Степан Данилович Ніс і національно-культурний рух ІІ половини ХІХ століття

курсовая работа

Розділ 5. Народний лікар

Окремої мови варта його лікарська діяльність - і тут Степан Данилович відрізнявся самобутністю. Свою лікарську діяльність він почав в обложеному Севастополі в 1855 році, коли російські війська відстоювали останню твердиню флоту російського - Малахов Курган. З кургану в польовий лазарет доставляли поранених офіцерів, солдатів і матросів. Оперував їх М.І. Пирогов, а асистентом у нього був С.Д. Ніс. Пізніше на згадку про участь у війні С. Ніс був нагороджений медаллю. У Чернігів Ніс приїхав у 1858 році з Петербурга разом з М.І. Пироговим, який дав йому своє благословіння на подальшу лікарську діяльність. Тодішня офіційна медицина геть відкидала народні методи зцілення, вважаючи віковий досвід народу в цій царині шахрайством і темністю. Хто думав не так, потрапляв у немилість до начальства, мусив терпіти насмішки, а нерідко й неприховану ворожнечу. Лікарем, що «опустився до знахарства», пробували обзивати й С. Носа. Він кидав колегам дошкульне - «кабінетні мрійники, книжні євнухи!» і робив своє: при кожній нагоді їхав у село, знаходив там зільницю, костоправа, шептуна, ворожбита (умів розговорити тих людей) й писав у зошит, яке зілля від чого помагає, як зветься і коли його збирати, що при тому казати … [9, с. 124]. Понотоване ретельно перевіряв і з часом уводив у практику лікування. Йому належить пріоритет введення з народної медицини в лікарську практику «горицвіту» (Adonis Vernalis), який застосовується й досі для лікування багатьох хвороб, що докладно ним описано в «Черниговских губернских ведомостях» (№ 5, 1860 р.) в статті «О народной медицине южноруссов. Об употреблении горицвету против водянки» [6, с. 4]. С. Ніс був глибоко переконаний, що зцілення людини значною мірою залежить від побутових, кліматичних умов, традицій, світогляду, а тому й поводився зі своїми пацієнтами відповідно до їх традиційних уявлень про лікаря й лікування, закликав до того й колег: «Ми, вчені лікарі, прийнявши мистецтво і спостереження інших країн, не будемо нехтувати і своїм рідним, тому що воно рідне, воно йде нам. Будемо зближуватися з народом, викажемо йому свою привязаність, тоді він з довірливою душею відкриє нам таємниці предків, якими він дорожить і береже їх біля самого серця» [13, с. 39-47].

С. Ніс залишив значні дослідження з народної медицини: «Про хвороби і як їм запомогти» (1874); «Ліки своєнародні з домашнього обиходу і в картинах життя» (1875); «У всякого народа - своя природа» (1888). Один із примірників цієї медичної праці знаходиться в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В.В. Тарновського.

С. Ніс розглядав живий організм у тісному звязку з навколишнім середовищем, а звідси і його лікарський девіз: «Если постигла нас болезнь от нашого порока, то при нас есть и средство против ее». Саме цим пояснюється його тяга до вивчення народної медицини [5, с. 39 - 44].

На засланні медичних спостережень та практики не облишив: на допомогу поспішав у будь-яку пору, вдень чи вночі. Ніхто з властей йому не велів, не примушував його, а тим паче не прохав, та він уперто й ретельно складав і надсилав медичні звіти до лікарського управління. Добровільно - а таки ж цілком офіційно: крапля достовірності в морі статистичного безладдя [9, с. 123].

Рівно через вісім літ та зим, у липні 1872 року, його відпустили до батьківського краю. Рідних не залишилося, на допомогу сподіватися нізвідки, заробітків - ніяких… Довелося звернутися до міністерства внутрішніх справ, щоби призначили на медичну службу.

Починаючи з 1876 року, Ніс служить повітовим лікарем у Ярославлі, через два роки перебирається у Вітебську губернію - у Люцин, Себеж, Полоцьк… Остогидло бурлакувати, вийшов у відставку і 1882 року повернувся в Україну, одружився з красунею, але небагатою, - Устинею Назарівною Пірїною, селянською дівчиною з Конотопського повіту. І знову - гайда в мандри… Тепер міг вільно займатися етнографією і вивченням народної медицини. З 1883 року С.Д. Ніс працює в Болгарії - спочатку в Добриншите окружним лікарем, потім поселився в Хаджи-Оглу-Пазарджику. Без усілякої напруги вивчив болгарську мову, освоївся серед «братушків» [9, с. 123]. Та незабаром знову потянуло в рідні місця, де йому пожити не дали - призначили в Єйськ, і пробув він там три роки, вивчаючи культуру і побут цього краю. З червня 1886 року оселився в Чернігові, жив замкнуто й тихо. Продовжував займатися медичною практикою, у 1888 році опублікував свої замітки лікаря «У всякого народа своя природа», де поряд з іншим відзначав: «Нам кажется, жертва на поощрение талантов, в каком бы знании русском они не проявились, - возвеличила бы отечество» [10, № 87].

Останні десять років свого життя (з травня 1891 року) С. Ніс провів у Городні на посаді повітового судового лікаря, робив санітарну інспекцію міських громадських будівель і базарів, він же знімав побої з потерпілих і лікував увязнених, засідав у призовних комісіях і мав цілу купу обовязків, за що одержував мізерну заробітну плату. У період епідемії холери (1892 рік), щоб запобігти завезенню цієї небезпечної хвороби в місто, лікар чотири рази на добу їздив на Городнянський залізничний вокзал, щоб перевірити людей, які приїжджали в Городню. За це від губернського та місцевого начальства не отримав жодної копійки винагороди, так і прожив весь час на заробітну плату 16 карбованців 66 копійок [15, № 146-147].

Впроваджуючи народні методи медицини, С. Ніс розвивав, збагачував лікарську справу, зближував народ з інтелігенцією. Був людиною, яка готова була віддати своє життя за життя інших.

Делись добром ;)