

7) заклав основи структурно-функціонального напряму в соціології і сприяв виникненню функціоналізму.

Карл Маркс (1818 - 1883) не може розглядатися нами як тільки проповідник і популяризатор ідей соціалізму. Маркс - автор теорії соціального конфлікту. Вважається, що розвитку соціології сприяли положення теорії Маркса, що пропонував тільки революційний шлях розвитку суспільства. Реакцією на його теорію стали інші теорії, що пропонували реформи замість революції. Теорія Маркса визнає поділ праці. Критикує капіталізм як квінтесенцію антагонізму. На думку А.И. Кравченко [7, с.19], Маркс звернув занадто прискіпливу увагу на негативні сторони і наслідки процесу поділу праці в суспільстві. Мислитель загострив увагу на безробітті, експлуатації, зубожінні мас.

Прогресивними для розвитку соціології вважають [7, с. 34] ідеї Еміля Дюркгейма (1858 - 1917), що також продовжив у своїх роботах обговорювати проблему соціальної солідарності. Основні роботи Е. Дюргейма є: «Суспільний поділ праці» (1893), «Правила соціології» (1895), «Самогубство» (1987), «Примітивна класифікація» (у співавторстві з М. Моссом, 1903), «Елементарні форми релігійного життя» (1912).

Заслуги Е. Дюркгейма перед сучасною соціологією можна сформулювати у таких декількох пунктах [10, с. 99]:

• засновник сучасної соціології;

• визначив предмет соціології та її автономію;

• у соціологічному аналізі використовував колективістський підхід;

• соціологічний метод повинний мати справу з соціальними фактами;

• досягнення власного інтересу приводить до соціальної нестабільності, що можна від слідкувати у різних формах девантності (наприклад, в самогубстві);

• розрізнив форми соціального порядку в традиційних суспільствах і в сучасних суспільствах;

• у традиційних суспільствах соціальний порядок базувався на спільних переконаннях, на консенсусі і знаходився у межах колективної совісті;

• процеси урбанізації і механізації суспільства ведуть до руйнування такої «первісної», традиційної форми соціального порядку; соціальний порядок у таких умовах стає проблематичним;

• індустріалізація суспільства пов’язана з багатьма конфліктами;

• у розвинутих суспільствах повинна виникнути нова форма соціального порядку, яка засновується на органічній солідарності;

• соціологія повинна вивчати соціальні фактори, а не індивідів;

• індивіди формуються і обмежуються соціальним середовищем;

• вивчаючи специфіку самогубств у різних народах, дійшов висновку про необхідність класифікувати самогубства на такі чотири види:

1. егоїстичні самогубства;

2. аномічні;

3. фаталістичні;

4. альтруїстичні самогубства.

   • вважав, що соціальна небезпека йде від тих індивідів, які не орієнтуються на соціальні норми, тобто знаходяться у стані аномії;

   • ідеї Е. Дюркгейма лягли в основу Дюркгеймівської соціологічної школи, представники якої відстоювали такі принципи засновника:

     • соціологія повинна бути позитивістською (досвідною);

     • лібералізм – основа соціології;

     • соціалізм має прогресивне значення через реформаторський характер;

     • віра у антиклерикальну основу суспільства;

     • глибока віра в соціально перетворюючу силу науки;

     • дотримувалися гасла солідаризму, спрямованого на мирне усунення класових конфліктів.

Згідно Е. Дюркгейму, поділ праці є сила творення суспільства. Професійний зріст членів суспільства розглядається дослідником як гарант посилення суспільства і його систем. Дюркгейм Е. уводить поняття колективної свідомості, що відрізняється від поняття індивідуальної свідомості. Колективна свідомість "цементує" суспільство і зберігає його від деградації і неузгодженості.

Усі соціальні інститути, як вважав Е. Дюркгейм, базуються на договорі про співробітництво, про взаємодію. Таку взаємодію автор теорії називає соціальною взаємодією. Дюркгейм Е. доходить висновку: ступінь роз'єднаності в поглядах сильніше стимулює міцність суспільства, ніж подібність поглядів і устремлінь.

Макс Вебер (1864 - 1920) – німецький соціолог, соціальний філософ та історик, засновник ідеї розуміючої соціології і теорії соціальної дії. Він висунув ідеї, протилежні ідеям К. Маркса.

Основні роботи Макса Вебера:

• «Об’єктивність» (1904);

• «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905);

• «Про категорії розуміючої соціології» (1913);

• «Господарська етика світових релігій» (1913-1919);

• «Політика як покликання і професія» (1919);

• «Господарство і суспільство» (1921).

Макс Вебер працював у таких університетах:

• Фрайбургський (1893-1986),

• Гейдельберзький (1896-1898, 1902-1919),

• Мюнхенський (1919-1920).

Основні заслуги М. Вебера автори соціологічного словника [10] вбачають у такому:

1. «запропонував чіткий систематичний підхід до понятійного апарату соціологічного аналізу;

2. послідовно відстоював ідею соціологічної науки, яка повинна приділяти увагу проблема пояснення соціальної дії;

3. глибоко і тонко підмітив основні характеристики сучасної індустріальної цивілізації у великій кількості різноманітних галузей» [10, с. 32];

4. визначив ключові питання і проблеми, що викликали широкі соціологічні дискусії;

5. зробив внесок в філософії соціальних наук;

6. може називатися раціоналізатором в науці;

7. запропонував вчення про протестантську етику;

8. ідентифікував ставлення соціологів до вчення Карла Маркса;

9. зробив аналіз сил політики щодо німецького суспільства.

Вебер М. ставив на перше місце індивіда. Усе суспільство розвивається, на думку М. Вебера, завдяки культурі. Соціолог М. Вебер заперечує колективну свідомість і виступає за узвишшя ролі особистості, її мотивів, інтересів і свідомості.

Заслуга Вебера у введенні в соціологію необхідності не тільки статистичного підрахунку, але й аналізу його результатів з погляду логіки і мотивів досліджуваних фактів.

Вебер запропонував теорію соціальної дії, відповідно до якої існує поділ на чотири типи соціальної дії: цілераціональний, ціннісно-раціональний, традиційний та афективний. Останні два типи автор теорії відносить не до соціології.

На думку соціолога А.І. Кравченка [7, с. 21], Вебер - засновник сучасної проблематики соціології, її батько, її С. Бах, тому що створив основи соціології загальної, її методології, соціальної бюрократії, соціології релігії, соціології міста і соціології праці, соціологію права і соціологію музики, економічну соціологію, зробив аналіз стародавніх цивілізацій.

Наразі, можна умовно назвати батьками соціології як науки таких видатних вчених:

У розвиток і становлення соціології як науки зробив вагомий внесок Георг Зіммель (1859-1918). Працював на посаді професора в Берлінському та Страсбурзькому університетах. Зіммель Г. є автором праць з естетики, епістемології, філософії, історії та соціології. За інформацією біографів [10, с. 134-135], як дослідник знаходився в опозиції щодо структурної соціології (представник О. Конт, наприклад).

Написав понад тридцять наукових книг, серед яких основними вважаються такі роботи:

• «Проблеми філософії історії» (1892);

• «Філософія грошей» (1900);

• «Соціологія» (1908);

• «Конфлікт і групові зв’язки» (1912).

Основні ідеї Георга Зіммеля ми викладаємо у такому трактуванні [10]:

1. історичні та соціологічні події кожної епохи є унікальними і тому не можуть узагальнюватися;

2. суспільство – це комплекс взаємозв’язків між людьми;

3. влада заможних залежна від підлеглих верств населення;

4. увів у науковий обіг термін і поняття «формальна соціологія»;

5. можна відокремити форму взаємодії від її змісту;

6. різні змісти взаємодії можуть мати одну й ту ж форму;

7. вважав приоритетним у соціології математичний (статистичний аналіз даних);

8. захищав ідею того, що при соціальній взаємодії двох сторін неважливим слід вважати зміст сторін (у ролі сторін соціальної взаємодії можуть виступати що індивіди, що країни, що соціальні класи);

9. захищав ідею: в різних суспільствах, в різні історичні періоди виникають конкретні соціальні типи; при цьому соціальні типи не залежать від характеру епохи, бо вони – типи – є загальними, універсальними поняттями;

10. досліджував феномен соціального розвитку;

11. вивчав соціальну диференціацію як характеристику соціального розвитку;

12. досліджував виникнення грошової економіки;

13. висунув альтернативну марксистській трудову теорію вартості з позицій феноменології.