3.Розвиток літератури.

Нова доба в історії українського письменства починається у 1798 р., коли були опубліковані перші частини «Енеїди» Івана Котляревського. Майстром травестійної оди в українській літературі означеного періоду вважається Петро Гулак-Артемовський, професор Харківського університету. Сповнені народних мотивів також і твори Євгена Гребінки. Серед письменників першої половини 19 століття виділяється Григорій Квітка-Основ’яненко, який першим став писати українську художню прозу.

Романтизм, який проявляється в українській культурі наприкінці 20-30-х років 19 століття, помітно вплинув на подальший розвиток літератури, на творчість блискучого покоління українських письменників. Український романтизм мав свої, типові тільки для нього, елементи. У ньому знайшли відображення народна поезія, побут, історичне минуле народу. Першим осередком романтизму в Україні став Харківський університет, який на початку 19 століття був центром духовного життя всієї України. У 20-х роках професор Ізмаїл Срєзнєвський згуртував біля себе однодумців, які захоплювались новими слов’янськими літературами, класичною німецькою філософією, етнографією, усною народною творчістю. Разом із Срєзнєвським до гуртка харківських романтиків увійшли такі вчені та літератори, як Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Лев Боровиковський, Опанас Шпигоцький.

Зрештою, романтизм в Україні досяг своєї завершеності у творчості Тараса Шевченка. Поява його «Кобзаря« (1840), поеми «Гайдамаки« (1841), збірки «Три літа» (1847) піднесли поета на вершину української літератури. Тоді ж стали користувались значною популярністю серед читачів «Народні оповідання» Марко Вовчок. Багатою є творчість письменника – романтика Степана Руданського. Активним діячем національно-культурного відродження на Буковині був Юрій Федькович.

Видатних успіхів українська література другої половини 19століття досягла, передусім, завдяки творчості Івана Франка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького та інших. Література цього періоду відзначається суспільною актуальністю, поглиблюється критичний підхід до дійсності. У 90-і роки широко культивувався жанр новели. Тоді ж розпочали свою літературну діяльність видатні новелісти Василь Стефаник, Марко Черемшина, Лесь Мартович та інші. Українська література на межі 19-20 століть позначена іменами Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської.

Першою ластівкою української журналістики стала газета «Харьковский еженедельник», яка почала виходити у травні 1812 р. Одночасно з «Харьковским Демокритом» у Харкові почав виходити і перший в Україні літературно-художній, науковий та громадсько-політичний щомісячник «Украинский вестник». Видання альманахів продовжувалося і в подальші роки. В 1841 р. у Петербурзі Євгеном Гребінкою був виданий альманах «Ластівка», цього ж року у Харкові вийшов альманах «Сніп», чотири книги альманаху «Молодик».

З січня 1881 р. у Львові почав виходити ілюстрований літературно науковий часопис «Світ». Видавали його Іван Франко та Іван Белей. Саме у «Світі» були надруковані твори, які увійшли до скарбниці класичної спадщини: «Борислав сміється», «Добрий заробок» та ряд поезій Івана Франка; низка реалістичних поезій Бориса Грінченка. У 80-х роках в Україні виходила низка періодичних видань різного ідейного спрямування: народовські «Зоря», «Діло», «Правда»; демократичного змісту «Товариш». У 90-і роки в умовах дальшого загострення суспільно-політичної боротьби з’явилися нові демократичні періодичні видання – «Народ», «Хлібороб», «Житє і слово» та інші.

***