Розділ ІІ. Подільський двір та характеристика його господарських будівель
Під двором українське селянство розуміло загороджене на садибі місце, зайняте будівлями. Двір був центром господарського і побутового життя селянства. На характері забудови подільської садиби позначилися природні умови, особливості заселення краю. Основна увага при будівництві садиби приділялася розміщенню житлового будинку, причому бік його з найбільшою кількістю віконних прорізів повинен був орієнтуватися на південь, що забезпечувало хату сонячним освітленням.
Орієнтація будинків значно впливала на їх розташування стосовно вулиці. Якщо вулиця спрямована з півночі на південь та з південного сходу на північний захід, то житлові будинки розташовувались перпендикулярно до вулиці, тобто вузькою стороною. Коли ж вулиця ішла із сходу на захід, то будинки споруджувалися паралельно вулиці довгим фасадом або напільною стороною.
Побутуючим типом двору на всій території України був відкритий зверху і незамкнений у плані двір. В ньому вільна земельна ділянка прилягла до житла та господарських споруд, завжди лишалася просто неба, не накритою дахом - на відміну від інших східнословянських народів, зокрема білорусів та північних росіян.1
За типом взаємозвязку житлового будинку з господарськими спорудами (хлівом, стайнею, коморою, сажем, льохом та ін.) на Поділлі переважав двір з не звязаними між собою будівлями. Отож, за характером взаємозвязку житла і господарських споруд у забудові українського двору можна виділити такі три типи: з незвязаними будівлями, з частковим взаємозвязком, з повністю зєднаними спорудами.
За характером звязку та взаєморозташування хати і господарських будівель на Поділлі виділяється пять типів забудови: вільна, однорядна, Г - подібна, П - подібна та замкнена.
При вільній забудові господарські будівлі й хата розташовувалися без певної системи, підпорядковуючись особливостям рельєфу садиби та господарським вимогам її хазяїна. Однорядна забудова передбачала розміщення господарських споруд на одній лінії з хатою. При цьому елементи забудови могли бути зовсім не звязані між собою, звязаними частково або обєднаними спільним дахом ( довга хата, погон, лінійка, шнурова забудова). При дворядні забудові господарські будівлі та хата утворювали два паралельних ряди і також могли бути зовсім не звязані, звязані частково або суцільно. При Г - подібній та П -подібній забудові її елементи в плані утворювали відповідну літеру, а при замкненій всі будівлі зєднані між собою дахом.1
У розташуванні хати і господарських будівель щодо вулиці чи дороги (у вуличних і рядових поселеннях) побутували три варіанти: житло знаходилося ближче до комунікацій, а господарські будівлі - в глибині двору; житло розташовувалось у глибині двору, а господарські будівлі ближче до вулиці; житло знаходилось на одній стороні вулиці, а на другій господарські будівлі.2 Ці варіанти характерні для всієї території України, зокрема Поділля.
Означені варіанти забудови відкритого двору та наближення хати до вулиці набули більшого або меншого поширення по всій території України, залежно від розмірів земельних поділів, соціально-економічного становища господарів, а також, частково, етнічних традицій.
Саме розміри двору та кількість господарських будівель у ХІХ - на початку ХХ ст. наочно виявляли глибоке майнове розшарування українського селянства. Бідняцький двір обмежувався лише хатою і однією будівлею, де вміщувалось усе господарське начиння та худоба. Двір заможного селянина міг налічувати понад 20 різноманітних будівель, які свідчили про його достаток. За даними досліджень П.П. Чубинського, садиба найбіднішого господаря, яка складалася із однієї хати без сіней, повітки, хлівця та невеликої огорожі, коштувала 45 крб, садиба середняка, що складалась з хати із сіньми, клуні, погріба, повітки, загороди, хлівця огорожі - 138 крб, садиба заможного селянина - хата на дві половини і всі господарські будівлі в повному обсязі, коштувала - 310 крб.1
Найбільш поширеною на Поділлі можна вважати садибу в якій хата знаходиться в глибині, а господарські будівлі розміщені по дві сторони. При наявності більшої кількості споруд садиба мала замкнуту форму, при якій глухі стіни виходять на зовні.2 У місцевостях де багато каменю, значна частина господарських будівель, складених з цього матеріалу, поєднується камяною огорожею. В цьому випадку садиба набуває фортечного характеру. З таких дворів зовні видно тільки дахи будівель.
У садибах, які були розміщені в підніжжях вузьких долин, на схилах горбів, спостерігалася ярусність у забудові. Як правило і на верхній площадці будували фасадом до вулиці хату, на нижній - господарські будівлі, зведені по периметру навколо двору.
При створенні будівельних майданчиків звичайно, не обходилася без переміщень ґрунту з верхнього рівня на нижній.3 У садибах розташованих на днищах долин і плато, будівлі розміщувалися довільно, залежно від потреб господарства.
Важливою рисою подільської садиби, яка можливо, встановлювалась з намагань до замкнутості, є поєднання під спільним дахом цілого ряду різноманітних приміщень. Поєднання бувають різні, наприклад: куча + стайня + шопа + комора, куча + стайня + хлів + шопа, стайня + куча + майстерня, куча з поверхневим курником стайня + комора + шопа. Довжина цих «довгих будинків» доходить до 20 метрів.4 Існують звичайно і менші поєднання. Тільки стодола в подільському дворі завжди стоїть окремо.
За умов народної колонізації земель у ХІХ ст. виникали садиби переважно з віддаленим розташуванням хати відносно проїзних шляхів постановкою її в 1 Косміна Т.В. Сільське житло Поділля. - К., 1980. - С. 73.
2 Приходько М. Житло українців у межиріччі Дністра та Дунаю // Народна творчість та етнографія. - 1972 - №5. - С. 32.
3 Данилюк А.Г. Особливості забудови садиби в західному Поділлі наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.// Тези доповідей шостої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції.- Вінниця, 1988. - С. 88.
4 Данилюк А.Г. З глини, дерева і соломи. - Тернопіль, 2003. - С. 17.глибині двору. Такий тип на Поділлі отримав назву двір з проїздом. Наближене або курдонерне, розташування хати характеризується наявністю перед житлом невеликої земельної ділянки, на якій як правило, висаджувались дерева, кущі, квіти. Безпосередній вихід хати на вулицю, її розташування на межі садиби, яка прилягає до дороги, є новацій ним типом, який практично був відсутній в традиціях українського народу і спорадично в забудові садиб, які межували із майданами або жвавими торгівельними шляхами.
Середняцький відкритий двір із вільною забудовою поділявся, як правило на дві нерівні частини: більшу «город», що розташовувалась поза хатою, і меншу, що прилягала до вулиці й називалась власне «подвіря». Напроти хати ставили окремі будівлі: для худоби та реманенту - шопу, для коней стайню. Перед шопою розміщували місце для худоби - обору. Напроти вікон хати розташовували комору - споруду для зберігання зерна. Біля комори відводили місце для возовні, де зберігали воза, сани, борону, тощо. Тут ставили і саж для свиней.
Однорядна забудова відкритого двору була досить поширена в кінці ХІХ ст. в російських селах Вінницької області.1 Цьому сприяла зайнятість російського населення переважно деревообробним промислом і відходництвом. Широко поширена в російських селах Поділля і дворядна забудова двору коли господарські будівлі будувалися в один ряд паралельно хати, що, як правило, була наближена до вулиці. Цей варіант був поширений і в українських селах, в господарів з малими присадибними ділянками та у приміських селах.
Рідко на Поділлі зустрічалися замкнена та Г - подібна забудови двору. Замкнена була поширена на заході Поділля переважно при будівництві хуторів, а Г - подібна в приміських українських та польських селах. На початку ХХ ст. ці варіанти почали заступати вільна забудова, яка характерна для українського двору.