2.1 Проскурівсько-Чернівецька наступальна операція

Проскурівсько-Чернівецька операція (4 березня 1944 -- 17 квітня 1944) -- наступальна операція радянських військ 1-го Українського фронту у взаємодії з військами 2-го Українського фронту, проведена з метою розгрому основних сил німецької групи армій "Південь" на Правобережній Україні 1944 року. Складова частина Дніпровсько-Карпатської стратегічної наступальної операції на Східному фронті Другої світової війни

У результаті Рівненсько-Луцької операції 1944 війська 1-го Українського фронту зайняли вигідний рубіж для удару із сходу у фланг і тил німецьких військ групи армій "Південь".

На початок березня 1944 перед 1-м Українським фронтом Маршала Радянського Союзу Г. К. Жуков (13-та, 60-а, 1-а гвардійська, 18-а, 38-я армія, 4-а, 3-а гвардійська і 1-а танкова армія, 2-а повітряна армія) оборонялись 4-а і 1-а танкова армія групи армій "Південь" (з 5 квітня -- "Північна Україна"; генерал-фельдмаршал Е. Машнтейн, з 31 березня генерал-фельдмаршал В. Модель), підтримувані 4-м повітряним флотом.

За задумом радянського командування 1-а, 3-я гвардійські, 60-а загальновійськові та 4-а танкова армія повинні були завдати головний удар встик 1-ї і 4-ї танкових армій противника в напрямку на Чортків, а допоміжний -- лівим крилом фронту: 18-та -- на Хмільник, 38-а -- у фланг уманського угруповання противника. 13-а армія мала забезпечувати наступ ударного угруповання фронту із сходу.

Лівофлангові 18-а і 38-а армії мали завдати удар на північний захід -- на Камянець-Подільський. Після форсування Дністра з ходу вони повинні були наступати на захід і вийти на державний кордон. 13-й і 60-й арміям наказувалося з опануванням кордоном Берестечко, Броди, Городище, Бучач продовжувати наступ на захід з метою звільнення Львова та Перемишля. Для цього належало перегрупування зробити таким чином, щоб посилити праве крило фронту. Прискореному порядку повинна була доукомплектувати 3-я гвардійська танкова армія з метою використання її для звільнення Львова та Перемишля. Одночасно отримав директиву Ставки і 2-й Український фронт. Йому ставилося завдання переслідувати відходили війська противника, не даючи їм можливості організувати оборону по Південному Бугу. Головна угруповання військ фронту повинна була вийти в район Могилів-Подільський, Ямпіль, захопивши переправи на Дністрі.

Завдання, поставлені Ставкою, показують, що на другому етапі основна мета операції полягала в розгромі спочатку флангових 1-ої та 4-ої танкових армій противника, а потім і всієї групи армій "Південь" загальним наступом військ 1-го і 2-го Українських фронтів. Видна роль відводилася і лівофлангові арміям 1-го Українського фронту, які повинні були з ходу форсувати Дністер і опанувати Чернівці. На підставі директиви Ставки командувач фронтом віддав приватні накази арміям. Це було 13 березня.

4 березня1944 перейшли в наступ війська головного угруповання фронту, 5 і 11 березня -- 18-та і 38-а армія. 7-10 березня передові частини танкових зєднань вийшли на рубіж Тернопіль, Проскурів і перерізали залізну дорогу Львів -- Одеса -- головну комунікацію всього південного крила німецьких військ. Командування німецьких армій групи армій "Південь" ввело в бій великі сили (9 танкових і 6 піхотних дивізій) і зробили ряд контрударів. У сформованій обстановці радянське командування вирішило тимчасово припинити наступ військ на головному напрямку, щоб відбити контрудари противника, підтягти сили і підготувати потужніший удар.

11 березня Ставка Верховного Головнокомандування уточнила задачу 1-му Українському фронту: головним силам з ходу форсувати річку Дністер, опанувати Чернівці і вийти на державний кордон СРСР, військам лівого крила наступати на Камянець-Подільський, а військам правого крила -- на Броди, Львів. До 21 березня 18-та і 38-а армія звільнили Хмільник, Вінницю, Жмеринку і відтіснили розбиті частини 1-ої танкової армії противника до Камянець-Подільського, 13-а армія вийшла на підступи до Бродів.

21 березня війська фронту, відбивши контрудари противника, відновили наступ на головному напрямку, де були (вперше у війні) зосереджені три танкові армії. 23 березня передові частини 1-ої танкової армії звільнили Чортків, 24 березня з ходу форсували річку Дністер, 29 березня -- річку Прут і звільнили Чернівці. 4-а танкова армія, зробивши обхідний маневр із заходу, 26 березня оволоділа Камянець-Подільським. 3-я гвардійська танкова армія виходила в район Камянець-Подільського із сходу. (28 березня виведена в резерв для укомплектування). 1-а танкова армія противника була відсічена від 4-ої танкової армії, а з виходом правофлангових зєднань 2-го Українського фронту до Хотина виявилася оточеною на північ від Камянця-Подільського.

Однак недостатня кількість сил, особливо танків, в 1-му Українському фронті не дозволив створити суцільний внутрішній фронт оточення, швидко розчленувати і знищити угруповання супротивника. Ціною важких втрат вороже угруповання (23 дивізії, у тому числі 10 танкових) пробились уздовж лівого берега Дністра до Бучача, де 7 квітня зєдналися з військами, що наносили контрудар на південь від Львова. Гітлерівське командування перекинуло на правобережну Україну війська з Франції (у тому числі 2-й тк СС), Німеччини, Румунії, Югославії та Угорщині (1-а армія). Відбивши контрудари противника, 17 квітня війська фронту, за наказом Ставки Верховного головнокомандування, перейшли до оборони на рубежі західніше Торчина, Бродів, на схід від Бучача, Станіслава, Надвірної, далі вздовж кордону з Чехословаччиною та Румунією.

У результаті Проскурівсько-Чернівецької операції війська 1-го Українського фронту просунулися на західному та південному напрямках на 80-350 км, звільнили значну частину правобережної України і завдали тяжкої поразки 1-ій і 4-ій німецьким танковим арміям (20 дивізій противника втратили 50% свого складу і більшу частину бойової техніки). Вийшовши до передгіря Карпат і перерізавши основні комунікації противника, радянські війська розсікли його стратегічний фронт на дві частини. Проскурівсько-Чернівецька операція -- одна з найбільших фронтових операцій війни. Зєднанням та частинам які найбільше відзначились було присвоєно почесні назви "Проскурівські", 11 -- "Вінницькі", 16 -"Чернівецькі", 5 -- "Ямпільські", 4 -- "Жмеринські", 2 -- "Чортківські", 1 -- "Заліщицькі".

Під Проскуровом доля звела двох полководців, Жукова та Манштейна, визнаних кращими стратегами війни. І навряд чи це було простою випадковістю. Ще в січні Хмельниччину почали визволяти війська 1-го Українського фронту, якими командував Микола Ватутін. Але за пару місяців темп наступальних операцій дещо знизився. Тож уже в березні командування фронтом перейшло до Георгія Жукова. Задум був такий: не просто пожвавити наступ радянських військ, а потужно прорвати оборону противника і здійснити грандіозний кидок на південь.

Генерал-фельдмаршал Манштейн розумів, що цей рубіж є одним із останніх перед виходом до кордонів СРСР. А тому навколо Проскурова сконцентрували понад півтисячі танків, численну артилерію та піхоту. Місто було стратегічно важливим для окупантів, адже тут розташовувалися штаби німецьких армій "Південь" та 1-ї танкової. На 25 складах зберігались стратегічні військові, продовольчі, матеріальні запаси гітлерівців. Тож вони мали намір боронити все це до останнього.

Але ж і маршал Жуков добре розумів, що у Європу радянські війська повинні увійти потужно і переможно.

Успішний старт такого походу мав розпочинатись тут, у західних українських областях. Не даремно Жуков пізніше згадуватиме, що саме тут відбулися найжорстокіші танкові бої з часів Курської дуги. Німці захищалися вперто. Два тижні радянські війська не могли прорвати оборону на підступах до Проскурова.

Два тижні війська у важких боях намагалися зламати німецькі оборонні рубежі на північних підступах до Проскурова. В одному із таких боїв загинув командир авіаційного полку Герой Радянського Союзу полковник Л.Шестаков.

Зробити це вдалось лише 24 березня, коли 304-а стрілецька дивізія почала стрімку атаку на передмістя Хмельницького Лезневе. Одночасно частини 127-ї дивізії атакували Гречани, а розвідники 2-ї повітрянодесантної дивізії з боєм увірвалися в Ружичну. Так радянським військам вдалося оточити Проскурів і відрізати противнику шляхи відступу.

Атаки почалися одночасно з різних напрямків. Ворог намагався вирватися з міста. Запеклі бої точилися на вулицях при підтримці артилерії і масованих ударах з повітря. На ранок 25 березня Проскурів був визволений. За це своїми життями заплатили 3252 радянські воїни.