5. Архітектура та образотворче мистецтво.

Розвиток архітектури в Україні у першій половині 19 століття відбувався у стилі класицизму, який сполучав у собі геометричну чіткість зі статичністю, раціональність з формами античності. Провідного значення у цей період набуває забудова міст. В основу містобудування цього часу були покладені регулярне планування, сполучення міської забудови з природними елементами, ансамблевість центральних площ, на яких розміщувалися офіційні установи. Для архітектурного обличчя міських центрів була характерна симетрична композиція з однаковим ритмом фасадів адміністративних приміщень. З посиленням кріпацтва у сільській місцевості виник своєрідний тип палацової архітектури в поміщицьких маєтках. Специфічні особливості властиві палацовим ансамблям Правобережної України, в будівництві яких використовували ордерну систему. До цього ж часу належать зведення палацу Потоцького в Лівадії, палаців Воронцова в Одесі й Алупці.

У садово-парковому мистецтві спостерігається перехід від регулярного планування, так званих «французьких парків», до ландшафтних (англійських) парків - це ансамблі «Софіївка» на Черкащині (1796-1805), «Александрія» у Білій Церкві (кінець 18 століття) та інші, що не так добре збереглись.

У 30-40-х роках 19 століття зводилось багато жилих будинків, адміністративних і торгових будівель, але жодна з них не могла зрівнятися за своїми художніми якостями з пам’ятками попередніх епох. Це були роки занепаду архітектури. Еклектика, наслідування, відсутність смаку - характерні риси архітектури того часу.

Нове піднесення спостерігається в останній чверті 19 століття, коли у Києві зводиться Оперний театр, Педагогічний музей, Володимирський собор. Розробку ескізів розпису собору і художнє керівництво виконанням робіт здійснював Віктор Васнєцов за участю видатних художників України й Росії Михайла Нєстєрова, Михайла Врубеля, Павла Свєдомського та інших.

Цікава доля пам’ятника Богдану Хмельницькому, спорудженого у 1888 році. Ідея створення пам’ятника виникла у суспільстві з ініціативи Миколи Костомарова в 1840-х роках. Після отримання дозволу від уряду в1860 р. був створений комітет на чолі з Михайлом Юзефовичем - професором університету, головою Київської археографічної комісії. Перший проект пам’ятника, створеного відомим скульптором Михайлом Мікешиним, був вельми різким - кінь Богдана Хмельницького зіштовхував польського шляхтича, єврея-орендаря і єзуїта зі скелі, перед якою малорос, червонорос, білорус і великорос слухали пісню сліпого кобзаря. Барельєфи п’єдесталу зображували битву під Збаражем, Переяславську Раду й сцену в’їзду козацького війська на чолі з Хмельницьким у Київ. В 1870 році розпочався збір коштів за всеросійської передплатою. У 1877 році була готова гіпсова модель, а в 1879-му на петербурзькому заводі Берда було відлито статую, на яку Морське відомство пожертвувало 1600 пудів (25,6 т) металу. Портретні риси та особливості одягу Хмельницького були відтворені за допомогою консультації Володимира Антоновича. Наступного року скульптуру перевезли до Києва, де вона кілька років стояла у дворі будинку Присутніх місць, оскільки на постамент, передбачений проектом, не вистачило коштів. Лише в 1885 р. Володимир Ніколаєв створив дешевший проект постаменту і втілив його в життя. Камені для постаменту подарувала управа Київської фортеці. Сам Ніколаєв при цьому працював безкоштовно, до того ж на зекономлені гроші спроектував ще й огорожу з ліхтарями.

Українське художнє мистецтво поступово звільнялося від середньовічних релігійних канонів і набувало світського характеру. Художник Василь Тропінін першим зобразив на полотні простих українців. Він залишався кріпаком навіть вже будучи відомим майстром, багато років жив і працював у подільському маєтку своїх панів у Вінницькому Придністров’ї. Художник говорив, що Україна замінила йому Академію. Він писав безліч портретів («Дівчина з Поділля», «Хлопчик з сокирою», «Весілля в селі Кукавці», «Українець», «Портрет подільського селянина»), демократизм і реалізм яких були новаторськими. Художник-кріпак створив чудову галерею портретів селян, картин української природи, жанрових сцен.

Загалом у живописі початку 19 століття, як і в мистецтві у цілому, переважаючим художнім стилем був романтизм. Високим рівнем професійної майстерності й помітним прагненням до романтичної інтерпретації образу виділялись роботи Аполлона Мокрицького - «Портрет Євгена Гребінки», «Портрет незнайомої», «Італійський пейзаж». Твори Мокрицького були дещо сентиментальні і мали салоновий характер.

Багатьох художників приваблювала Україна - «нова Італія», як її називали. Українській темі присвятив свою творчість Василь Штернберг- товариш Тараса Шевченка,автор першого художнього оформлення «Кобзаря». В Академії за сім картин, написаних на Київщині і Полтавщині, Штернберг отримав велику золоту медаль. На жаль, помер він дуже молодим під час поїздки вІталію.

Зовнішні обставини - заслання, заборона малювати - перешкодили розкритися в повній мірі живописному таланту самого Тараса Шевченка. Як вважають фахівці, в романтичних картинах «Селянська родина», «Циганка-ворожка», вже помітний його відхід від чистого академізму. Особливо виділяється реалізмом «Судня рада». Різнобічний талант Шевченка досяг академічних висот і в художній графіці (серія «Живописна Україна» тощо) - в 1860 році йому було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької Академії мистецтв.

Родом з-під слобідського Чугуєвабув художник-реалістІлля Рєпін. Він часто приїжджав на батьківщину, не раз гостював у маєткуКачанівкаукраїнських меценатівТарновських. У свій час тут не раз бував і Тарас Шевченко, в цій сім’ї збереглося безлічрукописівпоета. У Качанівці Рєпін створив перші етюди до знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Художник скористався порадами історикаДмитра Яворницького, який передав йому деякі речі козацьких часів, текст самого листа, позував для фігури писаря.

Видатним майстром побутового жанру був Микола Пимоненко. Більшість його робіт, написаних на теми селянського життя, відрізняються щедрістю, емоційністю, високою живописною майстерністю: «Святочні ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Проводи рекрутів», «Свати», «Жнива», «По воду», «Ярмарок», інші. Микола Пимоненко - автор близько 715 картин і малюнків. Він один з перших у вітчизняному малярстві поєднав побутовий жанр і поетичний українськийпейзаж.

Поєднання мистецтва з усвідомленою національною ідеологією вперше відбувається в творчості Сергія Васильківського. Випускник Петербурзької Академії, він повернувся з тривалої зарубіжної поїздки, набувши високої професійної майстерності. Своє натхнення він повністю віддавав Україні: писав пейзажіПодніпров’я,Поділля,Слобожанщини, архітектурні пам’ятники, жанрові картини, історичні полотна (зокрема «Козаки в степу», «Козача левада», портрет Тараса Шевченка). Одночасно він вивчав і збирав пам’ятки старовинного українського мистецтва. У 1900 р. Васильківський спільно з художником-баталістомМиколою Самокишемстворив альбом «З української старовини», в якому коментарі до акварелей самого Васильківського написав Дмитро Яворницький.

Самостійним жанром став пейзаж, який дедалі більше відходить від класицистичної умовності і набуває більшої емоційної виразності і місцевої своєрідності. Про це яскраво свідчать пейзажі Івана Сошенка і Михайла Сажина. Поетичну красу України оспівали у своїх пейзажах Іван Айвазовський, Микола Ге, Архіп Куїнджі, Іван Крамской та інші.

У 70-х роках 19-го століття в Російській імперії з’явилось Товариство пересувних художніх виставок. Ідеї російських та українських демократів, діяльність Товариства, у складі якого було багато й українських художників, обумовили піднесення художнього життя в Україні. У другій половині століття виникло «Товариство південноруських художників» в Одесі, Київське товариство художніх виставок, Товариство для розвою руської штуки (мистецтва – Ю.Б.) у Львові та інші.

Суттєві зміни сталися в галузі художньої освіти: засновується Одеська малювальна школа (1865), Харківська малювальна школа (1869), Київська малювальна школа (1875). Діяльність передвижників, їх щорічні виставки у великих містах стимулювали розвиток українського мистецтва, сприяли виникненню місцевих художніх об’єднань.

На рубежі 19 – 20 століть історична зрілість української культури підтверджується низкою об’єктивних ознак: сформованість та розгалуженість жанрової системи в літературі та демократизація більшості мистецтв; цільність загальнонаціонального культурного розвитку, незважаючи на існування міждержавних кордонів; тяжіння до народності, переважна орієнтація на естетику реалізму та демократизму.

Міністерство аграрної політики та продовольства УКРАЇНИ

Вінницький національний аграрний університет

Кафедра історії України та філософії

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри

______________________

____.________ 20__