2. Основні етапи розвитку політології в хх столітті.

Критерій – зміна пріоритетних напрямів політичних досліджень

Періодизація :

1. 2 половина ХІХ століття – 30 рр. ХХ ст.. – етап виникнення та первинної інституціоналізації

1903 р. – створення першої асоціації політичної науки (Американська асоціація)

Концептуалізація понять «політика» і «влада»

Концепції:

• політологічна концепція панування М. Вебера

• теорія еліти (правлячого класу) Г. Моски, В. Парето

• концепція олігархізації влади Р. Міхельса

• концепція зацікавлених груп А. Ф. Бентлі

• концепція К. Шмідта (Карл Шмідт «Поняття політичного»)

2. 30 рр. – 40 рр. ХХ ст.. – емпірико-прикладний етап розвитку політології

Посилення емпіричної спрямованості політичної науки (США)

Напрями:

• Ідеологічний

• Ліберально-демократичний (характерний для США)

Ч. Мерріам, В. Монро, Г. Лассуел, Г. Госнел, Л.Вайт, Дж.Кетлін

3. кінець 40-х рр.. – кінець 60-х рр.. ХХ ст.. – дослідження проблеми лібералізації політичного життя, демократії та соціальної політики держави.

Основні напрями досліджень:

Розробка основних концепцій демократії:

• Концепція елітарної демократії (Шумпетер, Даль, Паренті, Х. Зігверт)

• Концепція плюралістичної демократії (І. Шапіро, Е. Латхем, Р. Даль)

• Концепція партисипітарної демократії (демократії участі) (К. Пейтман, Дж. Цимерман, Н. Бомбіо, К.Макферсон)

• Концепція держави загального добробуту (Д. Растоу, Р. Даррендорф)

• Розробка теорії політичної системи

• Системний аналіз (Д. Істон)

• Комунікативна модель (К. Дойч)

• Рольова концепція (Г. Алмонд, Дж. Пауел)

4. Поч.. 70-х рр.. – кін. 90-х рр.. ХХ ст. – етап дослідження політичних інститутів та процесів в контексті модернізації та демократизації

Напрями досліджень:

• Теорія постіндустріального суспільства (Д. Белл, Р. Арон, Дж. Гелбрайт, З. Бжезінський)

• Теорія інформаційного суспільства (Е. Тоффлер, Дж.Нейсбіт, Й. Масуда)

• Теорія політичної модернізації (У. Ростоун, С. Хантінгтон, Л.Пай, Х. Лінс)

• Теорія демократичного транзиту – транзитологія (Ф. Шмідтер, Л. Даймон, А. Пшеворський, Р.Даль)

• Дослідження проблеми консолідації демократії (О’Доннел, Адам Пшеворський, Лари Даймонд, Д.Растоу)

• Дослідження політичної культури (Алмонд, Пауел, Ліпсет, Фукуяма)

5. Кінець 90-х рр.. – до цього часу – етап дослідження політичних інститутів та процесів в контексті глобалізації

Основні напрями досліджень:

• Аналіз проблем європейської співдружності (Д. Деско-Баум, ,П. Майєр, Г. Мартіноті)

• Аналіз сучасних проблем демократії (демократія face-to-face, демократія on-line; Р.Даль «Наскільки демократична американська конституція», «Стосовно політичної рівності», А.Етціоні «Нове золоте правило. Спільнота та моральність у демократичному суспільстві»)

• Конфліктологія (конфлікти на основі мультикультуралізму, Дж.Б’юкенен «На краю загибелі», К.Дергент «Католики проти мусульман: нові культурні та політичні протиріччя»)

• Проблема суверенітету та трансформації сучасної національної держави (колективна монографія Д.Хелд, Е.МакГрю, Дж.Ператон - (колектив авторів)«Глобальні трансформації»,

• С.Стрендж «Дефектна держава»)

• Гендерні дослідження (С.Жако «Гендерний мейнстрім в політичному аналізі», Б.Даміан-Гал’ярд «Фемінізація процесу обробки політичної інформації»)

• Біополітика – галузь наукового знання, спрямована на дослідження еволюційно-біологічних джерел появи і функціонування політичної системи, вивчення політичної поведінки індивідів та їх спільнот на основі етології (М.Нордау ,А.Негрі, М.Хард, П.Бордельє «Епідемії. Історія заможних країн»). Засновник біополі тики – М.Фуко

• Гідрополітика – галузь наукового знання про використання чинника водних ресурсів у взаємовідносинах з іншими державами для досягнення власних цілей (Е.Туртон, Р.Хенвуд «Гідрополітика у світі, що розвивається», Т.Алан, Г.Штейн)

3. Національні школи СЗП

• Американська політологічна школа (на базі соціології)

• Яскраво виражена конкуренція між університетами за престижних викладачів і авторитет у політологічних галузях;

• Тісне поєднання політичної теорії та практики

• Поєднання американськими політологами викладання і науково-дослідної роботи;

• Розгалужена мережа політичних асоціацій та організацій

• Представники: Хантінгтон, Істон, Даль

• Британська політологічна школа (на базі історії та філософії)

• Нахил в бік історії

• Політична наука є переважно теоретичною та характеризується традиціоналізмом та консерватизмом

• Представники:Скінер, Данн, Бредарі, Ендронс.

Напрями досліджень

• Історія політичної думки

• Історія політичних понять і категорій

• Природа політичного мислення

• Політична герменевтика

П.Ласлет, К.Скіннер, Дж.Данн, Дж.Паукок

• Дослідження внутрішньої британської політики : бікамералізм, «британізм», проблеми національної ідентичності;

• Дослідження груп інтересів

• Дослідження проблем суверенітету

• Французька політологічна школа

На базі конституційного права

-соціологізація політичної науки

М.Дюверже, М.Кроз’є, П.Бурдьє, Аронта ін..

Напрями:

• Процеси євроінтеграції

• Проблеми соціальної держави та практичної реалізації принципів держави загального добробуту

• Німецька політологічна школа

На базі філософії

М.Вебер, К.Шмідт, Р.Дарендорф

Відродження науки у ІІ половині ХХ століття

Напрями:

• проблеми соціальної та правової держави (В.Вебер, Г.Майєр)

• філософія політики (Ю.Габермас)

• соціальні і політичні конфлікти (Р.Дарендорф)

• Італійська політологічна школа (на базі соціології та філософії)

1874 р. – у Флоренції створена школа соц.. наук Cesare Alfieri

Журнал «Огляд соціальних та політичних наук»

20-ті рр.. ХХ століття – в Італії встановлюється фашизм

1968 р. – Римський клуб

1972 р. – перша доповідь Римського клубу

Представники: Джовані Джентіле (теоретик фашизму), Н. Боббіо, Дж.Сарторі, Е.Пестель

Політологія виникає на базі:

• США – соціологія

• Німеччина – філософія

• Франція – конституційне право

• Великобританія – філософія, історія

• Італія – філософія, соціологія

4.Основні парадигми СЗП

Термін парадигма був введений у 50-х рр.. ХХ століття Томасом Семюелем Куном

Робота – «Структура наукових революцій»

Парадигма – це вихідна концептуальна схема дослідження, модель постановки проблеми та її вирішення

Парадигми:

• Інституціональна (традиціоналізм) – аналіз політичного життя через призму діяльності політико-правових інститутів, їх формування структури та процедурної діяльності. Засновник – М.Оріу сформував конц. у 1906 р.

• Біхевіоралістична (поведінкова) – вивчення політики через призму поведінки індивідів та їх груп. 30-60-ті рр.. ХХ ст..

• Системна (структурно-функціональна) Істон 50-рр. ХХ ст..

системна – вивчення політики через розкриття стійких внутрішніх взаємозв’язків різних елементів політики (політичної системи) та можливостей пристосування системи до умов зовнішнього середовища, які постійно змінюються; структурно-функціональна – аналіз політичної системи через виокремлення її структурних елементів та з’ясування специфічних функцій кожного елемента, які спрямовані на підтримання функціонування системи як цілого.

• Постмодерністська (70-80-ті рр. – П.Бурдьє)

Постмодернізм – це теоретична переорієнтація підходів до аналізу політичного життя, яка включає перегляд «великих теорій», декомпозицію соціальної реальності, а також деідеологізацію соціально-політичного мислення та розвивання міждисциплінарних меж.

Практ. Постмодернізм – до політ., яка має глобальний характер.

Принципи постмодерністської теорії:

• Плюралізм;

• Універсальність знань;

• Міждисциплінарність;

• Фрагментарність.

Методи:

• деконструкції

• децентрації