Розвиток соціології в хх столітті.

Восьмий період (10-50 роки ХХ ст.) - розквіт соціологічних вчень у США (Вільфред Парето, Фердінант Тьоніс, Гюстав Лебон, Лестер Франк Уорд, Уільям Мак-Дугалл, Франклін Генрі Гіддінгс, Питирим Сорокін)

У цей час стає відомим італійський соціолог, інженер та економіст Вільфредо Парето (1848-1923).

Слідом за дослідниками [10, с. 265], ми вказуємо як основні такі роботи В. Парето:

• «Соціалістичні системи» (1901-1902);

• «Підручник політекономії» (1907);

• «Трактат всезагальної соціології» (1916);

• «Перетворення демократії» (1921);

• «Розум і суспільство» (1936).

Вважається [10, с. 265], що головними ідеями В. Парето, що стали надбанням історії розвитку соціологічної думки, стали такі:

• розробив теорію еліт;

• суспільство є системою, що знаходиться у постійному русі динамічної рівноваги;

• суспільство поділяється на еліту, що керує, і нееліту, що дозволяє собою керувати; така роздвоєність є соціальною гетерогенністю;

• соціальна гетерогенність детермінується біопсихологічними чинниками самих індивідів;

• соціальна гетерогенність притаманна усім суспільствам;

• зміна соціальних еліт є рушійною силою історичного розвитку суспільства;

• через теорію соціальних еліт В. Парето сьогодні досліджується механізм влади.

На межі XIX та ХХ століть виникає науковий напрям в соціології, який називають психологізм в соціології. Яскравими представниками напряму є такі мислителі: Лестер Уорд, Франклін Гіддінгс, Гюстав Лебон, Уільям Мак-Дугал.

В історії розвитку ідей соціології певну роль відіграв німецький соціолог

Фердінант Тьоніс (1855-1936).

Основні роботи Ф. Тьоніса:

• «Спільнота і суспільство» (1920);

• «Вступ до соціології» (1925);

• «Соціологічні етюди й критика» (1923-1929);

• «Етюди з філософії» і суспільствознавства в XVII ст.» (1972).

Ідеї Ф. Тьоніса ми викладаємо стисло, погоджуючись з авторами досліджень [10, с. 397], у таких пунктах:

• засновник соціології в Німеччині;

• розподілив соціологію на «загальну» і «спеціальну»;

• спеціальну соціологію розподілив на три підрозділи, а саме: 1) «чиста» соціологія, або теоретична соціологія; 2) прикладна соціологія; 3) «емпірична» соціологія, або соціографія;

• спеціальна соціологія вивчає суспільне життя;

• в основі соціального зв’язку поклав волю;

• деталізував і типологізував волю;

• був організатором великих соціографічних і статистичних досліджень;

• вивчав проблеми сім’ї, господарювання, міського і сільського життя, релігії, держави, політики, громад, думки і под.

Уорд Лестер Франк (1841-1913) – американський соціолог, засновник психологічного еволюціонізму в США, як повідомляє джерело [10, с. 401].

Основні роботи Ф. Уорда:

• «Психічні чинники цивілізації» (1897);

• «Нариси соціології» (1901).

Франк Уорд відомий в соціології такими основними, на наш погляд, ідеями:

• основою соціології слід вважати психологію;

• в соціології слід вивчати психологічні механізми суспільного життя;

• «еволюція ґрунтується на усвідомленому прагненні до прогресу» [10, с. 401];

• первинною соціальною силою є бажання індивіда;

• під бажаннями дослідник мав природні імпульси (голод, спрага, статеві потреби);

• на базі природних бажань формуються складні інтелектуальні, моральні та естетичні потреби;

• досліджував державу та її інститути: право, класи;

• соціологічні науки повинні стати теоретичною опорою для соціальних реформ.

Гіддінгс Франклін Генрі (1855-1931) – американський соціолог, президент Американського соціологічного товариства.

Основні роботи:

• «Дослідження теорії людського суспільства» (1924);

• «Засади соціології» (1988).

На погляд дослідників [10, с. 59], Ф. Гіддінгс зробив внесок в розвиток соціології такими положеннями:

• вперше в історії соціології працював на посаді професора соціології (Колумбійський університет, 1894);

• був прихильником ідей Г. Спенсера;

• розглядав суспільство як фізико-психологічний організм;

• соціологічний аналіз суспільства повинний поєднувати в собі дослідження об’єктивно-природних та суб’єктивно-психологічних факторів;

• колективна свідомість повинна забезпечувати комунікацію людей і взаєморозуміння;

• висунув концепцію соціальної структури;

• в концепції виокремлював три класи: життєві, класи особистостей, соціальні класи;

• активно пропагував нові концепції позитивізму і статистичного методу дослідження;

• мав значний вплив на формування емпіричної соціології в США.

Лебон Гюстав (1841-1913) – французький соціолог, соціальний психолог, публіцист. Серед основних робіт значаться:

• «Еволюція і цивілізація» (1895);

• «Психологія народів і мас» (1896);

• «Психологія соціалізму» (1908).

Основними ідеями автори [10, с. 191] вважають такі:

• пропагував концепцію расового детермінізму;

• не розум відіграє основну роль в соціальних процесах, а емоції;

• висунув концепцію масового суспільства;

• концепція: наступить «ера мас», а за нею прийде ера занепаду цивілізації;

• промислова революція приведе людство до гуртування у натовп;

• натовп має руйнівну силу;

• люди у натовпі втрачають почуття відповідальності, ними керує закон «духовної єдності натовпу»;

• революція – це прояв масової істерії.

Мак-Дугалл Уільям (1871-1938) – англо-американський соціальний психолог, засновник інстинктивізму.

Основні ідеї дослідника відзначені в соціологічному словнику [10, с. 198-199]:

• запропонував теорію інстинктів;

• причиною соціальної поведінки людей є вроджені інстинкти ;

• вважає, що поведінка людей – це гармонічна (від гр. «горме» - бажання) поведінка;

• «організм людини наділений вітальною енергією, яка проявляється в горме – рушійній силі інтуїтивного характеру і реалізується в дії інстинктів» [10, с. 198];

• інстинкт боротьби людини пов’язагний з гнівом і страхом;

• інстинкт втечі пов’язаний з почуттям самозбереження;

• інстинкт відтворення – з ревнощами і жіночою сором’язливістю;

• інстинкт придбання пов’язаний з почуттям власності;

• стадний інстинкт – з почуттям приналежності;

• серед основних інстинктів людини автор виводить соціальні такі інстинкти: сім’я, торгівля та ін.;

• основним інстинктом є стадний інстинкт; він утримує людей разом і є основою для інших соціальних інстинктів;

• наслідком дії соціальних інстинктів є зростання міст, колективний характер праці та дозвілля, масові зібрання;

• дослідник назвав 18 основних соціальних інстинктів.

Відомим представником продовження традицій класичної соціології слід вважати Питирима Сорокіна (1889-1968), який був російським і американським соціологом. Хоча народився й одержав освіту в Росії, згодом був висланий за її межі у 1922 році. Оселився в США і зробив славетною саме цю країну через досягнення в соціології. У 1930 році П. Сорокін – професор Гарвардського ун-ту.

Серед відомих праць П. Сорокіна називаються [10, с. 340] такі:

• «Система соціології» (1920);

• «Соціологія революції» (1925);

• «Соціальна мобільність» (1927);

• «Сучасні соціологічні теорії» (1928);

• «Соціальна і культурна динаміка» (1937-1941);

• «Соціокультурна причинність, простір і час» (1943);

• «Американська сексуальна революція» (1956);

• «основні тенденції нашого часу» (1964);

• «Соціологічні теорії сьогодні» (1966).

Основними ідеями дослідника, на погляд авторів соціологічного словника [10. с. 340], були такі:

• представник інтегрального напрямку в соціології;

• автор теорії соціальної стратифікації і соціальної мобільності;

• розробив предмет і структуру соціології;

• розробив механізми і шляхи соціального розвитку, соціальної нерівності, соціальної структури суспільства, соціокультурної динаміки, конвергенції соціальної системи;

• створив інтегральну соціологію через об’єднання всіх аспектів вивчення суспільного життя;

• соціологія повинна будуватися за типом природничих наук [7, с. 38];

• слід вивчати світ таким, яким він є;

• суб’єктивізм в науці неприпустимий;

• слід вивчати тільки ті взаємодії людей, які можна виміряти і вивчити;

• соціологія повинна позбутися філософствування, умоглядства;

• слід розірвати з монізмом і визнавати, що причинами певних соціальних явищ та процесів можуть виступати декілька причин;

• уся соціологія може бути розподілена на теоретичну і прикладну;

• об’єктами вивчення в соціології можуть виступати соціальна поведінка і діяльність людей, соціальні групи і структура суспільства в цілому, соціальні процеси суспільства;

• розробив теорію цінностей і культурної динаміки.

Дев’ятий період (60-80-ті роки ХХ ст.) - розшарування та пошук загальної теорії соціології (Дж. Геллап, Т. Парсонс, Р. Мертон, Ю. Хабермас, Г. Гарфінкель, Дж. Александер, Дж. Мід, Е. Гофман, Н. Смелзер, А. Шюц та інші).

Далі подається стисла розповідь про основні, з нашого погляду, соціологічні школи та напрями зазначеного періоду (60-80-ті роки ХХ ст.).

Джорж Геллап (1901-1984) – американський соціальний дослідник, «ініціатор розвитку і застосування сучасних методів розгляду вибірки при вивченні громадської думки» [10, с. 53].

Метод Дж. Геллапа став настільки відомим та поширеним, що сьогодні при проведенні соціологічного опитування вживається термін «опитування Геллапа».

Толкотт Парсонс (1902-1979) – американський соціолог.

Основні праці:

• «Структура соціальної дії» (1937);

• «Соціальна система» (1951);

• «До створення загальної теорії дії» (1951; у співавторстві з Е. Шилзом);

• «Економіка і суспільство» (1956; у співавторстві з Н.Смелзером);

• «Соціальна структура й особистість» (1964);

• «Суспільство: еволюційні і порівняльні перспективи» (1966);

• «Соціальна система й еволюція теорії дії» (1977);

• «Теорія дії та умови людського існування» (1978).

Як свідчать автори соціологічного словника [10], головними соціологічними ідеями Т. Парсонса та заслугами слід вважати такі:

• заснував теорію дії;

• заснував системно-функціональний напрямок в соціології;

• «висунув завдання побудови загальної соціологічної теорії» [10, с. 265];

• розробив формалізовану модель системи дії, до складу якої входять підсистеми: культурна, соціальна, особистісна, органічна; згадані підсистеми знаходяться у відносинах взаємо обміну;

• елементи взаємообміну такі: мова – на загальному рівні системи дій; задоволення – при взаємообміні між організмом і особистістю; емоції – між культурою і соціальною системою; гроші, влада, вплив – на рівні соціальної системи;

• зробив аналіз проблеми стабільності і виживання суспільства як соціальної системи;

• вважав, що соціальна зміна є «рухом від одного стану рівноваги до другого», що «зміни в системі досягаються в ході диференціації» [10, с. 265].

Нейл Смелзер (нар, 1938) – американський соціолог, професор Каліфорнійського університету в Берклі, віце-президент Міжнародної соціологічної асоціації. Досліджує проблеми економічної соціології, теорії колективної поведінки, теорії соціальних змін, методології порівняльних досліджень.

Основними роботами вважаються такі:

• «Теорія колективної поведінки» (1962);

• «Соціологія економічного життя» (1965);

• «Соціологія» (1988).

Роберт Мертон (нар. 1910) - американський соціолог, учень П. Сорокіна і Т. Парсонса.

Основні роботи:

• «Соціальна теорія і соціальна структура» (1957);

• «Соціологія науки» (1973);

• «Методи вивчення соціальної структури» (1975).

Мертон Р. пише свої роботи переважно у формі есе.

Розробив такі теорії:

• структурний функціоналізм;

• теорію аномії;

• концепцію бюрократії;

• соціологічну концепцію розвитку і спрямованості науки;

• концепції соціологічних теорій середнього рівня; саме середній рівень спрямований зв’язати макро- і мікрорівні в соціології (або, іншими словами, зв’язати загально-теоретичний рівень соціології з емпіричним рівнем соціологічних досліджень).

Юрген Хабермас (нар. 1929) – німецький соціальний філософ, ідеолог руху «нових лівих» в Західній Німеччині.

Основні праці:

• «Структура політично-функціональної громадськості» (1962);

• «Пізнання та інтерес» (1968);

• «До логіки соціальних наук» (1970);

• «Теорія комунікативної дії» (1981).

Головними соціологічними ідеями автори соціологічного словника вважають такі:

• досліджує активну, політично-функціональну громадськість;

• здійснює пошук шляхів, що ведуть суспільство з кризи;

• основними на шляху виходу людства з кризи є міжлюдські взаємодії – інтеракції (комунікації);

• виділив три види інтересу: 1) «технічний», пізнавальний інтерес (в технічних науках); 2) «практичний» інтерес (міжлюдська інтеракція); 3) «звільнюючий» (емансипований) інтерес.

Гарольд Гарфінкель (нар. 1926) – американський соціолог, працював під керівництвом Т. Парсонса (з 1946 до 1952) у Гарвардському університеті.

Основні заслуги перед соціологією такі:

• засновник соціологічної школи етнометодології;

• досліджує методи, що використовують люди у повсякденному житті для описування й осмислення своєї діяльності.

Основний твір – «Дослідження з етнометодології» (1967) – служить базовою працею, в якій автор висунув «концепцію людської взаємодії і спілкування, взаємного розуміння людьми одне одного» [10, с. 52].

Теодор Адорно (1903-1969) – німецький соціолог, соціальний філософ, музикознавець. Заснував Франкфуртську школу критичної теорії.

На думку авторів соціологічного словника найбільш цікавими є такі роботи Т. Адорно:

• «Вступ до соціології музики» (1962);

• «Негативна діалектика» (1967);

• «Призми» (1967);

• «Діалектика Просвітництва» (1973; у співавторстві з М. Хоркхаймером);

• «Естетична теорія» (1984);

• один з авторів книги «Авторитарна особистість» (1950).

Слід зважити на те, що основні ідеї соціологічного кшталту в творчості Т. Адорно були такими:

• відчував вплив марксизму і тому вважав, що соціальна теорія «повинна зберігати критичну спрямованість» [10, с. 7];

• критикував ті теорії, які не передбачали можливості соціальних змін;

• історія людства, на думку Т. Адорно, це – «рух до цивілізації, яка не вдалася, яка пов’язана з патологічним протистоянням (що постійно загострюється) суспільством природі і втратою індивідуальної свободи» [10, с. 7];

• критикував сучасну масову культуру;

• сучасна культура – це продукт індустрії з метою маніпуляції масами;

• розробив методологію соціології музики і літератури з позицій неомарксизму;

• сьогодні вважається, що погляди Т. Адорно були песимістичними, елітарними.

Десятий період (90-ті роки ХХ ст. – 10-ті роки ХХI ст.) – постмодерний період розвитку соціологічної науки.

Сьогодні соціологи 10-х років XXI століття тільки напрацьовують дослідницькі концепції, узагальнюють досягнення в соціології. Їх праці ще пишуться. Майбутні критики праць сучасних соціологів ще не закінчили вузи і не сформувалися як вчені. Саме тому ми не маємо можливості зробити хоча б мінімальний огляд сучасних ідей соціології. Однак, протягом викладення матеріалу у наступних лекціях ми будемо мати змогу робити критичні зауваження щодо сучасних соціологічних теорій.