1. Двір, житло, садиба.

Для України характерним є відкритий тип подвір’я. У 19 - на початку 20 століть виділялося кілька типів його забудови:

• вільна, коли всі будівлі двору не пов'язані між собою спільною стріхою та вільно розташовані відносно одна одної;

• однорядна, коли господарські та житлові будівлі розташовані в один ряд і можуть мати спільну крівлю;

• дворядна, коли господарські і житлові споруди розташовані у два ряди і мають частково спільну крівлю;

• кутоподібна, за якої господарські та житлові будівлі розташовані у формі літери Г;

• замкнена забудова, коли господарські будівлі та дім розташовані по периметру садиби та пов'язані між собою спільною крівлею.

Для України найбільш характерні два варіанти розташування будинку по відношенню по вулиці: наближене та глибоке, коли житло знаходиться в глибині двору, а на вулицю виходить двір та садок.

Своєрідність українського народного житла на всій Україні визначає абсолютна однотипність в вирішенні інтер'єру житлового приміщення, паралельне існування зрубної та каркасної техніки зведення стін з їх наступною побілкою по дереву або глині, розповсюдження тільки відкритого двору з перевагою вільної забудови.

Українське народне житло пройшло багатовіковий шлях розвитку від однокамерної будівлі до багатокамерної. В кінці 19 ст. в середняцьких господарствах розповсюдження мали вже двокамерні споруди, до який входила хата та сіни. В північно-східних районах з'явились житла, де обігрівалися обидва приміщення. В Закарпатті хата та сіни не мали спільного входу і розділялися глухою стіною. Ускладнення плану двокамерного будинку на Поліссі та Слобожанщині йшло за рахунок часткового виділення жилої кімнати з піччю за рахунок сіней, або за рахунок повного перетворення сіней у жилу кімнату. В останньому випадку вхід робили безпосередньо з вулиці в прихаток, а заможні хазяї прибудовували сінці або ґанок. Більш різноманітними в кінці 19 ст. в Україні були трикамерні житла, що являли собою типову спільнослов'янську трикамерну в'язку: житлове приміщення (хата, хижа, халупа, хатина) об'єднувалось сіньми (сінь, сінці, хороми, боїще, баще, приклад) з кліттю та коморою, Таке житло було притаманне переважно північно-східним та західним районам України. В південних районах лісостепу і особливо у степу переважали житла з симетрично розташованими відносно сіней двома житловими приміщеннями («дві хати через сіни», «хата на дві половини», «верхова хата»).

Своєрідність традиційним житлам східного Полісся, деяких районів лісостепу (Поділля, Подністров'я, Полтавщина та Слобожанщина), Карпат та крайнього півдня степів надавали ґанок (крильце, колідор, рундук), значні виноси крівлі (піддашок, підсобійка, підострішина) та галереї.

Традиційний інтер’єр (внутрішнє планування) української хати у 19 столітті був типологічно єдиним. Піч ставили завжди у кутку біля входу устям до стіни з вікнами. По діагоналі від неї розташовувався червоний кут (покуть), на стінах якого вішалі ікони, прикрашені вишиваними рушниками. Тут стояв стіл, біля нього невеличка переносна лава (ослін), зліва - скриня. Вздовж тильної стіни хати, між піччю та боковою стіною, містився дерев'яний настил (піл, приміст), що правив для роботи вдень і для відпочину вночі. Вздовж фасадної й бокової стін наглухо прибивали лави, які на свята застилали домотканими ряднами, а в заможних хатах - килимами. В кутку біля двері і над нею ставили дерев'яні полиці або шафу для посуду (мисник, судень) а проти печі - полиці для хліба та начиння.

Духові варисті печі, розповсюджені у всіх східно-слов'янських народів, в Україні були двох типів - правобережного та лівобережного, які відрізнялись устроєм комина. Правобережний комин мав форму зрізаної піраміди, установленої або підвішеної на припічку. Така форма притаманна західним слов'янам. На Лівобережжі стінки комина продовжували стінки припічка, як в російських та білоруських житлах. Підмурок печі робили переважно з глини, в поліссі та Карпатах - з дерева, на півдні - кам'яні.

Жиле приміщення в традиційній українській хаті мало, як правило, не менше трьох вікон: два у фасадній стіні - проти печі (передпічне) та проти столу (покутнє), трете у торцевій стіні (застільне). Стіни традиційного українського житла зводились з різних матеріалів. Давні традиції мала каркасна конструкція стін, яка, разом із зрубною широко представлена у попередні епохи. Разом із знищенням лісів в кінці 19 століття провідним типом стає каркасний устрій стін. Зрубне житло перетворилось на ознаку заможності. В північній зоні каркас заповнювали деревом з частковим використанням глиносоломи, а в південній - плетнем, обмазаним глиною з соломою.

Прикрашали житло в різних районах по-різному. У Поліссі обмежувались бмазкою та побілкою переважно житлової частини зрубу. У крайніх північно-західних районах зруб не білили або білили тільки частини стін навколо вікон. У Карпатах зрубні житла прикрашали багатим різьбленням. В лісостепу каркасні будівлі обмазували глиною, білили, підводили стіни кольоровими глинами, вкривали декоративними поліхромними розписами.

Підлогу (долівку) у старій українській хаті завжди робили глиняною. Стелю підтримували повздовжні та поперечні балки - сволоки. Її як правило білили, лишаючи чистим лише сволок (митий сволок). Стріха найчастіше була чотирисхилою на стропилах (кроквах), вроблених в останній вінець зрубу, або в продовжні балки, покладені зверху на стіни. На Правобережжі стріху крили переважно соломою, зв'язаною невеликими снопиками (сніпки, кулики, китиці, плескачі), які кріпилися до крокв дерев'яними кілками (латами), на Лівобережжі - розстеленою соломою (в натруску, під ліщотки, по простому, під ногу), як у росіян та білорусів. На правобережній Україні та в Карпатах по ребрах та вздовж всієї стріхи викладали ступінчасті гребінці (острішки, карби, сходинки, стріхачі), які увінчували високим гребенем вздовж князька. Схожі стріхи з острішками зустрічаються у західних та південних слов'ян. В цілому крівлі на Правобережжі та в Карпатах були значно вищими, ніж в інших районах. В Карпатах хату крили деревом.

Найбільш характерними господарськими будівлями садиби, були: хлів - для корів, стайня - для коней, саж, куча - для свиней, курник - для домашньої птиці, кадуби, вулики - для бджіл, клуня, стодола, половник - для збереження зерна у снопах, комора - для хліба та цінних речей домашнього краму, оборіг, сінник - для сіна та соломи, кіш, кошниця - для кукурудзи в початках, возівня, піднакат, сарай, повітка - для сільськогосподарського реманенту.

Садиби в Україні обов'язково огороджували. В північних районах та в Карпатах бідні хазяї просто клали на землю стовбури дерев або жердини, окопували садибу ровом, висаджували колючі кущі; заможні ставили частокіл або паркан з дощок. По всій Україні, особливо в лісостепу, огорожу плели з лози (тин, пліт),. На Півдні огорожу клали з каменю чи глини. Ворота (брама) робили набраними з дощок з жердин, заплетених лозою. Іноді над ними ставили дашок.

***