4. Усна народна творчість українців. Народне образотворче

мистецтво.

Усна народна творчість протягом значного часу була майже єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду, втіленням народної мудрості, народного світогляду, народних ідеалів, права, міфології.

Усна народна творчість умовно поділяється на прозову та поетичну, або пісенну. Народна проза у свою чергу ділиться на два великих масиви: власне художню (казки, анекдоти) і документальну, неказкову прозу (легенди, перекази, оповідання). Специфічний підрозділ казок складають небилиці - оповідки про цілком неможливі в реальному житті речі та випадки.

Власне художня проза, казки, реалізується у таких жанрах, як чарівна казка, казки про тварин, соціально-побутові казки та небилиці, кумулятивні казки, що об'єднують у собі риси різних видів казок. Кількість казкових сюжетів та образів у кожній етнічній традиційній культурі усталена, вони переходять від покоління до покоління у мало змінюваній формі, що взагалі характерно для елементів культури, що базується на традиційному підґрунті.

Значний масив народної прози складають легенди, перекази та оповідання. Для них характерна установка на правдивість зображуваного. Народні оповідання, оповіді-спогади, стосуються надзвичайних пригод, що нібито мали місце з самим оповідачем.

Одним з найдавніших видів народної творчості є замовляння (заговори). До них належать такі поетичні твори, яким приписується чудодійний вплив на оточуючий світ.

Цикл найкоротших жанрів усної народної творчості становлять приказки, прислів'я, загадки, вітання, прокльони, побажання, афоризми тощо.

Поетичний масив усної народної творчості українців складають пісні, голосіння та думи. Українська пісенність розподіляється на чотири великих підрозділи: ліро-епічний підрозділ, до якого входять переважно обрядові пісні (трудові, колядки та щедрівки, купальські, веснянки, обжинкові, весільні, поховальні та ін.), замовляння, дитячі пісні. Календарно-обрядові пісні були елементами язичницьких релігійних обрядів і зберегли у майже незмінному вигляді важливу інформацію про цей прошарок народної культури. Голосіння возвеличували померлого, мали сталу структуру та форму. Близькі до голосінь українські думи, особливо цикл невольницьких плачів. До епічних жанрів належать балади та історичні пісні. Ліричні пісні умовно можна поділити на пісні про кохання, про родинне життя, суспільно-побутові (козацькі, чумацькі, наймитські, емігрантські, рекрутські, солдатські).

Жартівливі та сатиричні пісні складають цілком автономний вид народної творчості. До них тісно примикають коломийки та частівки - своєрідна поетично-пісенна публіцистика.

Хранителями та улюбленими виконавцями багатьох видів народної пісенної творчості довгий час були мандрівні лірники та кобзарі.

Дитячий фольклор - важливий пласт усякої народної культури. Він ділиться на два великих підрозділи: пісні для дітей, що творяться та виконуються дорослими (колискові, забавлянки тощо) та власне дитячі пісні та ігри (заклички, промовки, прозивалки, скоромовки, лічилки).

Народна драма розвивалася у тісному зв'язку з народним театром. Найвищим досягненням української народної драми вважається вертеп.

Українське народне образотворче мистецтво - одна з органічних складових національної культури, в якій стійко зберігається етнічна специфіка. Українське народне мистецтво розвивалося за трьома основними напрямками: пластичне, живописне, графічне. Пластика народного мистецтва існує в різних традиційно-побутових явищах - знаряддях праці, художній обробці стін житла, архітектурно-конструктивних елементів його зовнішнього вигляду та інтер'єру.

Регіональні особливості архітектурної пластики визначалися місцевими традиціями, наявністю тих чи інших матеріалів. Так, для мурованого житла південних районів України характерна розвинута пластика з рельєфними деталями на фасаді. Виявом архітектурної пластики дерев'яних хат були випуски дерев'яних брусів та їх скульптурна обробка, обшивка каркасних конструкцій, особливо фронтону, скульптурні стовпчики галерей та ґанків. У інтер'єрі житла спеціальну увагу приділяли поверхні печі.

Різьблення по дереву та іншим матеріалам має давні традиції. Серед улюблених мотивів оздоблення можна вирізнити геометричні: трикутники, квадрати, ромби; солярні (сонячні) та інші знаки; в'юнкі гілки, квіти, вазони; зооморфні - силуети кінських голів, птахи тощо. У техніці плоскінного різьблення (гравірування та тригранно-виїмчасте різьблення) виконувались геометричні орнаменти на сволоках, скринях, одвірках, дерев'яному посуді, транспортних засобах, ткацьких верстатах тощо. Профільованим різьбленням оздоблювали бокові дошки мисників, ліжок, шаф.

Багато зразків народної пластики дало ковальське ремесло. Сільські ковалі кували надбанні, придорожні й надгробні хрести, огорожі, замки, накладки на двері та вікна, світильники тощо. Знаменитими були орнаментовані ковані скрині.

Серед найбільш відомих виробів з кістки та рогу - порохівниці. Їх виготовляли з оленячого рогу та декорували багатим різьбленням, а також металевими накладками.

Використовуючи техніку плетіння, народні майстри виготовляли кошики, місткості для зберігання домашнього краму та збіжжя, головні убори, взуття.

Досить відомими були прикрашені керамічні вироби, вироби із скла.

Живописний напрям українського мистецтва виявляється у традиційному стінописі, візерунках на меблях, кераміці, склі. Поширення стінопису зростало з півночі на південь, залежно від використання глиняної обмазки стін. Стінопис мав свої локальні особливості у композиції, сюжетах, кольоровій гамі. Подільським розписам були характерні притаманність гами, графічність, катеринославським - живописність рослинних орнаментів, де акцентували яскраві кольорові плями. Орнаменти і композиції народного стінопису збереглися у так званих мальовках - малюнках на папері, популярних на початку 20 ст. Рослинні мотиви вирізалися по контуру або фігурно і наклеювалися на коминах печей, стінах, сволоках, круг вікон. В заможних оселях вони могли змінюватись кілька разів на рік. Подібно до орнаменту стінопису та мальовок розписували традиційні меблі та посуд. Антропоморфні, зооморфні, рослинні та геометричні мотиви наносили також на писанки, які ще з часів язичництва мали символічне значення. Писанки мають особливості у різних регіонах: на Наддніпрянщині - переважно рослинний орнамент, на Поділлі - рослинний, рідше геометричний орнамент на чорному, фіолетовому, коричневому тлі, на Поліссі - геометричний чи геометризований білий, іноді з додаванням червоного, жовтого, зеленого кольорів, у Східних Карпатах - геометричні поліхромні орнаменти, намальовані тонкими жовтими і білими контурами.

Багатством орнаменту і колориту, різноманітністю форм відзначалися жіночі шийні прикраси з бісеру. Живописні основи закладені в тканих і вишитих узорах одягу, декоративних тканин, килимів. З особливою ретельністю орнаментували рушники, які мали важливе декоративне та ритуальне значення.

Дидактичні засоби навчання та навчально-методичні матеріали

1.Бойко Ю.М. Історія української культури: Навчальний посібник. - Вінниця: ТОВ «Нілан ЛТД», 2013. – 208 с., 35 табл. іл.

2.Бойко Ю.М. Історія української культури: Навчально-методичний посібник. – Вінниця: «Вєда», 2012. – 98 с.

3.Бойко Ю.М. Історія української культури в біографіях видатних діячів. Частина І (9-17 століття). Навчальний довідник. – Вінниця: ТОВ «Нілан ЛТД», 2013. –124 с. з іл.

4.Бойко Ю.М. Історія української культури в біографіях видатних діячів. Частина ІІ. Випуск 1 (18- початок 19 століття). Навчальний довідник. – Вінниця: ВНАУ, 2014. – 74 с. з іл.

5.Бойко Ю.М., Бойко Т.В. Термінологічно-понятійний словник з культурології та художньої культури. – Вінниця: «Вєда», 2012. – 160 с.

6. Мультимедійні навчальні матеріали до кожної теми.

1 «Мертвих» у розумінні того, що сьогодні жодна людина у світі не вважає її своєю рідною.

2 Протилежністю до названого можна вважати поховальну обрядовість, спрямовану до переведення «колишнього нашого» до стану «не нашого» в іншому світі.

3 Наказ МОНМС України № 1057 від 14.09.2011 р.

4 Наказ МОН України № 642 від 09.07.2009 р.

5 Третя форма існування духовної культури – наука – з’являється у 6 ст. до н.е. спочатку у Стародавній Греції.

6 Більш детально первісні форми релігійних вірувань розглядаються в курсі релігієзнавства.

7 Відкрита у 1893 р.

8 Він був чехом за походженням.

9 Фракійці – спільна назва групи споріднених індоєвропейських етносів, що у бронзовому та ранньому залізному віках мешкали на північному сході Балкан, у середньому та нижньому Подунав’ї, в Карпатському регіоні, на Правобережній Україні, на північному заході Передньої Азії. Найбільш відомими фракійцями були легендарні Арес, Діоніс, Орфей та цілком історична особа – Спартак.

10 Частина неврів мігрувала на Лівобережжя у басейн Ворскли.

11 Далі – ПВЛ.

12 Семи-Палка, Сторча-Ус, Стріляй-Баба, Не-Ридай-Мене-Мати, Шмат, Шкода, Часник і т.п. Одного товариші прозвали Бараном за те, що відкривав двері у шинок головою.

13 Організація січовиків за принципами чернечого рицарського ордену пояснює причину заборони жінкам перебувати у самій Січі.

14 До цього вдавалась і селянська армія Н.І. Махна під час громадянської війни в степах України.

277