logo search
Малкіна

II) з I Св. Війни – до кін II Св. Війни – естап професіоналізації політичної науки

Риси етапу

1) посилюється емпірична спрямованість політології

2) намагання політологів посилити науковість своєї галузі знання, що вилилось у дискусію між сцієнтистами та антисцієнтистами

3) застосування міждисциплінарного підходу до дослідження політичних явищ та процесів

4) активізація процесу вивчення неформальної політичної діяльності

III)

1928 р. – П. Одегард «Американська антисалунна ліга»

1929 р. П. Херінг «Групи тиску в конгресі»

1935 р. Е. Шатшнайдер « Політика, тиск, тарифи»

Риси:

1) переважання біхевіоралістичної парадигми у політологічних дослідженнях

2) активізація дискусії навколо методів збору інформації

3) розробка більш широких концептуальних підходів, а саме структурно-функціонального та функціонального методу

4) розділення загальної теорії політики на низку політологічних дисциплін

IV) поч. 70-х рр. XX ст.. – до сьогодні – постбіхевіоралістичний етап

Риси:

1) критика поведінкового підходу

2) визнання пізнавальної цінності НЕжорстких методів

3) відродження марксизму

4) широке використання комп’ютерних технологій та ІКТ для дослідження політичних інститутів та процесів

5) розпад дисципліни на різні методологічні концепції та напрями

- вплив постмодернізму

Алмонд «Окремі столики: школи та секти у політичній науці»

2. Теоретико-методологічні засади сцієнтизму, біхевіоралізму та постбіхевіоралізму

Чарльз Меріам – засновник Чикагської школи 1892 р.

Праці: 1921 – сучасний стан політичної науки «Нові аспекти політики»

В. Монро « Невидиме правління»

Дж. Кетлін «Наука та метод політики»

Г. Госнел

Г. Лассуел

П. Вайт

Основні завдання сцієнтичного напряму:

1) політична наука повинна звернутися до практики природничих наук(особливо біології) у розбудові власної теорії)

2) соціальні науки повинні бути тісно інтегровані

3) політична наука повинна звернутися до природничих наук за підказкою у розбудові власної методології (систематичне спостереження)

4) політична наука повинна звернутися до природи наук в аспекті практичного застосування або користі (основне завдання політології – вміти прогнозувати)

5) розкриття фундаментальних законів політики

6) вдосконалення категоріального апарату

7) вдосконалення функцій прогнозування

Антисцієнтистський підхід напрям

В. Елліот «Паргматичний заколот у політиці», Е. Кетлін , Ч. Бірд «Час, Технологія, Творчий дух у політичній науці»

Напрями критики:

1) надмірне захоплення кількома методами та експериментами в політичному аналізі

2) прагнення відкрити об’єктивні закони, що породжують тенденцію вихоплювання політичних явищ із загальнонаукового контексту

3) відсутність у сцієнтистів достатнього розуміння того, що роблять психологи, соціологи, економісти, статисти

Біхевіоралізм

Поведінковий підхід виник спочатку у психології (Дж. Уотсон «Психологія з точки зору біхевіориса»)

В соціології поява цього підходу пов’язана з роботою Б. Скіннера «Поведінка організмів»

Американський журналіст, автор терміну «політична поведінка» Ф.Кент

Біхевіоризм – напрям в американській психології, що затвердив предметом її аналізу поведінку, яка розуміється як сукупність об’єктивних реакцій на зовнішні стмули, яка не потребує свого пояснення заернення до психологічних явищ

Біхевіоралізм – це методологічний підхід у політичній науці, спрямований на забезпечення об’єктивного кількісного аналізу, пояснення та прогнозування політичної поведінки.

А.Бентлі «Процеси управління»

Ф.Кент «Політична поведінка»

Дж.Гелаб «Пульс демократії: опитування громадської думки і як це працює»

Вихідні гіпотези біхевіоралістів:

1) людська поведінка має спільні характеристики, які можна розпізнати

2) ці характеристики можуть бути виявлені емпіричним шляхом

3) на основі вивчення закономірностей поведінки, політологія може передбачати поведінку людей і функціонування політичних інститутів

Основні принципи біхевіораілзму:

а) закономірність (політична поведінка є закономірною)

б) обов’язковість верифікації

Верифікація – це процедура перевірки в результаті прикладного дослідження або шляхом його поетапного повторення, або шляхом порівняння з результатами інших аналогічних проектів

в) техніка (жорсткі правила проведення експерименту)

г) квантифікація (представлення результату в цифрах)

Квантифікація – це процедура змістовним одиницям вимірювання кількісних значень, з метою подальшої математичної обробки даних

д) ціннісний нейтралітет (розмежування емпіричних пояснень та емпіричних суджень)

е) систематизація кількох результатів, отриманих протягом тривалих спостережень

є) «чиста наука» (усунення від конкретної політичної практики)

ж) інтеграція соціальних наук на основі кількох методів аналізу

Напрями біхевіоралізму:

I) Школа політичної психології (виникла у Мічиганському університети) – основна увага дослідників приділилася електоральним уподобанням

- процес прийняття рішень

- вплив ЗМІ на форм. Та динаміку політичних уподобань

Деніель Консман

Г. Бренді

С. Рентон «Психологічні потреби та політична поведінка»

II) Школа політичної соціології (Колумбійський університет) займається аналізом впливу соціального середовища та ЗМІ на формування політичних переконань та установок індивіда

П. Ф. Лазарсфельд «Соціологічні дослідження впливу тривалого безробіття»

1940 р. – дослідження процесу прийняття електорального рішення

- ЗМІ впливають не на всіх виборців

III) Політико-економічна школа

Представнки теорії раціонального вибору (поведінка людини - егоїстична)

Е. Даунс «Економічна теорія демократії»

К. Ерроу «Соціальний вибір та індивідуальний цінності

В.Нордхаус «Винаходи економічного зростання та добробуту»

Недоліки біхевіоралізму: Д. Істон, Н. Ріммель, к. Бей

1) проблематичність верифікації отриманих результатів

2) неможливість врахування реальної мотивації до конкретного типу політичної поведінки

3) обмеження свободи дослідника використанням виключно кількісних методів аналізу

4) відмова від аналізу суспільства як єдиного цілого

5) утопічність вимоги ціннісного нейтралітету.

Постбіхевіоралізм (теоретико-методологічний напрям)

Причини виникнення:

Основні принципи постбіхевіоралізму:

1) зміст повинен передувати методиці

2) відмова від надання виключного значення емпіричними методами дослідження

3) тісний зв'язок теорії з практикою

4) відмова від ціннісного нейтралітету політичного науки

5) відповідальність за «продукт» своєї наукової роботи

6) активна участь членів у політичній діяльності